10 жовтня 2018 року м.Житомир справа № 0640/3473/18
категорія 6.2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Капинос О.В.,
секретар судового засідання Шевчук Т.А. ,
за участю: представника відповідача Мягченко І.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, викладену у листі від 20.06.2018 №Г-5604/0-3692/0/22-18 в наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 на території Ружинського району Житомирської області для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років;
В обґрунтування позову зазначає, що 03.05.2018 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, для сінокосіння, з послідуючою передачею в оренду строком на 49 років. Листом від 20.06.2018 йому відмовлено у задоволенні клопотання. Вважає відмову протиправною.
Ухвалою судді Житомирського кружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
30.07.2018 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що вказана позивачем земельна ділянка має орієнтовний склад угідь - рілля. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. В свою чергу земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби повинні використовуватись виключно як сінокіс чи пасовище.
Ухвалою від 19.09.2018 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.10.2018 та витребувано у відповідача докази.
В судове засідання представник позивача не з"явився, подав заяву про розгляд справи без його участі письмовому провадження.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.
Встановлено, що 03.05.2018 у позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням, у якому просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння з послідуючою орендою строком на 49 років, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 13,4759 га, розташованої на території Ружинського району Житомирської області, для сінокосіння.
Листом від 20.06.2018 №Г-5604/0-3692/0/22-18 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у зв'язку з тим, що:
- вказана позивачем земельна ділянка має орієнтовний склад угідь - рілля. При цьому, відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 ця група включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви. В свою чергу земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби повинні використовуватись виключно як сінокіс чи пасовище;
- відповідно до ст.93 Земельного кодексу України та ст.19 Закону України "Про оренду землі" строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років. Натомість позивач вказав бажаний строк оренди 49 років.
Не погодившись із відмовою, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відповідно до ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Суд зазначає, що у оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 19.06.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем:
- вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
- вимогам генерального плану населених пунктів;
-вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
- вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд критично оцінює посилання відповідача щодо невідповідності складу угідь на обраній позивачем земельній ділянці бажаному виду використання, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Тобто, землі сільськогосподарського призначення можуть передаватись в оренду громадянам для сінокосіння та використовуватись ними лише в межах даного виду використання.
Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 група "Рілля" включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.
Вказаним переліком затверджено види земельних угідь, проте не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок групи "рілля" в оренду для сінокосіння.
З огляду на викладені положення ЗК України, безпідставними є посилання ГУ Держгеокадастру у Житомирській області на те, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, не може бути передана для сінокосіння, оскільки така передача не суперечить вимогам ч.5 ст. 20 та ст.34 ЗК України щодо меж користування землями сільськогосподарського призначення певного виду.
Також безпідставними є обґрунтування відповідача щодо строку оренди 49 років, який позивач вказав в своєму клопотанні.
Так, норми ст. 123 Земельного кодексу України, які визначають порядок передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у користування передбачають реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у користування (оренду) відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури передачі земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 19 червня 2018 року в справі № 806/2982/17.
Таким чином, у відповідача були відсутні підстави відмовляти у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки жодна із зазначених у ній вимог не передбачена у ст.123 ЗКУ, а тому така є протиправною.
При цьому судом не приймається до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву, що листом від 20.06.2018 позивачу фактично повідомлено про необхідність визначення строку оренди земельної ділянки та надано пропозицію повторно звернутися із заявою відповідного змісту, оскільки в останньому абзаці вказаного листа чітко зазначено, що Головне управління відмовляє в задоволенні клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Тому ці доводи є безпідставними.
Також, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, на спірну земельну ділянку було зареєстроване речове право іншими особами. Отже, посилання на те, що на спірну земельну ділянку видано наказ гр. ОСОБА_4 від 12.05.2018 №6-143/14-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" суд до уваги не приймає. Крім того, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою такі доводи не були.
Що стосується вимог зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 на території Ружинського району Житомирської області для сінокосіння з послідуючою передачею в оренду на 49 років.
Як вже зазначалося, відповідно до ч.2 ст. 123 Земельного Кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Згідно з положеннями частини третьої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
В контексті наведеного суд відмічає, що клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою розглядається відповідним органом у місячний строк та про результати розгляду повідомляється заявнику.
Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 03.05.2018, яке отримане відповідачем 04.05.2018 (а.с. 12).
Разом з тим, це клопотання відповідачем розглянуте лише 20.06.2018, тобто з пропуском визначеного законом місячного строку.
Одночасно суд роз'яснює, що в розумінні вимог ст.123 Земельного кодексу України ненадання у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідачем дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, надає позивачу право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідача. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Тобто, спосіб поновлення такого порушеного права позивача визначений безпосередньо законодавцем.
Проаналізувавши наведені норми Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.
Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові КАС Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №804/3703/16 .
Отже, навіть якщо відповідач у місячний строк не розглянув клопотання позивача та не прийняв будь-яке з рішень, вказане не позбавляло останнього права замовити розробку такого проекту самостійно.
Звертаючись до суду з позовом зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає, тому вимоги у цій частині безпідставні та задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 цієї ж статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Частиною 5 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу викладених норм слідує, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути:
- пов'язаними з конкретною справою;
- співмірними із: складністю справи, що визначається предметом спору, обсягом дослідження доказів, тривалістю розгляду справи, тощо; ціною позову; обсягом наданих послуг, що має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, тощо; витраченим часом адвоката на надання правничої допомоги;
- підтверджені належними доказами, а саме: квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком, тощо.
В контексті відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі, суд зазначає, що з договору № 30 та розрахунку оплати праці неможливо встановити, в якій конкретній справі/позові надавались правничі послуги. В матеріалах справи відсутні акти наданих послуг/виконаних робіт, прийому-передачі, з яких би вбачався обсяг наданих послуг та їх прийняття позивачем. Відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів в сумі 2978,40 грн. адвокатом Нестеренком М.М. від ОСОБА_2, що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за період травня 2018 року. При цьому сама по собі квитанція до прибуткового касового ордера № 3 від 27.06.2018 на суму 2978,40 грн., підписана та видана адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів у відповідності до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем.
Крім того, слід зауважити, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, не потребує понесення значних правових витрат позивачем.
З огляду на вказане та недостатність безспірних доказів, які б підтверджували понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо їх стягнення в сумі 2978,40 грн.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду. Крім того, це є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких підстав порушене право позивача підлягає судовому захисту та може бути поновлено виключно шляхом визнання протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду земельної ділянки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир,10002, код ЄДРПОУ 39765513), викладену у листі 20.06.2018 №Г-5604/0-3692/0/22-18 , в наданні дозволу ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 12642, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на виготовлення проекту землеустрою з послідуючою передачею земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 в оренду на термін 49 років для сінокосіння за клопотанням від 03.05.2018.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Капинос
Повне судове рішення складене 18 жовтня 2018 року