справа №813/143/18
16 жовтня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
секретар судового засідання Жовковська Ю.В.
з участю представників
від позивача - Шейхет Мейлах Гершович, Шумелда Р.Р.,
від відповідачів - Католик Ю.В., Гаргола О.А.,
від третьої особи Кабінету Міністрів України - Курса О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Волинської обласної державної адміністрації, Володимир-Волинської міської ради, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, Відділу культури і туризму Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України та Міністерства закордонних справ України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій, -, -
Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу звернулося в суд з позовом до Волинської обласної державної адміністрації, Володимир-Волинської міської ради, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, Відділу культури і туризму Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» в частині п.п.2,3,4 щодо місць давніх поховань у м.Володимир-Волинську, Волинської області; щодо невиконання п.п.2,3,4,9 Порядку визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року за №1760; щодо невиконання п.2 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року за №158; зобов'язання виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р в частині п.п.2,3,4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську, Волинської області; зобов'язання виконати п.п.2,3,4,9 Порядку визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; зобов'язання виконати п.2 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачами не вживаються заходи, спрямовані на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», щодо місць давніх поховань. Так, зазначає позивач, рішеннями судів визнано історичні межі стародавнього Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинському, яке існувало на дату окупації міст, згідно «Технічної документації виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі бувшого єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську Волинської області». На облік вказане кладовище станом на сьогодні не взято, межі кладовища встановлюються, жодна організація їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації не здійснює, так як і не проводиться робота з вивчення стану закритого кладовища, у тому числі кладовища національних меншин, не здійснюються заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження.
Представники позивача дали аналогічні пояснення, просять позов задоволити.
Відповідач Управління культури Волинської обласної державної адміністрації у відзиві на позов зазначає, що рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради депутатів трудящих від 31.10.1974 року за № 298 затверджено генеральний план м.Володимир- Волинський, в частині зміни цільового призначення земельної ділянки та надання статусу житлової та громадської забудови території стародавнього Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинський. Зокрема, розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20.07.1998 року „Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" розповсюджується на місця де залишилися давні поховання, а у цьому випадку, як на даний момент так і раніше жодних слідів поховань немає. Таким чином, вказаного кладовища і місць масового розстрілу протягом 1998 - 1999 років на зазначеній позивачем території не виявлено і цей факт позивачем не оскаржувався. Досліджуючи обставини справи, пов'язані з функціонуванням Єврейського кладовища в м.Володимир-Волинському, суди дійшли висновку про те, що вказане кладовище не включене до переліку пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення та не може відноситися до таких пам'яток, оскільки не внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того факту, що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, чи органами охорони культурної спадщини місцевого рівня прийнято будь яке рішення про те, що територія давнього Єврейського кладовища чи місць масового розстрілу населення у м.Володимирі-Волинському Волинської області, включена до переліку об'єктів культурної спадщини чи занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Відповідач Волинська обласна державна адміністрація у відзиві на позов зазначає, що виконання відповідних пунктів розпорядження Кабінету Міністрів України № 604-р від 20.07.1998 року щодо питання проведення робіт з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни обмежено строком 1998-1999 роками. На виконання чинного на той час законодавства, головою Волинської обласної державної адміністрації було видано розпорядження від 22.06.1999 року за №415 «Про взяття під охорону держави пам'яток історії та культури на території області». Також, продовжує відповідач, згаданого позивачем кладовища і місць масового розстрілу протягом 1998-1999 років на території м.Володимир-Волинський не виявлено.
Відповідач Володимир-Волинська міська рада Волинської області у відзиві на позов вказує на те, що вимога позивача взагалі є недоречною, так як заходи із збереження поховань згідно з розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 року за своїм змістом, поширюються на закриті, а не ліквідовані об'єкти комунально-побутового призначення. Окрім цього, звертаємо увагу суду на те, що п.2 зазначеного розпоре Кабінету Міністрів України не містить у собі вимог щодо будь-яких зобов'язань місцевого самоврядування. Згідно з п.2 розпорядження від 20.07.1998 р. №604-р, обласним державним адміністраціям було доручено у 1998-1999 роках взяти на облік місця, де залишились сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації. Станом на сьогоднішній день у м. Володимирі-Волинському вже понад 70 років такого об'єкту як «Єврейське кладовище» ні у якості об'єкта комунально-побутового призначення, ні у якості об'єкта культурної спадщини не існує. Воно існувало в м. Володимирі-Волинському лише до початку Великої Вітчизняної війни. Як вбачається із постанови Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002 року Єврейське кладовище у м. Володимирі-Волинському існувало лише на дату німецької окупації м.Володимир-Волинська. Станом на сьогоднішній день спірна територія втратила будь-які ознаки поховань. Позивачем не надано жодного доказу могил, намогильних споруд, надгробків тощо. Отже, підсумовує відповідач, неіснуюче нині єврейське кладовище не можна назвати місцем невідомих поховань, а значить і ст. 24 Закону України "Про поховання та похоронну справу", згідно ч.3 якої на підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно із цим Законом не підлягає застосуванню. Органи місцевого самоврядування не мають наміру відновлювати в центрі міста Володимира-Волинського кладовище і Закон України "Про поховання та похоронну . праву" не зобов'язує нас до цього.
Представники згаданих відповідачів заперечення підтримали, просять у задоволенні позову відмовити.
Третя особа Кабінет Міністрів України у відзиві на позов зазначає, що Волинською міської радою Волинської області не заперечується наявності Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську на час ІІ світової війни, а тому просить суд прийняти рішення відповідно до норм міжнародного та національного законодавства.
Представник згаданої третьої особи, підтримав позицію позивача.
Третя особа Міністерство закордонних справ України подало до суду клопотання в якому просить розгляд справи здійснювати без участі його представника.
Інша третя особа письмових пояснень щодо позову не надала, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечила.
Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.
Листом від 12.07.2017 року за №602/18/2-17, управління культури Волинської обласної державної адміністрації повідомило Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу про те, що оскільки території, на якій знаходилось єврейське кладовище не належить до об'єктів культурної спадщини, надання дозволів на проведення робіт не належить до компетенції управління культури облдержадміністрації.
Листом від 27.07.2017 року за №1806/1.17/2-17 Володимир-Волинська міська рада Волинської області повідомила позивача проте, що у місті Володимирі-Волинському такого об'єкта як «єврейське кладовище», з історико-культурної точки зору, так і з точки зору комунальної, - немає. У м.Володимирі-Волинському є 2 кладовища - діюче Федорівське та закрите Ладомирське, а територія між СШ №2 і вулицею Драгоманова вже багато післявоєнних десятиліть вільна від надмогильних споруд, що означає, що розчищати нічого.
Щодо порушення прав позивача у спірних правовідносинах.
Статтею 11 Конституції України визначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Як передбачено ч.1 ст.9 Основого Закону, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 1 розділу І Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972 року, яка ратифікована 04.10.1988 року указом Президії ВР УРСР за №6673-XI, під поняттям «культурна спадщина» розуміється пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки; ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.
Відповідно до параграфу 1 Угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної спадщини від 04.03.1994 року, кожна із Сторін вживатиме належних заходів для охорони і збереження культурної спадщини всіх національних, релігійних або етнічних груп (далі іменуються "Групами"), які проживають або проживали на її території і були такими жертвами Другої світової війни.
Поняття "культурна спадщина", що стосується цілей цієї Угоди, означає культові споруди, історичні пам'ятки, пам'ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні матеріали, бібліотечні та музейні фонди, які мають до цього відношення.
Параграфом 4 даної угоди встановлено, що у випадках, коли власті та зацікавлені організації заявляють, що групи не в змозі самі забезпечити належну охорону та збереження своєї культурної спадщини, кожна із Сторін вживатиме спеціальних заходів з метою забезпечення такої охорони та збереження її на своїй території, а також запрошуватиме до співробітництва іншу Сторону та її громадян там, де є потреба в допомозі з цією метою.
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року за №1805-III, з наступними змінами та доповненнями, підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об'єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25.06. 1992 року за №2494-XII, з наступними змінами та доповненнями, держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Учасниками судового процесу не заперечується, що у м.Володимирі-Волинському Волинської області на дату німецької окупації міста існувало єврейське кладовище.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач звернувся до суду за захистом свого охоронюваного законом інтересу, оскільки віднесення місця давнього поховання - єврейського кладовища до переліку історичних об'єктів культурної спадщини може впливати на його статус (охорона на загальнодержавному рівні, а не немісцевому) та як наслідок в майбутньому вплинути на права позивача.
Окрім того, в матеріалах справи наявні судові рішення в яких стороною у справах щодо подібних правовідносинах виступав позивач та в яких обставини порушення прав позивача вже встановлювались.
Щодо бездіяльності відповідача з приводу невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», то суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пунктів 2,3 Додаткових заходів щодо збереження місць поховань у населених пунктах України, затвердженим вищенаведеним розпорядженням Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин, доручено взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації, а також провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження.
Пунктом 4 Додаткових заходів також передбачено не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.
Як передбачено ч.1 ст.2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року за №1805-III, з наступними змінами та доповненнями, до історичних об'єктів культурної спадщини належать - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.
Згідно з ч.1 ст.3 даного Закону, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Пунктом 11 ч.1 ст.6 цього ж Закону встановлено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
Вищенаведена норма кореспондується з положеннями п.2.4 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 за №158 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 року за №528/23060, з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якого виявлення об'єктів культурної спадщини, складання на них облікової картки, короткої історичної довідки, акта технічного стану забезпечують органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, відповідно до їх повноважень, зокрема виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.
З огляду на викладене, суд вважає, що саме на відповідачів у справі - Волинську обласну державну адміністрацію та Володимир-Волинську міську раду покладено обов'язок виконувати функцію замовника укладати з цією метою контракти на виявлення, дослідження об'єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об'єкти.
Як передбачено п.2.1 вищезгаданого Порядку, виявлення об'єктів культурної спадщини включає: натурне обстеження (дослідження), історико-архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки.
