ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 жовтня 2018 року № 826/19291/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»
ДоГоловного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Аскоп-Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі по тексту - відповідач-1), третя особа - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» пеню в розмірі 990 195,91 грн., нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 15 квітня 2015 року по 07 квітня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у зв'язку з триваючим порушенням строків бюджетного відшкодування податку на додану вартість та відповідно до вимог пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України розмір додаткової нарахованої на суму бюджетної заборгованості пені за наступний період з 15 квітня 2015 року по 07 квітня 2016 року складає 990 195,91 грн, що підлягає стягненню з бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна».
Представник Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві у запереченнях на позов зазначив, що казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів. При цьому, представник відповідача-1 зазначив, що відшкодування податку на додану вартість в розмірі 3 071 691,00 грн. було здійснено 07 квітня 2016 року згідно інформаційних записів №39, №41, №42.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року (суддя Федорчук А.Б.) відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2017 року справу прийнято до свого провадження суддею Власенковою О.О. та призначено її до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залучено у якості співвідповідача, змінивши її процесуальний статус з третьої особи на відповідача, а також призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2018 року справа прийнята до провадження суддею Кузьменко А.І. та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2018 року задоволено клопотання представника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач-2, Головне управління ДФС у м. Києві).
Головне управління ДФС у м. Києві у відзиві на адміністративний позов зазначило, що нормами чинного законодавства передбачено певні обов'язки контролюючого органу, які передують відшкодуванню сум податку на додану вартість із державного бюджету, зокрема, обов'язок щодо проведення перевірок щодо достовірності нарахування сум бюджетних відшкодувань з податку на додану вартість платниками такого податку, складання відповідного висновку у п'ятиденний строк після закінчення проведення перевірки та направлення такого висновку до органів казначейської служби для відшкодування платнику податку на додану вартість шляхом перерахування його на відповідні рахунки платника податку. На думку податкового органу, нарахування пені позивачем згідно наведеного у позові розрахунку не включає в себе день погашення такої заборгованості, в зв'язку з чим таке нарахування пені є передчасним та не відповідає вимогам пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, оскільки основними умовами для нарахування пені є момент її виникнення, період дії пені, включаючи день погашення такої заборгованості.
Крім того, представник податкового органу просив залишити позовну заяву без розгляду з підстав пропуску строку на звернення позивача до суду.
Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій стверджує, що внаслідок порушення строків бюджетна заборгованість виникла 20 січня 2015 року, відповідно пеня на суму такої заборгованості повинна нараховуватись з 20 січня 2015 року. Зазначені обставини встановлені рішеннями судів у справі №826/6816/15, а відтак доводи податкового органу про відлік строку подачі ним висновку і відповідно строку початку нарахування пені з моменту отримання ухвали Вищого адміністративного суду України у справі №826/6816/15 є необґрунтованими.
28 серпня 2018 року у порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перейшов до розгляду справи по суті.
Під час судового розгляду справи представник позивача наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Представники відповідачів заперечували проти задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
14 жовтня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» подало до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2014 року, в рядку 23.1 якої заявило суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 3 303 187,00 грн.
Одночасно з податковою декларацією Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» відповідно до вимог пункту 200.7 та пункту 200.8 статті 200 Податкового кодексу України подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.
В період з 09 грудня 2014 року по 22 грудня 2014 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт перевірки №8998/26-53-15-01/30579869 від 29 грудня 2014 року.
Перевіркою встановлено, що на момент складання акта перевірки неможливо підтвердити суму від'ємного значення за вересень 2014 року в розмірі 3 303 187,00 грн., що пов'язане з відсутність відповідей на запити про проведення зустрічних звірок по ланцюгам постачання. При цьому, в ході проведення перевірки та складання за її результатами акту, податковий орган не виявив жодних порушень позивачем норм податкового законодавства при декларуванні бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2014 року в сумі 3 303 187,00 грн.
Позивач стверджує, що податковий орган повинен був подати до органу державної казначейської служби до 12 січня 2015 року висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 3 303 187,00 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган державної казначейської служби перерахувати такі кошти до 19 січня 2015 року.
Водночас, зазначена сума податку на додану вартість у розмірі 3 303 187,00 грн. була відшкодована з бюджету лише 07 квітня 2016 року.
При цьому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року в справі №826/6816/15 визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 3 303 187,00 грн., яка підлягає відшкодуванню з бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»; постановлено стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 3 303 187,00 грн. та суму пені в розмірі 129 231,54 грн., нараховану на суму такої заборгованості за період з 20 січня 2015 року по 14 квітня 2015 року.
Водночас, у зв'язку з порушенням строків бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивач додатково нарахував пеню на суму бюджетної заборгованості за період з 15 квітня 2015 року по 07 квітня 2016 року у розмірі 990 195,91 грн., що і зумовило його звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та алгоритм дій платника податку та державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість встановлені статтею 200 Податкового кодексу України, а також Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року №39 (далі по тексту - Порядок №39 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Згідно з пунктами 200.10 та 200.11 статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.
