17 жовтня 2018 року справа №805/3528/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Т.Г. Арабей, Геращенка І.В., секретаря судового засідання Токаревої А.Г., за участю представника позивача Яресько К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 р. (у повному обсязі виготовлена 01 серпня 2018 року у м. Слов'янськ) у справі № 805/3528/18-а (головуючий І інстанції суддя Кошкош О.О.) за позовом Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації до Комунального підприємства "Бахмутське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Бахмутська районна державна адміністрація Донецької області про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно,
Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація (далі - позивач) 16.05.2018 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Бахмутське бюро технічної інвентаризації" (далі - відповідач), третя особа - Бахмутська районна державна адміністрація Донецької області, в якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати державну реєстрацію права на об'єкт нерухомого майна: Артемівський психоневрологічний інтернат, розташований за адресою: Донецька обл., Артемівський район, с. Весела Долина, вул. Зелена, 7, проведену Комунальним підприємством «Артемівське бюро технічної інвентаризації» на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 19.12.2007 року № 858 та розпорядження від 15.12.2009 року № 610 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.05.2010 року серія ЯЯЯ № 082467, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.07.2012 року серія ЯЯЯ № 503053 (а.с. 98-101).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року провадження у справі закрито (а.с. 132-133).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції (а.с. 140-142).
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення норм процесуального права, а саме на те, що спори з комунальними підприємствами - бюро технічної інвентаризації щодо оскарження відмови у проведенні певних дій на об'єкти нерухомого майна є публічно-правовими, БТІ виступає в них саме як суб'єкт владних повноважень, адже виконує владні управлінські функції на основі чинного законодавства. Предметом означеного позову є спір між суб'єктами владних повноважень щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, який виник у зв'язку з технічною опискою, яка була допущена при проведенні державної реєстрації права власності Комунальним підприємством «Артемівське бюро технічної інвентаризації».
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Третя особа в своїх поясненнях просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача та третьої особи до суду не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пунктів 1, 2 частини першої статі 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена ст. 19 КАС України. Згідно з нормами цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема,
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
За приписами статті 15 Цивільно-процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право господарське, у межах якого повинні бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на нерухоме майно, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Зазначена позиція суду узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, зазначену у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 396/2550/17.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Зі змісту ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України).
Реєстрація права власності є необхідною умовою, з якою закон пов'язує виникнення речових прав на нерухоме майно. Водночас реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять права, зокрема, на майно і полягають саме в офіційному визнанні державою цих фактів.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарсько-процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Враховуючи, що заявлені у позові вимоги спрямовані на оспорення права власності на об'єкт нерухомого майна, відтак, породжують спір про право між юридичними особами, тому даний спір не є публічно-правовим.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ця справа має вирішуватись в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 р. у справі № 805/3528/18-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу задміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко