Єдиний унікальний номер 234/17817/17 Номер провадження 22-ц/4804/104/18
Доповідач Санікова О.С.
Категорія 57
17 жовтня 2018 року Донецький апеляційний суд в складі:
головуючого судді Санікової О.С.
суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.
за участю секретаря Ротар Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу № 234/17817/17
за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Стеко» про визнання правочину недійсним, повернення грошових коштів та стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 червня 2018 року
(суддя - Михальченко А.О., рішення ухвалено у м. Краматорську Донецької області, повний текст виготовлений 26.06.2018 року),-
22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 15 червня 2017 між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір на встановлення металопластикових вікон ТОВ «Завод Стеко» в належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Під час укладення договору своєї згоди на оформлення кредиту вона не надавала, домовленість була виключно про розстрочку. Після підписання договору з її картки було знято 25 000 гривень, що підтверджує оформлення кредиту. Вважаючи, що була введена в оману, вона відразу звернулася до офісу ФОП ОСОБА_2 з вимогою про скасування підписаного договору, однак відповідач відмовив їй у скасуванні договору та підписанні чеку про транзакцію коштів та поверненні її коштів. Крім того, в договорі зазначено зовсім інший профіль зі значно нижчою вартістю та нижчою якістю, ніж профіль, про який розповідав ФОП ОСОБА_2 та його представники. З приводу зазначених обставин вона зверталася до правоохоронних органів. Крім того, ФОП ОСОБА_2 не є та не був дилером ТОВ «Завод Стеко».
Вважає, що дії відповідача є незаконними, правочин недійсним, а договір від 15 червня 2017 між нею та ФОП ОСОБА_2 таким, що підлягає скасуванню, так як в порушення Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_2 не надав жодної інформації про товар, який вона могла отримати, а договір складений таким чином, що навіть проведення робіт із установки вікон можуть не проводитись.
Просила суд визнати правочин щодо складання договору між нею та ФОП ОСОБА_2 недійсним; скасувати договір від 15 червня 2017 між нею та ФОП ОСОБА_2; внаслідок недійсності правочину стягнути з ФОП ОСОБА_2 сплачені 25 000 гривень 00 копійок; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 25 000 гривень 00 копійок.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 червня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що обставини, зазначені в рішенні суду, не відповідають дійсності, оскільки вона мала намір сплачувати вартість товару в розстрочку, а не оформлювати кредит. Вона посилалася на те, що її було введено в оману, але, оцінюючи доводи позивача, суд дійшов помилкового висновку, що вони не знайшли свого підтвердження у наданих суду доказах, що не відповідає дійсності. Відповідач запевняв позивача, що він є виключно офіційним представником виробника ТОВ «Завод Стеко», а не посередником, що на думку скаржника є обманом та агресивною підприємницькою діяльністю. Крім того, позивач зауважує, що оскаржуваний договір укладено на підробленому бланку від імені ТОВ «Завод Стеко», що також є обманом та агресивною підприємницькою діяльністю. Також скаржник звернула увагу на те, що ФОП ОСОБА_2 отримав продукцію від ТОВ «Завод Стеко» 10 липня 2017 року, однак строк виготовлення металопластикових вікон на ТОВ «Завод Стеко» становить 30 календарних днів, що свідчить, на думку ОСОБА_1, про те, що ФОП ОСОБА_2 не отримував продукцію заводу за договором від 15 червня 2017 року, укладеним з ОСОБА_1, та не робив її замовлення. Видаткова накладна № 290602 від 28 червня 2017 року має ознаки фальсифікації та не оформлена відповідно до діючого законодавства України.
Також зазначає, що суд не надав жодної оцінки тому факту, що представники ФОП ОСОБА_2 взагалі не оформлені відповідачем у якості найманих працівників і вони не мали ніякого права нав'язувати позивачу послуги від імені ОСОБА_2 шляхом тотального відвідування всіх квартир в будинку, що є, на її думку, агресивною підприємницькою діяльністю.
Крім того, позивач звернула увагу на те, що висновки суду про підписання нею технічних креслень також не відповідають дійсності, оскільки надана до суду копія блокноту ніколи не була додатком № 1 до договору, свій підпис вона в блокноті не ставила і кому він належить їй не відомо.
В апеляційній скарзі заявник наполягає, що ФОП ОСОБА_2 шляхом обману та використовуючи агресивну підприємницьку діяльність ввів її в оману, оформив на неї кредит у розмірі 25 000 гривень замість запропонованої розстрочки, тому її позов про визнання договору недійсним підлягає задоволенню. Крім того, її позов в частині стягнення моральної шкоди також підлягає задоволенню.
Письмові відзиви на апеляційну скаргу відповідачем ФОП ОСОБА_2 та третьою особою ТОВ «Завод Стеко» не надані.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 02 серпня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2018 року справа призначена до розгляду.
