"04" жовтня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1422/18
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Б.П. Топольницькій
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) до Одеської митниці ДФС про зобов'язання укласти договір, -
Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” в особі Одеської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської митниці ДФС про зобов'язання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в наведеній позивачем редакції, посилаючись на наступне.
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Одеською Митницею ДФС укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-160 від 03.12.2008 р., відповідно до умов якого за актом приймання-передачі, що є додатком до договору, у строкове платне користування до орендаря перейшли, зокрема, нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), загальною площею 1438,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. За умовами договору оренди державного нерухомого майна від 03.12.2008 р. № ДФ-160 балансоутримувачем орендованого відповідачем майна (інв. № 073000) було визначено Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт”.
Наразі, як зазначає позивач, відповідно до Закону України „Про морські порти України”, що набрав чинності 13.06.2013 р., розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 р. № 163 державні підприємства морського транспорту були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов'язань щодо них відповідно до розподільчих балансів. Відтак, Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” було утворено на виконання вищезазначених нормативно-правових актів внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Так, у результаті реорганізації Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” стратегічні об'єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, прав та обов'язків щодо них були передані до Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” відповідно до розподільчого балансу, підписаного між зазначеними юридичними особами станом на 13.06.2013 р., відповідно до якого та акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань до Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” як правонаступника були передані від ДП „ОМТП” певні основні засоби, в тому числі нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), які знаходяться в користуванні відповідача відповідно до договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р., а також відповідно до зазначеного акта приймання-передачі до Адміністрації як правонаступника ДП „ОМТП” були передані всі права та зобов'язання за договором оренди рухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р.
Крім того, як вказує позивач, наказом № 17 від 13.06.2013 р. Адміністрація наділила Одеську філію Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) відповідним майном, правами та зобов'язаннями, що перешли до неї від ДП „ОМТП” (в тому числі щодо нежитлового приміщення пасажирського комплексу морського вокзалу з інв. № 073000 та договору оренди державного нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р.), яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань № 19 від 13.06.2013 р., для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації, отже адміністрація Одеського морського порту є уповноваженим відособленим підрозділом, що представляє юридичну особу - Державне підприємство „Адміністрація морських портів України”. Відтак, позивач стверджує, що, починаючи з 13.06.2013 р. Адміністрація є правонаступником ДП „ОМТП” за договором оренди нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р. з відповідними правами і зобов'язаннями та виступає Балансоутримувачем орендованого майна за договором.
При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 5.9 договору орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, шляхом укладання протягом 15 робочих днів після підписання договору з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. При цьому, такі умови договору оренди є чинними, жодні зміни до цього пункту договору сторонами не вносились. Також, відповідно до п. 10.4 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін. На даний час, за ствердженнями позивача, відповідач продовжує використовувати орендовані приміщення та відповідно до вимог чинного законодавства не повернуті балансоутримувачу.
Наразі відповідач зауважив, що на виконання п. 5.9 договору, балансоутримувач звернувся до орендаря супровідним листами від 13.09.2017 р. за вих. № 33А/1962 та від 16.03.2018 р. за вих. № 19-33А/492 з пропозицією підписати у строк, встановлений чинним законодавством України, два екземпляри договору на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію на підставі дії договору оренди нерухомого майна № ДФ - 160 від 03.12.2008 р., після чого підписані договори повернути на адресу балансоутримувача, однак вищевказані листи позивача залишилися без належної відповіді, а два примірника договору на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електроенергію - непідписаними.
Водночас, посилаючись на ст.ст. 11, 53, 638, 649, ЦК України, ст. ст. 20, 173, 174, 179, 181, 187 ГК України, позивач вказує, що обов'язок орендаря з укладання договорів по утриманню орендованого майна, зокрема, про відшкодування витрат балансоутримувача за спожиту електричну енергію прямо передбачений умовами договору (п. 5.9 договору) та безумовно виступає правовою підставою для здійснення такого правочину, тому в разі відмови орендаря від укладення договору балансоутримувач має право на судовий захист в обраний ним спосіб.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.07.2018 р. позовну заяву ДП “Адміністрація морських портів України” в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1422/18, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.08.2018 р.
