ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.10.2018Справа № 910/2094/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»
до Комунального підприємства «Київпастранс»
про стягнення 7 421 338,35 грн.,
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники сторін:
від позивача: Святнюк С.П., Матвієвський А.О.
від відповідача: Музика В.І.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» до відповідача, Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 7 421 338,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору № 06/80-12 від 21.05.2012р. в частині здійснення оплати за поставлений товар. Враховуючи наявну заборгованість відповідача перед позивачем, яка встановлена у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.03.2016р. у справі №910/1777/16, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим останнім було подано зазначену позовну заяву.
Ухвалою від 25.04.2017р. зупинено провадження по справі № 910/2094/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 7 421 338,35 грн. до вирішення справи №910/1777/16.
Ухвалою від 27.07.2018р. поновлено провадження по справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.08.2018р.
У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 29.08.2018р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 03.09.2018р. розгляд справи було призначено на 17.09.2018р.
17.09.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 01.10.2018р.
01.10.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018р.
Представниками позивача у судовому засіданні 17.10.2018р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 17.10.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
У ч. 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/1777/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 124 200 789,04 грн., в тому числі, 62 900 000,00 грн. основної заборгованості, 4 730 424,66 грн. пені, 6 250 364,38 грн. річних, 50 320 000,00 грн. інфляційні.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 62 900 000,00 грн. основної заборгованості, 6 240 024,66 грн. річних, 50 320 000,00 грн. інфляційні, 198 810,23 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 скасовано, справу №910/1777/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи Господарським судом міста Києва рішення від 14.11.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою від 04.04.2018р. Київського апеляційного господарського суду, рішення від 14.11.2017р. Господарського суду міста Києва скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» 62 900 000 грн., заборгованості, 50 320 000 грн. втрат від інфляції, 6 240 024, 66 грн. 3 % річних, 198 810, 23 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; розподілено судові витрати.
Постановою від 03.07.2018р. Верховного Суду постанову від 04.04.2018р. Київського апеляційного господарського суду по справі №910/1777/16 залишено без змін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, обставини, які було встановлено у судовому рішенні по справі №910/1777/16, є преюдиційними та повторному доведенню не підлягають.
У межах розгляду справи №910/1777/16 судом було встановлено, що 21.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (постачальник) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (покупець) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №06/80-12, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцю автобуси та тролейбуси (тролейбуси з низьким рівнем підлоги довжиною понад 18,7 метрів), код 34.10.3 за ДК 016-97, зазначені у п. 1.2 даного договору та специфікації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 1.2 договору та специфікацією передбачено асортимент та кількість товару, що поставляється, а саме тролейбуси зчленовані з низьким рівнем підлоги довжиною понад 18,7 метрів моделі ЛАЗ Е-301 - 17 одиниць.
Відповідно до п. 3.1 договору та специфікації, сума договору становить 62 900 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість.
Згідно з п. 4.1 договору оплата за поставлений товар здійснюється за рахунок коштів міського бюджету.
Умовами п. 4.5 договору визначено, що покупець здійснює остаточний розрахунок за поставлений товар протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання сторонами актів приймання-передачі кожної одиниці товару, за умови наявності на бюджетному рахунку коштів цільового призначення.
У судовому рішенні по справі №910/1777/16 встановлено, що на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» поставлено, а Комунальним підприємством «Київпастранс» прийнято 17 тролейбусів моделі ЛАЗ Е 301, що підтверджується актами приймання-передачі тролейбусів від 08.10.2012 року, які підписані сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.
Вартість поставлених тролейбусів відповідно до умов договору, Специфікації та актів приймання-передачі складає 62 900 000,00 грн.
Судом було встановлено, що покупцем свого обов'язку з оплати товару виконано у строки, визначені правочином не було, що і стало підставою для стягнення вказаної суми заборгованості постановою від 04.04.2018р. Київського апеляційного господарського суду, рішення від 14.11.2017р.
Наразі, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Комунальним підприємством «Київпастранс» грошові зобов'язання не виконано, грошові кошти в якості оплати товару за договором № 06/80-12 від 21.05.2012р. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» не перераховано, що стало підставою для нарахування з 04.02.2016р. (з урахуванням пояснень, наданих у судовому засіданні 01.10.2018р.) по 03.12.2016р., тобто, за прострочення у 304 дні було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1 571 638,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 5 849 700 грн. Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з рішення суду.
У листі від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» Верховним Судом України наголошено, що зобов'язальні правовідносини, які належать до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо) або мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу і под.).
Відповідно до п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов'язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов'язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов'язання.
Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 01.06.2016р.р. по справі по справі 6-927цс16.
Як було зазначено вище, сторонами було укладено договір договором № 06/80-12 від 21.05.2012р.
На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» поставлено, а Комунальним підприємством «Київпастранс» прийнято 17 тролейбусів моделі ЛАЗ Е 301, що підтверджується актами приймання-передачі тролейбусів від 08.10.2012 року, які підписані сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.
Вартість поставлених тролейбусів відповідно до умов договору, Специфікації та актів приймання-передачі складає 62 900 000,00 грн.
Судом було встановлено, що покупцем свого обов'язку з оплати товару виконано у строки, визначені правочином не було, що і стало підставою для стягнення вказаної суми заборгованості постановою від 04.04.2018р. Київського апеляційного господарського суду, рішення від 14.11.2017р.
Наразі, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази погашення покупцем заборгованості з оплати поставленого товару в сумі 62 900 000 грн. у період з 04.02.2016р. по 03.12.2016р., що вказує на правомірність застосування позивачем наслідків порушення грошового зобов'язання, які передбачено ст.625 Цивільного кодексу України.
Одночасно, судом вказувалось, що на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивачем за період з 04.02.2016р. по 03.12.2016р., тобто, за прострочення у 304 дні було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1 571 638,35 грн. та інфляційні втрати в сумі 5 849 700 грн.
Проте, за висновками суду, наведений позивачем розрахунок 3% річних є невірним, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» при визначенні суми нарахування не було враховано, що 2016р. був високосним роком та кількість днів в ньому складала 366. Отже, у даному випадку розрахунок 3% річних повинен здійснюватись наступним чином: 62 900 000 х 3% : 366 х 304 = 1 567 344,26 грн. Отже, виходячи з наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню.
Одночасно, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі.
З приводу розподілення судових витрат за наслідками розгляду справи, суд зазначає наступне.
Пунктом 5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч.3, 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Наразі, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи договір №03-01/17 від 03.01.2017р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» та Горецьким Олегом Васильовичем, свідоцтво №3756/10 від 25.09.2008р. про право на заняття адвокатською діяльністю, свідоцтво платника єдиного податку НОМЕР_1 від 31.05.2012р., акт від 27.03.2017р. про виконану роботу до договору №03-01/17 від 03.01.2017р. на суму 371 066,92 грн. та платіжне доручення №3 від 23.03.2017р.
Отже, виходячи з висновків суду щодо задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку стосовно наявності підстав для стягнення з відповідача витрат та професійну правничу допомогу в розмірі, пропорційно задоволених вимог, а саме 370 802,22 грн.
При цьому, судом враховано, що клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем не подавалось. Заперечень щодо розподілу судових витрат також не подано.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити позовні вимоги частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м.Київ, вул.Набережне Шосе, 2, ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (03124, м.Київ, бульвар І.Лепсе, 6, ЄДРПОУ 33894928) 3% річних в сумі 1 567 344,36 грн., інфляційні втрати в сумі 5 848 700 грн., судовий збір в розмірі 111 240, 67 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 370 802,22 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 22.10.2018р.
Суддя Спичак О.М.