Іменем України
Київ
16 жовтня 2018 року
справа №825/1960/14
адміністративне провадження №К/9901/9085/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у складі колегії суддів Старової Н.Е., Файдюка В.В., Чаку Є.В. у справі № 825/1960/14 за позовом Приватного підприємства «Агропрогрес» до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
10 червня 2014 року Приватне підприємство «Агропрогрес» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (правонаступником якої є Ніжинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернігівській області, далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 лютого 2014 року №0000222200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 63 596,00 грн.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено, з огляду на правомірність застосування до позивача спірним податковим повідомленням-рішенням штрафу на підставі пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України, у зв'язку з недотриманням платником податків положень пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу. Цей суд в своєму рішенні зауважив, що спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість не звільняє позивача від податкового обов'язку обчислити та декларувати суму цього податку в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України та не виключає обов'язку сплати штрафу у разі самостійно виявленої суми заниженого податкового зобов'язання з цього податку при поданні уточнюючого розрахунку для суб'єктів спеціального режиму оподаткування.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що штрафна санкція, нарахована сільськогосподарським підприємством зі спеціальним режимом оподаткування податком на додану вартість при самостійному виправленні помилок не є частиною вартості поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, і не може залишатися в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства, а відтак при самостійному виправленні платником податку такої помилки та поданні уточнюючого розрахунку до такої податкової декларації штрафна санкція нараховується та відображається в податковій звітності з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом за формою, затвердженою Порядком №1492 із зазначенням суми штрафу у рядку 19 "Сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв'язку з виправленням помилки".
24 грудня 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2014 року №0000222200.
Ухвалюючи судові рішення, суд апеляційної інстанції врахував статус позивача як сільськогосподарського підприємства та положення пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, визнавши помилковим висновок суду першої інстанції, що самостійно виявлена позивачем недоплата податкового зобов'язання підлягає сплаті до бюджету. Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачем своєчасно подано до податкового органу відповідну звітність, самостійно усунуто виявлені помилки, а бюджет не зазнав втрат, оскільки самостійно виявлена сільськогосподарським підприємством недоплата податкового зобов'язання не підлягала сплаті до бюджету, відтак висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованим.
09 січня 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга податкового органу, в якій відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, вказує на те, що норма пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України не містить виключень щодо платників податків зі спеціальним режимом оподаткування податком на додану вартість, яким є позивач у справі, та не звільняє сільськогосподарські підприємства від обов'язку сплатити штраф від суми грошового зобов'язання з цього податку. Відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу податкового органу від Підприємства не надходили, що не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
28 серпня 2018 року на адресу Верховного суду надійшло клопотання податкового органу про процесуальне правонаступництво, в якому заявник касаційної скарги просить замінити Козелецьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на Ніжинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Чернігівській області, яке задоволено судом.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили.
Податковим органом на підставі пункту 200.10 статті 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку статті 76 розділу ІІ цього кодексу проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2013 року та серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 27 січня 2014 року №31/22-31174509 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено не додержання Підприємством вимог пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, за яке згідно з пунктом 120.2 статті 120 цього кодексу тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5% від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати) за червень 2013 року - 59519,00 грн. та серпень 2013 року - 4077,00 грн., в зв'язку з чим збільшується сума, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету в розмірі 63 596,00 грн.
12 лютого 2014 року за результатами даної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000222200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 63596,00 грн.
Суди попередніх інстанцій також установили, що Приватне підприємство «Агропрогрес» зареєстроване як сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №100311640 НБ №012636.
Позивачем подано до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість (скорочена форма) за березень, квітень, травень, липень 2013 року. У зв'язку з виявленням Підприємством помилок, останнім подано до податкового органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень, травень, липень 2013 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію.
Платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом (пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).
Пунктом 50.1. статті 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Відповідно до пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України невиконання платником податків вимог, передбачених абзацом другим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).
При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.
Аналіз положень пункту 50.1. статті 50 та пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України свідчить про те, що об'єктом застосування штрафу є сума самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).
Натомість в межах спірних правовідносин факт недоплати позивачем податкового зобов'язання (об'єкт застосування штрафу) відсутній, оскільки позивач як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість в розумінні пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, не сплачує до бюджету суму податку на додану вартість, нараховану сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг. Більш того, на особовому рахунку платника податку існує переплата податку на додану вартість. Зазначене унеможливлює застосування штрафу до позивача на підставі пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України, та виключає склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 цього кодексу.
Відтак, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що самостійно виявлені сільськогосподарським підприємством помилки у податковій звітності не є недоплатою податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що свідчить про помилковість висновків контролюючого органу, та як наслідок протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року у справі № 825/1960/14 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Р.Ф.Ханова
Судді І.А.Гончарова
І.Я.Олендер