У відповідності до пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
Поряд з цим, пунктом 6 Порядку №39 встановлено, що у разі коли за результатами проведення перевірок платника податку з урахуванням вимог статей 73 і 83 Податкового кодексу України підтверджено достовірність нарахованої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, орган державної податкової служби складає висновок про суми відшкодування податку на додану вартість (далі - висновок), в якому зазначає суму, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.
При цьому, згідно пункту 7 Порядку №39 орган державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку зобов'язаний подати органові державної казначейської служби висновок протягом: трьох робочих днів після закінчення камеральної перевірки податкової декларації платника податку, який має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість, та протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки платника податку, який не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість.
Як встановлено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2015 року, норми чинного законодавства не встановлюють залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати податку на додану вартість контрагентами платника податку в ланцюгах постачання та не дають права контролюючому органу не подавати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, з підстави незавершення перевірок контрагентів платника, які були постачальниками (продавцями) товарів (послуг), на вартість яких нарахований і сплачений податок, що підлягає відшкодуванню.
Поряд з цим, згідно з пунктом 200.23 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
На підставі аналізу зазначеної норми суд дійшов висновку, що своєчасне неподання органом державної податкової служби до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість, не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення зазначеної пені.
Після спливу законодавчо визначеного строку для проведення зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок платника, відповідна сума відшкодування податку на додану вартість набуває статусу заборгованості, що є підставою для нарахування пені.
З огляду на викладене, а також враховуючи встановлені в ході розгляду даної справи обставини щодо несвоєчасного подання відповідачем-2 висновків до органу Державного казначейства України із зазначенням сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню позивачу з бюджету, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03 червня 2014 року у справі №21-131а14.
В даному випадку відповідачі проти розміру та розрахунку пені у загальній сумі 990 195,91 грн., який проведений позивачем у позовній заяві, жодних заперечень не надали, а судом не встановлено невідповідності проведеного розрахунку положенням пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.
В свою чергу, відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року №39, прописаного механізму бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ.
Частиною 1 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу частини 4 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд зазначає, що суми податку, не відшкодовані або несвоєчасно відшкодовані платникам, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, а отже пеня, яка нараховується на такі суми підлягає стягненню саме з Державного бюджету України.
Стосовно доводів податкового органу щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент подачі позову) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Починаючи з 15 грудня 2017 року набрала чинності редакція Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В силу частин 3, 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення пені в сумі 990 195,91 грн. за період з 15 квітня 2014 року по 07 квітня 2016 року, що нарахована на суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 3 303 187,00 грн., яка була перерахована на рахунок позивача 07 квітня 2016 року, що не заперечується сторонами.
Так, положеннями статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні положеннями містилися у статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
Статтею 109 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (пункт 111.2 статті 111 Податкового кодексу України).
Отже, Податковим кодексом України визначено, що порушення законів з питань оподаткування, за яке настає фінансова відповідальність (у вигляді штрафів та/або пені), може вчинятись як платником податків, так і контролюючим органом, які діють через своїх посадових осіб. Порядок застосування такої фінансової відповідальності встановлюється Податковим кодексом України та іншими законами.
За приписами пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Слід зазначити, що вказана стаття Податкового кодексу України встановлює строки давності для визначення суми грошових зобов'язань контролюючим органом, стягнення податкового боргу, подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань та регулює порядок продовження граничних строків для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів і заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань.
Строк давності для визначення контролюючим органом суми грошових зобов'язань платника податків становить 1095 днів.
Пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Таким чином, положеннями вказаної статті встановлюється граничний строк реалізації права платника податків щодо повернення надміру сплачених податків або їх відшкодування із бюджету у випадках, передбачених цим Кодексом. Платник податків може використати своє право шляхом подання у встановленому цим Кодексом заяви до контролюючого органу не пізніше 1095 календарного дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на бюджетне відшкодування.
Оскільки платник податків має право вимагати відшкодування йому податку на додану вартість протягом 1095 днів (трьох років) з наступного дня після виникнення права на таке відшкодування, то протягом вказаного строку він має право визначити та вимагати і стягнення пені, яка нараховується на суму бюджетної заборгованості з відшкодування вказаного податку.
Як вбачається з матеріалів справи, право на відшкодування податку на додану вартість за вересень 2014 року виникло у позивача у жовтні 2014 року, а заборгованість бюджету з його відшкодування у січні 2015 року.
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені у грудні 2016 року, тобто у межах визначеного податковим законодавством 3-річного строку, протягом якого він має право на відшкодування податку на додану вартість та пені, а відтак і право на судовий захист такого права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконали, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» задовольнити.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, місто Київ, вул. М. Раскової, 11, офіс 600, код ЄДРПОУ 30579869) пеню в розмірі 990 195,91 грн., нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за період з 15 квітня 2015 року по 07 квітня 2016 року.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (02660, місто Київ, вул. М. Раскової, 11, офіс 600, код ЄДРПОУ 30579869) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 852 (чотирнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) гривні дев'яносто дві копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко