19 жовтня 2018 р. Справа № 1840/3263/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1Л.) звернулася до суду з позовною заявою до Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі - відповідач, Конотопське об'єднане УПФУ Сумської області) про:
1) визнання протиправними (дискримінаційними) дії Конотопського об'єднаного УПФУ Сумської області, які полягають у невиплаті, починаючи з квітня 2017 року, пенсії ОСОБА_1;
2) про зобов'язання Конотопського об'єднаного УПФУ Сумської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком, та сплатити заборгованість з квітня 2017 року ОСОБА_1
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою та отримує пенсію за віком та з вересня 2016р. вона перебуває на обліку у відповідача. Однак, відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачці з квітня 2017 року, всупереч вимог ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає підстави припинення пенсійних виплат, за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Ухвалою суду від 31.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача у справі 20.09.2018 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.18-22), відповідно до якого Конотопське об'єднане УПФУ Сумської області з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з того, що у разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів. Тому управлінням правомірно прийнято розпорядження про припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 на підставі рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 №7, відповідно до п.4 ст.12 Порядку, затвердженого постановою вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.
Також відповідач наполягає на пропущенні позивачем встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку на звернення з позовом до суду.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачці призначена пенсія за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №2157726927 (а.с.9) та вбачається з позовної заяви та відзиву на позов.
ОСОБА_1 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим отримала довідку Управління соціального захисту населення Конотопського районної державної адміністрації про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.09.2016 №5905000337 (а.с.10) та з 01.03.2016 перебуває на обліку в Конотопському об'єднаному УПФУ Сумської області, що вбачається зі змісту позову та відзиву.
Згідно витягу з протоколу засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особі при Конотопській районній державній адміністрації від 30.03.2017 №7 (а.с.21) виплату пенсії внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 було припинено на підставі п.4 ст.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.
На підставі вказаного рішення комісії розпорядженням Конотопського об'єднаного УПФУ Сумської області від 06.04.2017 було припинено виплату пенсії ОСОБА_1 і закрито особовий рахунок №198575. Також в розпорядженні було зазначено, що пенсія у розмірі 1362,69грн. виплачена по 31.03.2017 (а.с.22).
Вказане рішення та бездіяльність Конотопського об'єднаного УПФУ Сумської області, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу з 01.04.2017, суд вважає протиправними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст. 4 Закону №1058-ІV).
Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).
Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.
Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність про прийняття розпорядження про припинення пенсії у зв'язку з прийняттям районною комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особі при Конотопській районній державній адміністрації від 30.03.2017 №7 на засіданні рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.12 Порядку №365. При цьому, посилається на ст.12 Закону №1706-VII та про скасування дії довідки.
Дійсно, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є однією з підстав, визначених у п.4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Однак, при цьому, доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.09.2016, виданій ОСОБА_1 (чи то на підставі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, як наголошує у відзиві, чи то на іншій підставі), в обґрунтування своєї позиції представником відповідача не надано.
Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.
Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії. Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є тією підставою, виключний перелік яких зазначено у ст.49 Закону №1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії. Тому, розпорядження про припинення пенсії та бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати пенсії є протиправними.
Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для прийняття розпорядження про припинення виплат пенсії не приймається судом до уваги, оскільки така підстава як скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV. А норми Закону №1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за №263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.
Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В п.51 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що розпорядження відповідача та його бездіяльність не відповідають критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, та є протиправними.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Оскільки, в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем допущено саме протиправну бездіяльність та прийняте розпорядження про припинення виплати позивачу пенсії, яке не входить до предмету позову, для повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати таке розпорядження відповідача від 06.04.2017, а також визнати протиправною бездіяльність Конотопського об'єднаного УПФУ Сумської області, яка полягає у невиплаті, починаючи з квітня 2017 року, пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії за віком, та сплатити заборгованість з квітня 2017 року ОСОБА_1
При цьому, доводи представника відповідача про пропущення позивачкою строку звернення до суду не приймаються судом до уваги, оскільки, як вбачається зі змісту позову, про порушене право позивачка дізналася в червні 2018 року, доказів направлення розпорядження від 06.04.2017 ОСОБА_1 відповідачем не надано, та не надано інших доказів на підтвердження того, що позивач дізналася про своє порушене право раніше, у зв'язку з чим, на переконання суду, шестимісячний строк на звернення з позовом до суду, встановлений ст.122 КАС України, пропущений позивачем не був.
Разом з тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача про визнання дій відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 дискримінаційними. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 №5207-VІ дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Зі змісту позову вбачається, що проявом дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи вважає припиненням органом Пенсійного фонду пенсійних виплат. Суд не вбачає у таких діях відповідача прояву дискримінації з огляду на те, що питання призначення, перерахунку, виплати пенсійних виплат належать до компетенції органів Пенсійного фонду України і належить до їх звичайних повноважень, які здійснюються відповідно до закону.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест:
по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.
У своїй заяві, на переконання суду, позивач не зазначила і не обґрунтувала наявності в неї певної ознаки (раса, колір шкіри, стать, вік та ін.), яка б могла вплинути на питання виплати їй пенсії. У такому разі має місце припущення позивача про обмеження її прав, яке не можна пов'язувати з дискримінацією.
За таких обставин, вимоги в частині визнання дій відповідача дискримінаційними задоволенню не підлягають.
Що стосується заявленого клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд не вбачає підстав для його задоволенню, оскільки за нормами ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України, це є право, а не обов'язок суду, крім іншого, позивачем не наведено аргументів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання судового рішення та необхідність у зв'язку з цим застосування положень статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, оскільки за нормами п.1. ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити його певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, така заява позивача не підлягає задоволенню за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; фактичне місце проживання: 41663, Сумська область, Конотопський район, м.Самбір, вул.Калініна, буд.49, РНОКПП НОМЕР_1) до Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул.Депутатська, буд.2, код ЄДРПОУ 37784691) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати розпорядження Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 06.04.2017 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, починаючи з 01.04.2017.
Визнати протиправною бездіяльність Конотопського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 01.04.2017.
Зобов'язати Конотопське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, та сплатити заборгованість з 01.04.2017.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про звернення рішення до негайного виконання відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 19.10.2018.
Суддя І.Г. Шевченко