На підставі Указу Президента України від 29.12.2017 року №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» та Указу Президента України від 28.09.2018 року №297/2018 «Про переведення суддів» апеляційний суд Донецької області ліквідовано, утворено Донецький апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду, а суддів переведено на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду, до якого було передано зазначену цивільну справу.
03 жовтня 2018 року розпочав роботу Донецький апеляційний суд.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2018 року визначено наступний склад Донецького апеляційного суду для розгляду справи №234/17817/17: Санікова О.С. (головуючий суддя), Будулуца М.С., Космачевська Т.В.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші сторони у судове засідання не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені повістками та телефонограмами, які зареєстровані у журналі телефонограм.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 червня 2017 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір, відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_1 (замовник) доручила, а ФОП ОСОБА_2 (виконавець) зобов'язався організувати роботи з виготовлення та передання у власність ПВХ конструкцій за розцінками виконавця.
Замовник зобов'язався оплатити та прийняти готові вироби та роботу згідно умов договору (п.1.2). Визначено колір профілю білий, заповнення 4х16, профіль ПВХ Steko S 300.
Вартість виробів згідно п. 2.1 договору 25000 грн., яка вноситься замовником у день підписання договору.
Відповідно до п. 3.1 договору замовник зобов'язався сплатити вартість виробів на умовах, які встановлені договором.
Після виконання п.3.1 виконавець зобов'язався передати у власність замовника виготовлені вироби протягом 40 робочих днів з моменту укладення договору (п. 3.2 договору).
Перед придбанням продукції замовник ознайомлений зі споживчими властивостями товару та послуг, наданих йому виконавцем у вигляді нормативних документів (сертифікати якості, технічні умови тощо) фірми-виробника у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» (п. 3.3. договору).
В момент укладення договору замовнику ОСОБА_1 виконавцем видано гарантійний талон на вікна (двері) з ПВХ, що підтверджується її власним підписом.
На виконання свого зобов'язання за договором позивач ОСОБА_1 скористалася сервісом ПАТ КБ «ПриватБанк» та 15.06.2017 року з її карткового рахунку НОМЕР_1 було здійснено перший платіж за покупку на суму 25000 грн. в Стеко м. Краматорськ в розмірі 4 166 грн. 65 коп., що підтверджується випискою з картки від 03.02.2018 року.
Згідно виписки ПАТ КБ «Приватбанк» в період з 15.06.2017-31.12.2017 з кредитної картки ОСОБА_1 частковими платежами була сплачена повна вартість ПВХ конструкцій за договором.
ФОП ОСОБА_2 на виконання своїх договірних зобов'язань повідомленням від 14.09.2017 року, яке направлено ОСОБА_1 поштовим листом з описом вкладення, що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти та описом вкладення зі штемпелем поштового відділення від 22.09.2017 року повторно повідомив позивача про необхідність повідомити виконавця про дату та час її знаходження вдома з метою прийняття конструкцій, вказаних у п.1 договору.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 16.06.2017 року зверталась до правоохоронних органів з заявою про вчинення злочину щодо неї з боку ФОП ОСОБА_2 Поліцією була проведена перевірка викладених в заяві ОСОБА_1 фактів та підстав для внесення матеріалів до ЄРДР виявлено не було.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання правочину щодо складання договору між позивачем та ФОП ОСОБА_2 недійсним, скасування договору від 15 червня 2017 року, стягнення з ФОП ОСОБА_2 сплачених внаслідок недійсності правочину 25 000 гривень є недоведеними. Крім того, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, якщо шкода завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до законну, що по справі не встановлено. При цьому суд не прийняв до уваги заявку на відміну транзакції, яка подана позивачем на підтвердження позовних вимог, оскільки вона не містить ніяких відміток, підписів, штампів, що не дає можливості встановити коли, ким і для подання кому вона була складена.
Такий висновок суду колегія суддів апеляційного суду вважає законним та обґрунтованим.
Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист її прав як споживача на підставі ст.ст. 4, 6, 8,15, 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»; в позовній заяві просила визнати правочин щодо складання договору між нею та ФОП ОСОБА_2 недійсним, скасувати договір від 15.06.2017 року як такий, що суперечить законодавству щодо дотримання прав споживачів, стягнути з фізичної особи-підприємця сплачені кошти внаслідок недійсності правочину у розмірі 25000 грн. та 25000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Проте стаття 6 Закону України «Про захист прав споживачів» регулює право споживача на належну якість продукції. Отже, зазначена норма не містить конкретних способів захисту прав споживачів.
Статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів» врегульовані права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості.
Відповідно до зазначеної норми у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Вимагати від продавця або виробника розірвання договору та повернення сплаченої за товар суми або вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника) товар споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи.
Проте позивачка не обґрунтовувала свої позовні вимоги недоліками або істотними недоліками товару і не просила розірвати договір та повернути сплачені кошти, а просила визнати недійсним договір, що не передбачено статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Звертаючись до суду з позовом позивачка обгрунтовувала свої позовні вимоги тим, що при підписанні документів вона повідомила, що в неї немає коштів та що має можливість сплачувати вартість вікон лише в розстрочку; працівники ФОП ОСОБА_2 запевнили її, що вікна ними встановлюються виключно в розстрочку; проте протягом 10-15 хвилин після візиту до ФОП ОСОБА_2 їй надійшло повідомлення про заборгованість у розмірі 4166,65 грн. та оформлення кредиту у розмірі 25000 грн., що означало, що з її кредитної картки було знято 25000 грн., хоча такої домовленості між нею та ФОП ОСОБА_2 не було, своєї згоди на оформлення кредиту вона не надавала. Крім того, їй стало відомо, що ФОП ОСОБА_2 не є та не був дилером ТОВ «Завод Стеко», жодних договорів (дилерських, постачання, реалізації та інших) з ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Завод Стеко» не заключало, дилерський договір за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул.. Василя Стуса, будинок 45, офіс 209 - не підписувався.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману врегульовані статтею 230 ЦК України.
Але, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору від 15.06.2017 року, укладеного між нею та ФОП ОСОБА_2, на зазначену норму матеріального права не посилалась.
Проте судом першої інстанції зазначені обставини з огляду на положення статті 230 ЦК України були досліджені і на думку апеляційного суду суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обману з боку відповідача.
Доводи апеляційної скарги такий висновок суду першої інстанції не спростовують.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те що не відповідає дійсності висновок суду про те, що «Позивач у судовому засіданні зазначені обставини не заперечувала та пояснила, що дійсно в момент укладення договору здійснила переказ грошових коштів зі своєї кредитної картки на рахунок ФОП ОСОБА_2», оскільки мала намір сплачувати вартість товару в розстрочку.
Проте такі доводи є безпідставними, оскільки зі змісту договору, який підписаний ОСОБА_1, не вбачається такої умови, як оплата товару в розстрочку. Згідно п. 2.1 договору завдаток 25000 грн. вноситься замовником у день підписання договору. Усна домовленість між позивачкою та ФОП ОСОБА_2 про розстрочку оплати товару не доведена, як і не доведено укладення кредитного договору.
Суд першої інстанції дійшов висновку і про недоведеність недійсності договору з підстав, передбачених статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (введення в оману стосовно того, що ФОП ОСОБА_2 є представником ТОВ «Завод Стеко» а також щодо умов договору), виходячи з того, що оспорюваний договір та додаток до договору №1 щодо погодження технічного креслення виробів, які виготовляються, підписаний позивачкою, хоча зазначеною нормою матеріального права свої позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовувала.
При цьому судом встановлено, що згідно письмових пояснень ТОВ «Завод Стеко» 13.08.2014 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Завод Стеко» було укладено договір постачання №15534, згідно з умовами якого ФОП ОСОБА_2 був покупцем товару, що виробляється на заводах ТОВ «Завод Стеко»; станом на 19.12.2017 року договір припинено. Останній продаж ОСОБА_2 було зроблено 10.07.2017 року; після цього часу замовлень від ОСОБА_2 не було; станом на 15.06.2017 року ОСОБА_2 був покупцем ТОВ «Завод Стеко». Зазначені обставини знайшли своє підтвердження у видатковій накладній №290602 від 28.06.2017 року, з якої вбачається, що ФОП ОСОБА_2 замовив у ТОВ «Завод Стеко» на виконання договору №15534 від 13.08.2014 року ПВХ вікна на загальну суму 36 871 грн. 22 коп.
Доводи апеляційної скарги встановлені обставини не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції.
Посилання ОСОБА_1 на те, що видаткова накладна має ознаки фальсифікації та не оформлена відповідно до діючого законодавства є безпідставним,оскільки належними та допустимими доказами не доведено.
Доводи апеляційної скарги про те, що представники ФОП ОСОБА_2 взагалі не оформлені відповідачем у якості найманих працівників не має правового значення при розгляді даної справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав суду додаток №1 до договору з технічними кресленнями є помилковими, оскільки на а.с. 96 є додаток до договору №1 від 15.06.2017 року з технічними кресленнями виробу, який виготовляється, проведеними за адресою: АДРЕСА_2 з підписами виконавця ФОП ОСОБА_2 та замовника ОСОБА_1, який також був досліджений судом першої інстанції. Доводи ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала додаток до договору належними та допустимими доказами не підтверджений.
Доводи апеляційної скарги щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди також є безпідставними.
Так, відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», на яке посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише тоді, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а також при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, право на відшкодування моральної шкоди відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають, якщо шкода завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції). Проте таких обставин по справі не встановлено.
Отже судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу ст.. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 червня 2018 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови виготовлений 18.10.2018 року.
Суддя-доповідач Санікова О.С.