28 вересня 2018 року № 810/3513/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо порушення прав ОСОБА_1 передбачених чинним законодавством України та не нарахування ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні, не надання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків під час відрядження;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 48875,02 грн., що складаються з неотриманих добових за час перебування у відрядженні в сумі 7560,00 грн., компенсації за ненаданні дні відпочинку за виконання службових та спеціальних обов'язків під час вихідних, святкових і неробочих днів у сумі 38875,02 грн., заподіяної моральної шкоди в сумі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.02.2015 по 06.09.2017 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді лікаря медичного пункту. Так, позивач пояснює, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 внаслідок бездіяльності командування цієї військової частини, було порушено його право на отримання передбачених грошових виплат, пов'язаних з його перебуванням у службових відрядженнях у зоні проведення АТО, а також, не надання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків у зоні АТО у вихідні та святкові дні. Позивач стверджує, що ці обставини спричинили йому матеріальну та моральну шкоду у вигляді не виплати грошових коштів та погіршення самопочуття, стану здоров'я, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Представник відповідача, в письмовому відзиві, поданому до суду позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що для надання військовослужбовцю вихідних днів, необхідно подати рапорт на ім'я командира частини для вирішення даного питання, проте, згідно з журналом реєстрації рапортів за період з 04.01.2016 по 18.02.2017, жодного рапорту позивача щодо надання вихідних днів не зареєстровано, а отже твердження позивача, щодо відмови командира частини в наданні йому вихідних днів не відповідає дійсності. Також, представник відповідача зазначив, що наказом Міністерства оборони України від 29.08.2011 №530 встановлено, що на військовослужбовця, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу тієї військової частини, установи, підприємства та організації Міністерства оборони України до якої він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Крім того, представник відповідача стверджує, що позивачем пропущений строк, в межах якого можна подати адміністративний позов, в частині стягнення грошових коштів та ненаданні вихідних днів за час перебування у відрядженні. Щодо невиплати добових за час перебування позивача у відрядженні, представник відповідача зазначив, що відповідальність за організацію та стан харчування особового складу несуть командири підрозділів, які встановлюють режим та час приймання їжі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20.11.2017, відкладено у зв'язку з неявкою відповідача на 12.12.2017.
У судове засідання, призначене на 12.12.2017 сторони до суду не з'явились, повідомленні належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи: від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.
Судом, з метою повного та всебічного розгляду справи, було направлено запит від 12.12.2017 до Міністерства оборони України про надання інформації стосовно місцезнаходження Військової частини ПП НОМЕР_2 та Військової частини ПП НОМЕР_3 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 зупинено провадження у справі у зв'язку з необхідністю отримання витребуваних судом додаткових доказів,- інформацію щодо відрядження позивача до Військової частини ПП НОМЕР_2 та Військової частини ПП НОМЕР_3 та про забезпечення його харчуванням за рахунок держави.
На виконання запиту Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2017, Командуванням військово-морських сил Збройних Сил України за дорученням Міністерства оборони України, було повідомлено суду адресу знаходження військових частин.
Київський окружний адміністративний суд, з метою об'єктивного вирішення справи, направив письмовий запит від 17.01.2018 Командиру військової частини ПП НОМЕР_2 , в якому просив надати інформацію щодо того чи був ОСОБА_1 , в період з 15.10.2016 по 06.03.2017, відряджений у розпорядження керівника АТО до складу сил та засобів військової частини ПП НОМЕР_2 та чи забезпечувався харчуванням за рахунок держави.
У зв'язку з неотриманням відповіді на запит суду від 17.01.2018, Київський окружний адміністративний суд повторно направив письмовий запит від 11.05.2018 Командиру військової частини ПП НОМЕР_2 з метою отримання запитуваної інформації.
Протокольною ухвалою від 01.06.2018, судом відкладено розгляд питання про поновлення провадження у справі, у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, повідомлених належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи. Наступне судове засідання призначено на 21.06.2018.
Ухвалою від 21.06.2018 суд ухвалив поновити провадження у справі та здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 судом відкладено розгляд справи у зв'язку з ненаданням Командиром військової частини ПП НОМЕР_2 запитуваної судом інформації від 17.01.2018 та 11.05.2018, наступне судове засідання призначене на 05.09.2018.
Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.
У призначений день і час сторони до суду не з'явились, про причини неявки відповідач суд не повідомив. Від позивача в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі.
За таких обставин суд, на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України вирішив здійснювати подальший розгляд справи за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Судом встановлено, що 06.09.2012 ОСОБА_1 повторно призваний до Збройних Сил України Миронівсько-Богуславським ОРВК Київської області, з серпня 2012 року по лютий 2015 року - слухач Української військово-медичної академії (м. Київ), з лютого 2015 року по квітень 2015 року - лікар медичного пункту в/ч НОМЕР_4 (м. Білгород-Дністровський), з березня 2015 року по вересень 2017 року - лікар медичного пункту в/ч НОМЕР_4 (смт. Чорноморське).
Відповідно до витягу з наказу Першого заступника керівника антитерористичного центру при Службі безпеки України генерал-лейтенанта С.Б. Бессараб від 13.05.2016 №62 Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів Збройних Сил України, старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , лікаря військової частини НОМЕР_1 , залучено до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, відряджено в район її проведення з підпорядкуванням керівнику ОТУ "Маріуполь" з 11 травня 2016 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_2 від 13.05.2016 №100 ОСОБА_1 , з 14.05.2016, був відряджений у розпорядження керівника АТО до складу сил та засобів військової частини ПП НОМЕР_3 , підставою зазначено: телеграма Командування ВМС ЗС України від 11.05.2016 №40/142, посвідчення про відрядження від 12.05.2016 №123.
Згідно з витягом із наказу Командира оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь" (по стройовій частині) від 22.05.2016 №143 ОСОБА_1 , 13.05.2016, прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в оперативно-тактичному угрупуванні "Маріуполь", забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_5 від 30.05.2016 №154, старший лейтенант медичної служби ОСОБА_1 , 30.05.2016, прибув до районну виконання завдань 72 окремої механізованої бригади (військова частина польова пошта НОМЕР_6 ) з метою медичного забезпечення особового складу.
Відповідно до витягу з наказу Командира оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь" (по стройовій частині) від 30.08.2016 №242 ОСОБА_1 , 30.08.2016, вибув зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в оперативно-тактичному угрупуванні "Маріуполь", забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_2 від 31.08.2016 №189 ОСОБА_1 прибув і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з розпорядження керівника АТО, зі складу сил та засобів військової частини ПП НОМЕР_3 .
Загальна кількість днів перебування ОСОБА_1 у службовому відрядженні, відповідно до вищезазначених документів, наявних в матеріалах справи, у період з 14.05.2016 по 31.08.2016, становить 110 днів.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), підписаного тимчасово виконуючим обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 , від 17.10.2016 №223 ОСОБА_1 , з 15.10.2016, був відряджений у розпорядження керівника оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь", підставою зазначено: телеграма Командування ВМС ЗС України від 15.10.2016 №154/15/2/3421/1, посвідчення про відрядження від 15.10.2016 №281-285.
Згідно з витягом із наказу Командира оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь" (по стройовій частині) від 17.10.2016 №290 ОСОБА_1 , 13.10.2016, прибув до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в оперативно-тактичному угрупуванні "Маріуполь", забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Відповідно до витягу з наказу Командира оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь" (по стройовій частині) від 04.05.2017 №124 ОСОБА_1 , 04.05.2017, вибув зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в оперативно-тактичному угрупуванні "Маріуполь", забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_2 від 08.05.2017 №93 ОСОБА_1 прибув і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з розпорядження керівника оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь", м. Маріуполь, 06 травня 2017 року.
Загальна кількість днів перебування ОСОБА_1 у службовому відрядженні, відповідно до вищезазначених документів, наявних в матеріалах справи, у період з 15.10.2016 по 06.05.2017, становить 204 дні .
Перебування позивача у зоні АТО в службовому відрядженні в період з 13.05.2016 по 30.08.2016 також підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечені її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 26.09.2016 №292, підписаною Командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 , копія якої наявна в матеріалах справи.
Як убачається з пояснень позивача, зазначених в позовній заяві, він, під час перебування у відрядженні в зоні проведення АТО, харчуванням за рахунок держави не забезпечувався, продовольчий атестат на нього, у військовій частині НОМЕР_1 , не виписувався, і як наслідок, позивач його не отримував. Крім того, позивач також зазначає, що грошове забезпечення під час відрядження отримував за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Так, позивач у позовній заяві пояснює, що не виплата добових, за час перебування у відрядженні в зоні проведення АТО, спричинила йому суттєві матеріальні збитки.
Також, позивач, у позовній заяві зазначає, що загальна кількість вихідних днів, які ним не були використанні у зв'язку з виконанням службових і спеціальних обов'язків в зоні проведення АТО, становить 97 днів, з яких 34 доби у період його перебування у відрядженні з 14.05.2016 по 31.08.2016 та 62 доби - з 15.10.2016 по 06.03.2017.
Крім того, на думку позивача, він має право на грошову компенсацію за виконання службових і спеціальних обов'язків у вихідні, неробочі і святкові дні у розмірі грошового забезпечення за день у відповідному місяці у якому мав право на вихідні дні, що в свою чергу складає 31315,02 грн.
Крім того, позивач, в позовній заяві стверджував, що неодноразово звертався до командира військової частини НОМЕР_1 про надання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків у вихідні та святкові дні, однак останній відмовляв йому у цьому, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
За приписами статті 19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами 6 та 9 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98, в редакції, що діяла до 22.11.2017 тобто на момент перебування позивача у відрядженні, було визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Наказом Міністерства оборони України № 530 від 29.08.2011 було затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.
Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
За приписами пункту 1.6 Інструкції направлення військовослужбовця у відрядження здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 1.2 цієї Інструкції, та оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування військової частини або підприємства, куди відряджений військовослужбовець, строку та мети відрядження.
Як було встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.05.2016 №100 та від 17.10.2016 № 223 позивача, на підставі телеграми Командування ВМС ЗС України від 11.05.2016 №40/142 та телеграми Командування ВМС ЗС України від 15.10.2016 №154/15/2/3421/1 відповідно, було направлено у відрядження до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в оперативно-тактичному угрупуванні "Маріуполь", забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Відповідно до витягу з наказів Командира оперативно-тактичного угрупування "Маріуполь" (по стройовій частині) від 30.08.2016 №242 та від 04.05.2017 №124 ОСОБА_1 , 30.08.2016 та 04.05.2017 відповідно, вибув зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в оперативно-тактичному угрупуванні "Маріуполь", забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Відповідно до пункту 1.9 Інструкції тривалість відрядження обчислюється за кількістю днів перебування у відрядженні з урахуванням вихідних, святкових і неробочих днів та часу перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками).
Визначення кількості днів відрядження для виплати добових провадиться з урахуванням дня вибуття у відрядження та дня повернення до місця постійної служби, що зараховуються як два дні.
Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення літака, поїзда, автобуса або іншого транспортного засобу з пункту постійної служби відрядженого військовослужбовця, а днем повернення із відрядження - день прибуття зазначеного транспорту в пункт постійної служби.
Як убачається з матеріалів справи, позивач перебував у відрядження у загальному 314 днів,- 110 днів у період з 14.05.2016 по 31.08.2016 та 204 дня у період з 15.10.2016 по 06.05.2017.
Згідно пунктів 1.11, 1.12 Інструкції виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.
За відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються.
Суд зазначає, що у посвідченні про відрядження, наявному в матеріалах справи, наявні завірені підписом посадової особи відмітки про дату прибуття військовослужбовця в пункт відрядження та вибуття з нього.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату добових за час перебування у відрядженнях, у період з 14.05.2016 по 31.08.2016 та з 15.10.2016 по 06.05.2017, що в загальному складає 314 днів.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV.
Відповідно до вступної частини зазначеного закону, даним статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України.
Згідно з частиною 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктами 9, 18, 19 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України. Держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 2 статті 199 Статуту для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів (слухачів) військових навчальних закладів, навчальних центрів, військових частин) встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
Відповідно до статті 203 Статуту вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків.
Офіцерам, військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня (частина 2 статті 203 Статуту).
Вказані положення кореспондуються зі статтею 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", нормами якої встановлено, що загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті. Для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня (пункти 1, 4, 5, 6 зазначеної статті).
Порядок організації у Збройних Силах України роботи щодо реалізації державної політики з питань здійснення соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України, а також створення сприятливих матеріально-побутових та соціально-правових умов для реалізації військовослужбовцями їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, визначений Інструкцією про організацію у Збройних Силах України соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їхніх сімей, працівників Збройних Сил України від 19.01.2016 №27 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 2 розділу першого Інструкції соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників здійснюється відповідно до вимог Конституції України та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства оборони України та інших нормативно-правових актів.
Пунктами 2 та 3 розділу другого Інструкції встановлено, що на командирів та начальників усіх рівнів покладаються завдання щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, працівників, визначені чинним законодавством України. На військові частини покладаються завдання, зокрема, стосовно забезпечення дотримання соціальної справедливості при розподілі службового навантаження та необхідного часу для відпочинку військовослужбовців, працівників, визначення та підтримання порядку надання часу (іншого дня) для відпочинку за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні.
Як вже було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач перебував у відрядженні в загальному 314 днів,- 110 днів у період з 14.05.2016 по 31.08.2016 та 204 дня у період з 15.10.2016 по 06.05.2017, з яких загальна кількість вихідних днів становить 96 діб.
Водночас, як убачається з пояснень позивача, зазначених в позовній заяві та не заперечувалось відповідачем, у письмовому відзиві, станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, він не отримав жодного вихідного дня за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час перебування у службових відрядженнях.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за виконання службових і спеціальних обов'язків у вихідні, неробочі та святкові дні.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.
Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів (частина 2 статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України").
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним і допустимим способом захисту порушеного права позивача буде визнати протиправними бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо порушення прав позивача передбачених чинним законодавством України та не нарахування йому добових за час перебування у відрядженні, не наданні вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків під час відрядження та зобов'язати відповідача здійснити такі нарахування позивачу з урахуванням висновків суду.
Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача конкретної суми грошових коштів у розмірі 48875,02 грн., суд вважає, що вона задоволенню не підлягає, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь які докази (довідки, банківські виписки, тощо), які б підтверджували суму отриманого позивачем грошового забезпечення, за вказані періоди, під час його перебування у відрядженні в зоні проведення АТО, які самостійно ним указані в позовній заяві, та виходячи з яких, ОСОБА_1 зробив розрахунок належної йому суми компенсації.
Разом з тим, суд зазначає, що не бере до уваги твердження представника відповідача, зазначені в письмових запереченнях, оскільки вони суперечать нормам законодавства України та спростовуються доказами наявними в матеріалах справи.
Крім того, суд констатує, що представником відповідача не було надано суду жодного доказу, який б підтверджував позицію відповідача, зазначену в письмовому відзиві.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на його користь суми моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд зазначає, що позивач не надав суду доказів своїх фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, порушення нормальних життєвих зв'язків, які стались внаслідок дій відповідача.
Позивачем не надані докази спричинення відповідачем йому моральної шкоди, тому, на думку суду, позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди є безпідставною, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
В силу приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У справі, що розглядалась, відповідач не навів жодних передбачених законодавством підстав для відмови у наданні позивачу вихідних днів, а також не виплати добових за час перебування останнього у відрядженні.
Усі посилання представника відповідача, зазначені в письмовому відзиві, не підтверджені документально.
Крім того, суд звертає увагу, що неодноразово звертався з запитами з проханням надати інформацію чи дійсно ОСОБА_1 був відряджений у розпорядження керівника АТО у вищезазначені періоди та чи забезпечувався харчуванням, однак жодної відповіді на момент винесення рішення так і не отримав.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні, не надав вихідні дні за виконання ним службових і спеціальних обов'язків під час відрядження.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а отже, не довів правомірності своїх дій.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення прав ОСОБА_1 передбачених чинним законодавством України та не нарахування ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні, не надання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків під час відрядження.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму добових за 314 днів перебування у відрядженні та компенсацію за ненадані 96 днів відпочинку за виконання службових і спеціальних обов'язків під час вихідних, святкових і неробочих днів, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.