ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.10.2018Справа № 910/7333/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк»
про стягнення 340 314,66 грн.,
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники сторін:
від позивача:, Туголукова І.В.;
від відповідача: Коростенський В.В.
В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк.» про стягнення 340 314,66 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо поставки продукції, вартість якої, в свою чергу була позивачем оплачена. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 270 324,29 грн. - основного боргу, 22 914,44 грн. нарахованої пені, 45 054,05 грн. штрафу та 2 021,88 грн. 3% річних.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що договір №БК/110/301216 від 31.12.2016р. є недійсним, оскільки укладений з порушенням норм ст.ст.92, 203, 215 Цивільного кодексу України.
23.07.2018р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» було подано клопотання про залучення до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Селянського фермерського господарства «ЗОЛОТЕ». В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача посилався на те, що фактично укладання договору, неналежне виконання якого є підставою позовних вимог, було направлено саме на поставку товару Селянському фермерському господарству «ЗОЛОТЕ», а ні яким чином не набуття його у власність Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір».
Ухвалою від 03.09.2018р. судом було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» про забезпечення доказів; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» про залучення третьої особи; відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» про зупинення провадження.
03.09.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» було подано заяву про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи.
Ухвалою від 03.09.2018р. судом було зупинено провадження по справі №910/7333/18 до вирішення питання про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/7333/18 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 04.09.2018, матеріали заяви про відвід судді, поданої в межах справи №910/7333/18, передано на розгляд судді Чеберяку П.П.
Ухвалою від 06.09.2018р. судом було відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» про відвід судді.
Ухвалою від 19.09.2018р. поновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 28.09.2018р.
У судовому засіданні 28.09.2018р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання позивача про застосування до відповідача заходів процесуального примусу.
28.09.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018р.
Представником позивача у судовому засіданні 17.10.2018р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення. Одночасно, вказаним учасником судового процесу було подано усну заяву про визнання недійсним договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р.
В судовому засіданні 17.10.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
31.12.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» (покупець) було укладено договір поставки №БК/110/301216, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
За умовами п.2.1 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р. ціна, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура тощо) наведені у рахунках - фактурах, що становитимуть невід'ємну частину договору.
Згідно п.3.1 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р. ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, визначається в рахунках-фактурах.
Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється в рахунках-фактурах (п.3.1 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р.).
Відповідно до п.п.4.1-4.5 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р. покупець формує та надає усне або письмове замовлення на товар із зазначенням асортименту та необхідної кількості за позиціями та бажаних строків поставки товару. Постачальник підтверджує замовлення з урахуванням товарних позицій, які можуть бути поставлені покупцю в відповідні строки. Замовлення та його підтвердження, рахунок на оплату та накладні можуть бути передані або надіслані в оригіналі, а також в копії факсимільним зв'язком або електронною поштою.
Пунктом 5.4 укладеного між сторонами правочину погоджено, що поставка товару, за який проведена оплата, здійснюється в строк не пізніше ніж на п'ятий робочий день з моменту зарахування коштів покупця на розрахунковий рахунок постачальника згідно кожного окремого рахунка-фактури.
Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом банківського переказу грошових коштів в національній валюті України. Порядок оплати: 100% попередня оплата, якщо інші умови не зазначені в кожному окремому замовленні (п.п.6.1, 6.2 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р.).
Як свідчать представлені суду документи, на виконання умов договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р. сторонами було складено замовлення №121 від 20.02.2018р., згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, а саме комплект переобладнання сівалки Great Plains 8070 8R70 на вакуум Precision Planting артикул GP_8070_SH_vac 2шт., масло станцію від ВВП трактора 2 шт. та надати послуги по налаштуванню обладнання РР 2 шт.
У заявці №121 від 20.02.2018р. сторонами досягнуто згоди, що вартість товару з урахуванням податку на додану вартість становить 450 540,48 грн.
Контрагентами погоджено, що постачальником здійснюється попередня оплата в сумі 60% та 40% на дату відвантаження товару.
На оплату товару згідно вказаного вище замовлення постачальником було виставлено покупцю рахунок-фактуру №121 від 20.02.2018р. на суму 450 540,48 грн.
У відповідності до умов оплати, які було погоджено у заявці №121 від 20.02.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 270 324,29 грн., що підтверджується платіжним дорученням №153 від 21.02.2018р.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розмінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» свої обов'язки за договором №БК/110/301216 від 31.12.2016р. в частині поставки товару згідно заявки №121 від 20.02.2018р. виконано не було, комплект переобладнання сівалки Great Plains 8070 8R70 на вакуум Precision Planting артикул GP_8070_SH_vac 2шт., масло станцію від ВВП трактора 2 шт. Товариству з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» не поставлено. Означені обставини і стали підставою для звернення позивача з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що договір №БК/110/301216 від 31.12.2016р. є недійсним, оскільки укладений з порушенням норм ст.ст.92, 203, 215 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково. При цьому, суд виходить з наступного.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як було встановлено вище, 31.12.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» (покупець) було укладено договір поставки №БК/110/301216, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін й діє до 31.12.2018р. (п.12.1 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р.).
Твердження відповідача про недійсність укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» договору поставки №БК/110/301216 від 31.12.2016р., суд вважає такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12.
Слід зауважити, що на теперішній час договір №БК/110/301216 від 31.12.2016р. у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було.
Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №БК/110/301216 від 31.12.2016р. як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
Одночасно, заява відповідача про визнання недійсним договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р., яка була подана у судовому засіданні 17.10.2018р., була залишена судом без задоволення, оскільки нормою ст.237 Господарського процесуального кодексу України визначено коло питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення по справі.
Зокрема, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
В той же час, законодавцем надано суду право на визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону лише у випадку подання відповідної заяви позивачем до закінчення підготовчого провадження.
Тобто, виходячи з системного аналізу вимог ст.237 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення заяви відповідача про визнання недійсним договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.
У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Судом було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» свої обов'язки за договором №БК/110/301216 від 31.12.2016р. в частині поставки товару згідно заявки №121 від 20.02.2018р. виконано не було, комплект переобладнання сівалки Great Plains 8070 8R70 на вакуум Precision Planting артикул GP_8070_SH_vac 2шт., масло станцію від ВВП трактора 2 шт. Товариству з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» не поставлено.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (п.74), «Пономарьов проти України» (п. 43), «Агрокомплекс проти України» (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано попередньо оплачений на суму 270 324,29 грн. покупцем згідно заявки №121 від 20.02.2018р. за договором №БК/110/301216 від 31.12.2016р. товар, а останнім було застосовано правові наслідки не поставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 270 324,29 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 22 914,44 грн., штрафу в сумі 45 054,05 грн. та 3% річних в розмірі 2021,88 грн. При цьому, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
За умовами п.11.5 договору №БК/110/301216 від 31.12.2016р. за порушення строків поставки товару постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від ціни товару за кожен день прострочення передачі товару. В разі прострочення поставки товару більш ніж на 20 календарних діб постачальник додатково сплачує покупцеві штраф в розмірі 10% ціни непоставленого товару.
Наразі, з огляду на порушення відповідачем свого обов'язку з поставки товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 22 914,44 грн. та штраф в розмірі 45054,05 грн.
Судом вказувалось, що пунктом 5.4 укладеного між сторонами правочину погоджено, що поставка товару, за який проведена оплата, здійснюється в строк не пізніше ніж на п'ятий робочий день з моменту зарахування коштів покупця на розрахунковий рахунок постачальника згідно кожного окремого рахунка-фактури.
У заявці №121 від 20.02.2018р. сторонами досягнуто згоди, що вартість товару з урахуванням податку на додану вартість становить 450 540,48 грн.
Контрагентами погоджено, що постачальником здійснюється попередня оплата в сумі 60% та 40% на дату відвантаження товару.
На оплату товару згідно вказаного вище замовлення постачальником було виставлено покупцю рахунок-фактуру №121 від 20.02.2018р. на суму 450 540,48 грн.
У відповідності до умов оплати, які було погоджено у заявці №121 від 20.02.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 270 324,29 грн., що підтверджується платіжним дорученням №153 від 21.02.2018р.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину полягає, що строк поставки товару згідно заявки №121 від 20.02.2018р. настав, а останнім днем виконання постачальником свого обов'язку було 26.02.2018р.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку стосовно правомірності нарахування позивачем за період з 01.03.2018р. по 31.05.2018р. неустойки за порушення строків поставки на суму 22 914,44 грн. та штрафу 45054,05 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наразі, суд звертає увагу учасників судового процесу, що означена правова норма передбачає правові наслідки порушення грошового зобов'язання.
Великою палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. по справі №910/10156/18 наголошено на тому, що положення ст.625 Цивільного кодексу України розповсюджуються, в тому числі, на зобов'язання з повернення попередньої оплати.
Проте, у даному випадку, судом вказувалось, що позивачем на підставі ст.693 Цивільного кодексу України обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову, а не вимоги, яка б визначала строк повернення коштів з урахуванням приписів ст.530 Цивільного кодексу України.
Тобто, за висновками суду, у даному випадку нарахування позивачем 3% річних з 01.03.2018р. по 31.05.2018р., тобто, за період прострочення поставки товару, а не порушення постачальником строків повернення попередньої оплати, є безпідставним та необґрунтованим, а отже, позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України підлягають залишенню без задоволення.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до заяви про покладення на позивача таких витрат надано не було.
Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку стосовно відмови відповідачу у покладенні витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» на послуги адвоката на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити позовні вимоги частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлінг Інк» (03067, м.Київ, Солом'янський район, вул.Виборзька, буд.99, ЄДРПОУ 38513539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГ Простір» (03126, м.Київ, вул.Академіка Білецького, буд.6, кв.63, ЄДРПОУ 41002580) попередню оплату в сумі 270 324,29 грн., неустойку в розмірі 22 914, 44 грн., штраф в сумі 45 054,05 грн. та судовий збір в сумі 5074, 39 грн.
3. В задоволенні решти вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 22.10.2018р.
Суддя Спичак О.М.