Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у відкритті провадження
17 жовтня 2018 р. Справа №200/10411/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1
до відповідача Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області
про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання бездіяльності протиправною, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області про:
- визнання протиправним та скасування розпорядження від 22.08.2018 року № 347 про надання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
- визнання протиправним та скасування розпорядження від 22.08.2018 року № 348 про надання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
- визнання протиправним та скасування розпорядження від 20.09.2018 року № 407 про влаштування малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до державного закладу на повне державне утримання;
- визнання протиправним та скасування розпорядження від 20.09.2018 року № 408 про влаштування малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до державного закладу на повне державне утримання;
- визнання бездіяльності щодо не розгляду заяв та не скасування розпоряджень № 347, 348, 407, 408 протиправною.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з &?і;…&?і; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?д;…&?т;».
З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
- спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
- за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
- спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
- спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
- спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
- спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
- спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
- спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
- спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.
Що стосується кола суб'єктів публічно - правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об'єктів управління.
Специфіка публічно - правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб'єктом публічного управління суб'єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.
Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов'язаний із сферою реалізації публічної влади.
Тобто, суттєвою ознакою публічно - правового спору є участь у справі суб'єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб'єктів і його рішення є обов'язковими для виконання.
Як вбачається з позовної заяви, вона містить вимоги про визнання протиправними та скасування розпоряджень про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та скасування розпоряджень про влаштування малолітньої дитини до державного закладу на повне державне утримання.
Згідно ст. 2 Сімейного кодексу України цим кодексом регулюються особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ст. 17 Сімейного кодексу орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Як вбачається зі змісту позову, вимоги позивача полягають у скасуванні рішень суб'єкта владних повноважень, які регулюють відносини між батьками та їх дитиною щодо захисту життя та здоров'я малолітніх дітей.
Проте, суд звертає увагу на те, що окрім суб'єктного складу, який за своїми ознаками визначає спір як адміністративну справу, предмет спору носить приватно-правовий характер та не стосується захисту прав у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що владні ознаки відповідача, які за загальними ознаками визначають зазначений спір як справу адміністративної юрисдикції, не змінюють приватно-правової природи спірних відносин.
Якщо суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то, залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, незгода з рішенням органу опіки та піклування, яке відображене у рішенні голови районної державної адміністрації, є позовом з метою захисту приватного інтересу та визначення обсягу прав і обов'язків батьків щодо участі у вихованні дітей.
Отже, рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та скасування розпоряджень про влаштування малолітньої дитини до державного закладу на повне державне утримання регулюються сімейним законодавством та не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
Відповідно, вимоги про визнання таких розпоряджень протиправними або визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб є спорами про захист приватних прав і інтересів і відповідно до статті 19 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, правовідносини з приводу яких виник спір, регулюються Сімейним кодексом України та є предметом цивільно-правового регулювання, тому не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Таким чином, суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки у спірних взаємовідносинах існує спір про право, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
Згідно ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
У відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 22.08.2018 року № 347 про надання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; визнання протиправним та скасування розпорядження від 22.08.2018 року № 348 про надання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування; визнання протиправним та скасування розпорядження від 20.09.2018 року № 407 про влаштування малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до державного закладу на повне державне утримання; визнання протиправним та скасування розпорядження від 20.09.2018 року № 408 про влаштування малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до державного закладу на повне державне утримання; визнання бездіяльності щодо не розгляду заяв та не скасування розпоряджень № 347, 348, 407, 408 протиправною - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Давиденко Т.В.