"11" жовтня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1614/18
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Себовій О.О.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 - на підставі довіреності №51 від 03.09.2018р.;
Від відповідача: не з'явився;
розглянувши справу за позовом ОСОБА_2 районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_2 міської ради Одеської області про визнання права власності, -
06.08.2018 року позивач - ОСОБА_2 районна спілка споживчих товариств звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 1748/18) до відповідача - ОСОБА_2 міської ради Одеської області про визнання права власності.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.08.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі №916/1614/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "04" вересня 2018р. о 11:10год.
04.09.2018р. до канцелярії господарського суду Одеської області від ОСОБА_2 міської ради Одеської області надійшло клопотання про визнання позову та про розгляд справи без участі представника.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2018р. було відкладено підготовче засідання на "25" вересня 2018 р. о 14:20 год.
25.09.2018р. до позивача надійшло клопотання (вх.ГСОО№ 19526/18) про залучення додаткових документів до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.09.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/1614/18 за позовом ОСОБА_2 районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_2 міської ради Одеської області про визнання права власності та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "11" жовтня 2018 р. о 11:10 год.
Відповідач в засідання суду призначені на 04.09.2018р. та 25.09.2018р. не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 13.08.2018р. та 04.09.2018р. були направлені за належною адресою відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
11.10.2018р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Як зазначає позивач, ОСОБА_2 районна спілка споживчих товариств ( далі - ОСОБА_2 РССТ) є юридичною особою, здійснює господарську та іншу діяльність з дня її державної реєстрації, має самостійний баланс, печатку і штамп зі своєю назвою, згідно ОСОБА_3 затвердженого постановою третіх зборів Ради Белградської Райспоживспілки шістнадцятого скликання від 17 березня 2017 року( п. 3, параграф №1 ОСОБА_3 ОСОБА_2 РССТ).
Згідно параграфа №IV, п. 42 ОСОБА_3 ОСОБА_2 РССТ, ОСОБА_2 РССТ є власником будівель, споруд, корпоративних прав на юридичні особи райспоживспілки, грошових та майнових внесків її членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від реалізації та провадження іншої передбаченої ОСОБА_3 Діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.
Отже, на думку позивача власним підприємством ОСОБА_2 РССТ є - підприємство «ОСОБА_2 РССТ», ОСОБА_2 РССТ є засновником цього підприємства і власником всього його майна ( згідно ОСОБА_3 ОСОБА_2 РССТ, параграф 1, п.1.1).
Також в ОСОБА_3 ОСОБА_2 РССТ зазначено, що майно ринку складається з основних засобів, переданих йому Засновником - ОСОБА_2 РССТ в оперативне управління, також інших цінностей набутих в процесі господарської діяльності, (згідно п.3.1 ОСОБА_3 ОСОБА_2 РССТ).
На праві постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 РССТ належить земельна ділянка площею 0.0043 га, з кадастровим номером 5121410100:02:003:0350 за адресою: м. Болград, вул. Болгарських ополченців, 29Ч3. Дане право закріплене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ОД №003906 виданий 26 лютого 1998 року, копію якого додано до позову. Це право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підтвердження, надано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля. Дана будівля була збудована ще у 1950-ті роки і з 1988 року знаходилась у володінні і користуванні ОСОБА_2 РССТ, як власника всього майна ОСОБА_2 РССТ.
Однак, як зазначає позивач, правовстановлюючий документ, який би підтвердив право власності ОСОБА_2 РССТ на вищевказану нежитлову будівлю був втрачений, та немає можливості відновити, оскільки ні в ОСОБА_2 міській раді ні в ОСОБА_2 БТІ не збереглося копії документа про право власності на дану нежитлову будівлю. Тому, зареєструвати право власності на вказану нежитлову будівлю в Державному реєстрі неможливо.
З наведених підстав, позивач, ОСОБА_2 районна спілка споживчих товариств звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - ОСОБА_2 міської ради Одеської області про визнання права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Болград, вул. Болгарських ополченців, 29Ч3
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, господарський суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів а саме:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст.20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до позовної заяви, позивач просить суд визнати за ОСОБА_2 районною спілкою споживчих товариств право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Болград, вул. Болгарських ополченців, 29Ч3.
Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
В силу ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.
Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
В якості обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на ті обставини, що дана будівля була збудована ще у 1950-ті роки та з 1988 року знаходилась у володінні і користуванні ОСОБА_2 РССТ, як власника всього майна ОСОБА_2 РССТ.
Проте, позивачем не було надано суду жодних документів, які б підтверджували передання вказаного приміщення у володіння або користування ОСОБА_2 РССТ.
Більш того, позивачем не було надано суду будь яких документів про взяття на свій баланс ОСОБА_2 районною спілкою споживчих товариств вказаного приміщення та будь яких інших первинних документів що свідчили б про перебування вказаного приміщення у власності та/або у віданні позивача.
Також, позивачем у позовній заяві, зазначається, що ним втрачений правовстановлюючий документ, який би підтвердив право власності ОСОБА_2 районною спілкою споживчих товариств на спірний об'єкт.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Однак, господарський суд зазначає, що позивачем ні у позовній заяві ні у судових засіданнях не було вказано, який саме документ було втрачено (назва, коли і ким виданий, номер, тощо.).
Більш того, доказів які б підтверджували існування вказаного документу суду також надано не було, що свідчить про недоведеність факту існування такого документу взагалі.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, наявності підстав для визнання права власності за ним на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Болград, вул. Болгарських ополченців, 29Ч3.
Щодо визнання відповідачем позовних вимог, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Проте, згідно ч.5 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Однак, відповідачем будь-яких доказів направлення вказаної заяві на адресу відповідача до клопотання про визнання позовних вимог не надав.
Враховуючи вищезазначені обставини, господарський суд повертає вказану заяву відповідачу.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі у зв'язку із його недоведеністю та необґрунтованістю.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 175, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_2 міської ради Одеської області про визнання права власності - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22 жовтня 2018 р.
Суддя С.Ф. Гут