17 жовтня 2018 року справа №1240/2252/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Токаревої А.Г., представника відповідача - Матусевича Р.М., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 1240/2252/18 (головуючий суддя І інстанції - Басова Н.М.), складену у повному обсязі 20 серпня 2018 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправними дії та стягнення утриманого військового збору, -
27 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області про:
- визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті безпідставно стягнутого військового збору у розмірі 1,5% 1 633,69 грн. при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в сумі 89 320,00 грн. при звільненні зі служби та винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях за період з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2016 року в сумі 19 592, 94 грн.;
- стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно утриманий військовий збір у розмірі 1,5% 1 633,69 грн. при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в сумі 89 320,00 грн. при звільненні зі служби та винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях за період з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2016 року в сумі 19 592, 94 грн. (а.с. 3-6).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області Матусевича Руслана Миколайовича про залишення адміністративного позову без розгляду задоволено, адміністративний позов залишено без розгляду на підставі ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом. Позивачу роз'яснено право звернення до адміністративного суду в загальному порядку після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду. (а.с. 72-74).
Не погодившись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначив, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи інтересів встановлюється шестимісячний строк відповідно до ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначає, що він скористався правом на досудове врегулювання спірних правовідносин, звернувшись до відповідача із заявою про повернення безпідставно стягнутого військового збору, і лише після отримання відмови у його повернені, звернувся до суду.
Зазначив, що він не оскаржує дії відповідача щодо прийняття, проходження або звільнення з публічної служби, відтак до нього не може застосовуватись місячний строк звернення до суду із даним позовом, встановленим ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватись положення ст. 116, 117 Кодексу законів про працю, оскільки спеціальним законодавством (Законом України «Про поліцію» та Порядком виплати грошового забезпечення поліцейського) не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції (а.с. 77-79).
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, 16 жовтня 2018 року до канцелярії суду надав клопотання про проведення судового засідання 17 жовтня 2018 року без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що ухвала суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що ОСОБА_2 наказом в.о. начальника ГУНП в Луганській області від 24 червня 2016 року № 411 о/с за ст.77 ч.1 п.2 Закону України "Про Національну поліції" (через хворобу) звільнено зі служби в поліції з 24 червня 2016 року (а.с11).
Витяг з наказу та дублікат трудової книжки позивач отримав того ж дня - 24 червня 2016 року, про що свідчить його підпис на послужному списку № М-031263 (а.с. 45).
З позивачем проведений розрахунок при звільненні та нараховано за червень 2016 року - посадовий оклад у розмірі 2 720,00 грн., оклад за військовим званням - 1 760,00 грн., надбавка за вислугу років 2 016,00 грн., винагорода за безпосередню участь в АТО - 1 840,00 грн. всього - 8 336,00 грн.; за липень 2016 року - компенсація за невикористану відпустку - 5 142,69 грн., одноразова грошова допомога при звільненні 89 320,00 грн., винагорода за безпосередню участь в АТО 480,00 грн., всього 94942,67 грн., що вбачається з довідки про доходи Головного управління НП в Луганській області (а.с.49).
З відповіді Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління НП в Луганській від 09 серпня 2018 року за №469/111/22-2018, ОСОБА_2 у лютому 2017 року при надходженні виконавчого листа від 18 січня 2017 року по адміністративній справі № 812/1064/16 за позовом ОСОБА_2 про стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2016 року нарахована винагорода за участь в антитерористичній операції у сумі 19 592,94 грн. та 22 лютого 2017 року перераховано ОСОБА_2 на картрахунок 15 722,32 грн., утримано та перераховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 3 526,73 грн., військовий збір 1,5 % у сумі 293,89 грн. та нараховано ЄСВ у розмірі 22% на суму 4 310,45 грн. Одноразову грошову винагороду при звільненні перераховано списком від 27 липня 2016 року № 147 у сумі 87 980,20 грн. на картрахунок позивача (а.с.47-48).
17 квітня 2018 року за №220/111/22/05-298 на адвокатський запит у відношенні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Головне управління Національної поліції в Луганській області надало відповідь, в якій зазначило про те, що 20 лютого 2017 року ОСОБА_2 нарахована згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 812/1064/16 винагорода за участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2016 року у сумі 19 592,94 грн., з якої було утримано військовий збір у розмірі 1,5% в сумі 293,89 грн. та зазначено, що з грошової допомоги при звільненні утримано військовий збір (а.с.17).
