Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 жовтня 2018 р. Справа№805/4434/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації з позовними вимогами:
1) визнати протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з 01 лютого 2015 виплати пенсії ОСОБА_1;
2) зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії довічно ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, та виплатити виниклу заборгованість, за весь період часу починаючи з 01 лютого 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та знаходиться на обліку в Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком. Вказує, що з лютого 2015 року не отримує пенсійних виплат, вважає дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії протиправними, оскільки відсутні правові підстави для припинення їй пенсійних виплат.
Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву (вих. № 5703/13/75 від 01.08.2018 року), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. У наданому відзиві відповідач, не заперечуючи факт перебування позивача на обліку та припинення виплати пенсії з лютого 2015 року, зазначив, що виплату пенсії припинено на підставі даних Єдиної інформаційної бази реєстру внутрішньо переміщених осіб про відсутність актуальної інформації за адресою фактичного місця проживання позивача.
Посилаючись на приписи постанов Кабінету Міністрів України № 506 від 01.10.2014 року, № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, № 595 від 07.11.2014 року, № 365 від 08.06.2016 року вважає, що діяв в межах та у спосіб, передбачений законами України. З огляду на зазначене відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення, відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалою суду від 07 серпня 2018 року судом було зупинено провадження в адміністративній справі - до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а.
Ухвалою суду від 17.10.2018 року судом було поновлено провадження в адміністративній справі № 0540/5910/18-а.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрована за адресою: 83064, м. Донецьк, вул. Шутова, АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України.
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 44335.
Відповідно до відповіді від 27 грудня 2017 року № 39635/02/25 Красноармійського ОУПФУ ОСОБА_1 зареєстрована, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з Донецької області, за адресою: Донецька область, м. Покровськ, вул. Свердлова, 149.
Листом від 27 грудня 2017 року № 39635/02/25, управлінням Пенсійного фонду України Донецької області на звернення позивача повідомлено, що виплату пенсії позивачу припинено у зв'язку з відсутністю актуальної інформації в Єдиній інформаційній базі реєстру внутрішньо переміщених осіб щодо адреси фактичного місця проживання позивача. При цьому, у цьому ж листі, відповідачем зазначено, що будь - якого рішення про припинення позивачу виплати пенсії не приймалось.
Позивач перебуває на обліку в Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком. З лютого 2015 року Покровське ОУПФУ припинило позивачеві виплату пенсії.
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з причин відсутності актуальних даних про фактичне місце проживання позивача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд вважає, що для вирішення спору необхідно з'ясувати належність виконання відповідачем повноважень щодо здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі та відповідність оскаржуваних дій відповідача ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України.
З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абз 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною 1 ст. 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абз. 7 ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абз. ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачеві) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509.
Відповідно до п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону № 1706-VII та абзацом шостим цього пункту.
В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 25.03.2015 року № НОМЕР_2, як і документи, які б свідчили про наявність визначених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) підстав для припинення виплати пенсії. Посилання відповідача на встановлення в ході інформаційного обміну з органами соціального захисту населення факту не підтвердження місця фактичного проживання позивача як підставу для зупинення виплати пенсії є безпідставними, оскільки отримання такої інформації не передбачено жодним нормативно-правовим актом у якості підстави для припинення нарахування та виплати пенсії.
Зазначена довідка, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 вказаного Закону.
Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 365, соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У відзиві на адміністративний позов відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу посилається на постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.02.2015 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Разом з тим, згідно з п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії довічно, суд зауважує, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, отже суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Ухвалою суду від 16 липня 2018 року клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі задоволено.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищевикладене, судові витрати у розмірі 704,80 гривень підлягають стягненню з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету України.
За нормами ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 263 КАС України суд розглядає справи у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, 83064, АДРЕСА_2) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323; юридична адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, 154), третя особа Управління соціального захисту населення Покровської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - частково задовольнити.
Визнати протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення з 01 лютого 2015 виплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, та виплатити виниклу заборгованість, за весь період часу починаючи з 01 лютого 2015 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323; юридична адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, 154) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь Державного бюджету України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 17 жовтня 2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/)
Суддя Шинкарьова І.В.