Виявлення об'єктів культурної спадщини відбувається шляхом здійснення науково-дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історико-архівних і бібліографічних досліджень, фотофіксації, графічної фіксації), розробки науково-проектної документації; наукової (науково-технічної) експертизи робіт, які можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини; земляних, будівельних, меліоративних та інших робіт (п.2.2 Порядку).
На виявлені об'єкти культурної спадщини складається облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта (пам'ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку (п.2.3).
Як передбачено п.2 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року за № 1760 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 року за №626), на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в такому органі.
Облікова документація на об'єкти культурної спадщини, які відповідно до пункту 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визнаються пам'ятками, включає облікову картку або паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану та матеріали фотофіксації сучасного стану (п.3 Порядку).
Облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об'єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини, до яких належать орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні держадміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (п.4 Порядку).
Відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 7 і 8 цього Порядку, оцінюються науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативними радами органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки у п'ятнадцятиденний строк надається висновок щодо доцільності занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, який надсилається Мінкультури у день його підписання (п.9 Порядку).
В матеріалах справи наявне рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2002 року у справі №7/35-83 яким визнано історичні межі стародавнього Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинському Волинської області згідно «Технічної документації виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі бувшого єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську Волинської області». Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2001 року резолютивну частину зазначеного рішення викладено у наступній редакції: «Визнати історичні межі стародавнього Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинському, яке існувало на дату німецької окупації м.Володимир-Волинська, згідно «Технічної документації виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі бувшого єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську Волинської області».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 року у справі №К/9991/39008/11 встановлено, що рішенням виконкому Володимир-Волинської міської ради за №190 від 25.04.2002 року визначено дату закриття Єврейського кладовища - 22.06.1941 року, а рішенням цього ж виконкому від 11.09.2003 року датою ліквідації кладовища визначено - 20.07.1944 року.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд вважає, що вищезгаданими судовими рішеннями підтверджено факт існування на території м.Володимир-Волинська Волинської області стародавнього єврейського кладовища.
Обставини існування на території м.Володимир-Волинська Волинської області стародавнього єврейського кладовища підтверджуються також наявними в матеріалах справи копіями фрагментів відкритого картографічного матеріалу, виготовленого ДП «Укркартгеофонд», архівною довідкою Центрального державного історичного архіву м.Львова від 20.03.2000 року за №100, Технічною документацією про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі старовинного єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську Волинської області, архівною довідкою Державного архіву Волинської області від 02.04.2002 року за №103/1-18 та іншими доказами.
З врахуванням того, що під час судового розгляду справи знайшов своє підтвердження факт існування на території м.Володимир-Волинська Волинської області стародавнього єврейського поховання, суд приходить до висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», зокрема в частині доручення відповідачам взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань.
При чому, посилання відповідачів як на причину своєї бездіяльності на положення Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 року за №1102-IV не беруться судом до уваги, оскільки даний Закон був прийнятий пізніше ніж розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р та не містить визначення терміну «давні поховання».
Як передбачено ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі доказів на підтвердження виконання вимог вищенаведених нормативних актів що стосується місця давніх поховань - стародавнього єврейського кладовища у м.Володимир-Волинськ Волинської області суду не надали.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обгрунтовними, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації та Володимир-Волинської міської ради щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», в частині п.п.2,3,4 щодо місць давніх поховань у м.Володимир-Волинську, Волинської області.
Визнати протиправною бездіяльність Управління культури Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання п.п.2,3,4,9 Порядку визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року за №1760.
Визнати протиправною бездіяльність Управління культури Волинської обласної державної адміністрації та відділу культури та туризму виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради щодо невиконання п.2 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року за №158.
Зобов'язати Волинську обласну державну адміністрацію та Володимир-Волинську міську раду виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р в частині п.п.2,3,4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинську, Волинської області.
Зобов'язати Управління культури Волинської обласної державної адміністрації виконати п.п.2,3,4,9 Порядку визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Зобов'язати Управління культури Волинської обласної державної адміністрації та відділ культури та туризму виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради виконати п.2 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року за №158.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 13366926), що знаходиться за адресою м.Луцьк, Київський майдан, 9, на користь Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (код ЄДРПОУ 21720365), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульчицької, 1, квартира 94, 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Володимир-Волинської міської ради (код ЄДРПОУ 35387610), що знаходиться за адресою Волинська область, м.Володимир-Волинський, вул.Данила Галицького, 5, на користь Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (код ЄДРПОУ 21720365), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульчицької, 1, квартира 94, 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління культури Волинської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 02226984), що знаходиться за адресою м.Луцьк, Київський майдан, 9, на користь Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (код ЄДРПОУ 21720365), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульчицької, 1, квартира 94, 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу культури і туризму Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (код ЄДРПОУ 20123667), що знаходиться за адресою Волинська область, м.Володимир-Волинський, вул.І.Франка, 8, на користь Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (код ЄДРПОУ 21720365), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульчицької, 1, квартира 94, 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17 жовтня 2018 року.
Суддя Мартинюк В.Я.