Позивач, 23 квітня 2018 року звернувся до Головне управління Національної поліції в Луганській області з заявою про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні, а також про виплату безпідставно утриманого військового збору при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та винагороди за участь в АТО за період з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2016 року (а.с.12-13).
18 травня 2018 року відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив про те, що немає законних підстав для повернення стягнутого військового збору (а.с.14).
З адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду 27 липня 2018 року (а.с. 3-6).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року позовні вимоги позивача залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом на підставі ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (місячний строк у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби), зазначаючи що по даній категорії справ не має процедури досудового врегулювання спірних правовідносин, перебіг строку звернення для позивача почався у квітні 2018 року.
Вищевказана ухвала є спірною при розгляді даної справи.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду, з наступних підстав.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, позивач/апелянт зазначає, що про невідповідність проведення розрахунку та виплат одноразової грошової допомоги та винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях позивач дізнався у квітні 2018 року (а.с. 78).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що фактично спірним питанням даної справи є відношення предмету позову (щодо повернення безпідставно стягнутого військового збору з позивача) до проходження позивачем публічної служби.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом убезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Відповідно до ст. 3 Закону № 580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України а постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування;
Як вбачається з матеріалів справи, позивача проходив службу в поліції, його звільнено на підставі п.2 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII через хворобу, спірні правовідносини виникли під час проходження ним служби в поліції та безпосередньо пов'язані саме з проходженням публічної служби.
Згідно ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний позов відноситься до категорії справ пов'язаних з проходженням публічної служби, а тому строк звернення до адміністративного суду з такою позовною заявою встановлюється в один місяць згідно ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим посилання позивача, що він скористався правом на досудове врегулювання спірних правовідносин, звернувшись до відповідача із заявою про повернення безпідставно стягнутого військового збору, і лише після отримання відмови у його повернені, звернувся до суду, оскільки можливість досудового порядку вирішення спору повинна бути передбачена або обов'язково встановлена законом, що регулює спірні правовідносини, а Законом України "Про Національну поліцію", Податковим Кодексом України, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачена можливість або обов'язковість врегулювання спору в досудовому порядку з зазначених у позові питань.
Враховуючи те, що позивачу про порушення своїх прав стало відомо у квітні 2018 року (що підтверджується самим позивачем в апеляційній скарзі), вирішення спірних питань не передбачає досудового врегулювання спору, а з позовом до суду ОСОБА_2 звернувся лише 27 липня 2018 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем порушено строки звернення до суду.
При цьому, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством таким як: Законом України «Про Національну поліцію» та не підпадають під дію загального трудового законодавства, а саме норми Кодексу Законів про працю.
Трудові відносини та проходження служби в Національній поліції мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на позивача.
Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає, що положення Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, а саме - ст.ст. 116, 117 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Апелянт вважає, що в даній справі він не оскаржував у судовому порядку дії відповідача з підстав прийняття на публічну службу, проходження, звільнення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову є повернення безпідставно утриманого військового збору при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та винагороди за участь в АТО за період з 07 листопада 2015 року по 19 січня 2016 року, оскільки під час проходження служби він користувався пільгами відповідно до Закону України від 18.06.2015 року № 548-У111 та звільнявся від сплати військового збору.
Отже зазначена пільга відносно позивача діяла під час проходження служби та безпосередньої участі в антитерористичній операції,тому доводи апелянта що дані правовідносини про повернення безпідставно стягнутого військового збору потрібно регулювати виключно строками зазначеними в трудовому законодавстві є не доречними, оскільки відповідно до вимог п.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими Законами.
Таким чином, відсутні підстави для застосування а ні тримісячного строку, а ні шестимісячного строку для звернення до суду встановленого ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позовні вимоги стосуються питання щодо дій відповідача під час проходження військової служби та здійснення відповідних виплат,які врегульовані п. 5 ст.122 КАС України, що нівелює посилання позивача на ці обставини в апеляційній скарзі .
Згідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та прийнято ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 310, 316, 325, 328, 329, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 1240/2252/18 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 1240/2252/18 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 17 жовтня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2018 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова