Іменем України
17 жовтня 2018 року
Київ
справа №816/2365/16
адміністративне провадження №К/9901/22574/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року (колегія суддів у складі: Перцової Т.С., Дюкарєвої С.В., Жигілія С.П.) у справі № 816/2365/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі,
установив:
23 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС України в Полтавській області), Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській області від 6 листопада 2015 року № 625 о/с в частині звільнення позивача з посади начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Семенівського районного відділу УМВС України в Полтавській області та поновити його на посаді з 7 листопада 2015 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2017 року, позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати таке рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги вказує на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вважає, що апеляційним судом не враховано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, а також ту обставину, що позивач тривалий час перебував у післяопераційному стані та не міг вчасно звернутися до суду за захистом порушених трудових прав.
Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судове рішення апеляційного суду, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Так, одночасно з поданням позовної заяви ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, як такого, що пропущений з поважних причин. Клопотання обґрунтовував тим, що йому стало відомо про звільнення зі служби під час перебування на лікарняному, що завадило вчасно звернутися до суду.
Визнаючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, суд першої інстанції у своїй постанові від 1 березня 2017 року врахував положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського Суду з прав людини, в яких останній звертав увагу, що надто суворе тлумачення судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог; встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надмірного формалізму.
Залишаючи позов без розгляду апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку для звернення до суду з даним позовом. Судом також враховано, що за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі й встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Згідно з частинами другою та третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом; далі - КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом наведеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача ознайомлено з оскаржуваним у цій справі наказом УМВС України в Полтавській області - 12 листопада 2015 року, що сторонами не заперечується.
Разом з цим, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 23 грудня 2016 року.
При цьому у справі, що розглядається, апеляційним судом не встановлено наявності обставин, які б свідчили про об'єктивну неможливість позивача вчасно звернутися до суду з цим позовом та які б були підтверджені відповідними доказами протягом зазначеного періоду.
Факт перебування позивача на лікуванні в Семенівській центральній районній лікарні у період з 5 листопада 2015 року по 20 листопада 2015 року не доводить відсутності у нього можливості звернутися до суду в строк, встановлений процесуальним законом. Жодних інших доказів на підтвердження наявності непереборних обставин позивач до суду не надавав.
У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції практики ЄСПЛ, в якій наголошувалося на тому, що доступ до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинен застосовуватися з певною гнучкістю і без надмірного формалізму.
Водночас Суд враховує, що позивач звернувся з даним позовом до суду більше, ніж через рік після того, як йому стало відомо про звільнення та після закінчення лікування. Це більш, як вдесятеро перевищує визначений законом строк, що є надмірно тривалим.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та, як наслідок, обґрунтованість залишення позовної заяви без розгляду.
Апеляційним судом не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
постановив:
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
В.М. Шарапа