Справа № 288/983/18
Провадження № 2/288/606/18
17 жовтня 2018 року смт. Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Рудник М. І.,
за участю секретаря судових засідань - Добрянської В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим будинком,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про позбавлення права користування житловим будинком, в якому вказує, що вона є власником житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1.
Право власності на вказаний житловий будинок підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.
У вказаному житловому будинку зареєстрований відповідач, проте він в будинку не проживає з 2015 року, місце проживання його позивачу не відоме. Відповідач доводиться сином колишній невістці позивача - ОСОБА_4, яка перебувала у шлюбі з сином позивача - ОСОБА_5, шлюб між якими було розірвано.
Будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачем щодо користування житловим будинком не було.
Реєстрація відповідача у будинку є для позивача перешкодою для повного користування та розпорядження житловим будинком.
В зв'язку з тим, що відповідач довгий час не проживає у будинку, тобто не використовує житло за цільовим призначенням - для проживання, а використовує лише для свого реєстраційного обліку, а тому є всі підставі позбавити його права користування житловим приміщенням.
Позивач просить позбавити ОСОБА_3 права на користування житловим будинком, який розташований в АДРЕСА_1 та стягнути з нього судові витрати.
Позивач в судове засідання не з'явилась, її представник ОСОБА_6 17.10.2018 року надала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити без участі позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги визнає у повному обсязі, не заперечує проти їх задоволення.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з Свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане 23 березня 2010 року Новоселицькою сільською радою Попільнянського району Житомирської області, власником житлового будинку в АДРЕСА_1 вказана ОСОБА_2. Дана інформація підтверджується також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно видане 08 квітня 2010 року КП «Бердичівським МБТІ» Житомирської обласної ради та Технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок виготовлений 27 лютого 2010 року Бердичівським МБТІ.
Відповідно до довідки № 293-6 від 14 червня 2018 року виданої Виконавчим комітетом Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області, ОСОБА_3 дійсно зареєстрований, але не проживає з 2015 року за адресою: АДРЕСА_1.
Судом встановлено, те що ОСОБА_3, не проживає за адресою АДРЕСА_1, тобто не використовує житло за цільовим призначенням - для проживання, а використовує його лише для свого реєстраційного обліку.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Пунктом 1, частини 1 статті 346 цього Кодексу встановлено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч. 1 ст. 391 ЦК України.
В розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності.
Підстави втрати права користування житлом визначені ст. 405 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми закону, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно частини 2 статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до п. 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до вимог статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Стаття 107 ЖК України зазначає, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Частина 1 статті 7 вказаного Закону зазначає, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Пункт 11 Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» від 12.04.1985 року вказує, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зазначені обставини в їх системному зв'язку свідчать, що ОСОБА_3 втратив право на користування житловим будинком № 22 який розташований в АДРЕСА_1.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; статтями 71, 72, 107, 150 ЖК України; статтями 16, 319, 321, 386, 391, 405 ЦК України; статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 223, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим будинком - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, права на користування житловим будинком, який розташований в АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрований та житель АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП: НОМЕР_2, жительки АДРЕСА_1, 704 гривні 80 копійок сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Попільнянського
районного суду М. І. Рудник