08.08.2018 р. відповідачем був наданий до господарського суду відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позову. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що в обґрунтування підстав позову позивач посилається на договір оренди нерухомого а №ДФ-160 від 03.12.2008р. (зі змінами від 27.09.2016 року про внесення зміни до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна, що належить до державної власності), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області як орендодавцем та Південною митницею як орендарем. Предмет договору оренди нерухомого майна №ДФ-160 від 03.12.2008р. передбачає, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме, зокрема: 1.1.2 нерухоме майно, яке знаходиться на балансі ДП “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) (Балансоутримувач 2): нежитлові приміщення площею 1438,30 кв.м територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв.№073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.
Як вказує відповідач, у п. 5 договору про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна, що належить до державної власності, встановлено, що зміни набирають чинності з дня їх підписання сторонами та скріплення печатками. Сторони домовились, що даний договір про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 року регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 13.06.2013 р. у відповідності до положень ст. 631 ЦК України. Згідно пункту 7 договору про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна, що належить до державної власності встановлено, що на відношення сторін, не врегульованих цими змінами, розповсюджуються умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. Розділ 5 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. встановлює обов'язки орендаря, який зобов'язується, зокрема, здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (п. 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р.).
За ствердженнями відповідача, п. 8 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. встановлює права орендодавця та балансоутримувача, а саме: орендодавець та балансоутримувач мають право контролювати умови договору, у тому числі: наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором. Виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору, стягнення збитків по заборгованості з орендної плати, пені, неустойки, його розірвання в разі погіршання стану об'єкту оренди, а також його втрати (повної або часткової) внаслідок невиконання або належного виконання умов цього договору. Протягом дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р., починаючи з 03 грудня 2008 року - з дня підписання акту приймання-передачі до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008р., як стверджує відповідач, позивача влаштовувало виконання орендарем умов договору, адже ніяких претензій від балансоутримувача - ДП “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” на адресу Одеської митниці ДФС не надходило, що також слугувало підставою для продовження дії договору на той самий строк.
Як зазначає відповідач, частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р., а саме п. 5.9 встановлений строк - 15 робочих днів після підписання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р., тобто певний період у часі.
При цьому, посилаючись на ст. ст. 251, 256, 257, 261 ЦК України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та 1950 року, Першого протоколу протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, відповідач наголошує на тому, що перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після перебігу строку, встановленого п. 5.9 розділу 5 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-160 від 03.12.2008 р., а саме 15 робочих днів після підписання договору та, відповідно сплив 25.12.2011 р., проте Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулось до суду з даним позовом лише 12.07.2018 р., тобто поза межами строку позовної давності.
Таким чином, як вказує відповідач, починаючи з кінця грудня 2008 року позивач не вбачав підстав для звернення з даним позовом до суду, продовжував договірні відносин з відповідачем, зокрема з огляду на п. 10.4 розділу 10 Договору оренди вважав належним виконання орендарем умов договору оренди, що слугувало подальшому продовженню наведеного договору. Незвернення позивача завчасно до суду за захистом своїх прав з позовом про зобов'язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат (за спожиту електроенергію, водопостачання, водовідведення та теплопостачання), на думку відповідача, свідчить лише про неналежну організацію відповідної діяльності позивача і відтак про відсутність поважних причин пропущення ним позовної давності.
Водночас, як вказує відповідач, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. передбачає, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення загальною площею 1239,4 кв.м, територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв.№073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. Зміни, внесені 27.09.2016 р. до договору оренди нерухомого майна, що належить державної власності від 03.12.2008 р., стосувались, зокрема, збільшення загальної площі з 1239,4 кв.м на 1438,30 кв.м за інв.№073000. На думку відповідача, збільшення площі за договором про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна з 1239,4 кв.м на 1438,30 кв.м за інв.№073000, не має юридичної сили, оскільки даний договір про відшкодування витрат за спожиту електроенергію не був укладений у встановлений термін. При цьому, посилаючись на ч. 1-3 ст. 188, ч. 2 ст. 556 Митного кодексу України, п.п. 1, 11 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 11 Закону України “Про морські порти України”, відповідач стверджує, що органи доходів і зборів наділені правом на безкоштовне розміщення структурних підрозділів у службових та побутових приміщеннях підприємств, незалежно від форми власності та підпорядкування, та користування обладнанням, засобами та каналами зв'язку без відшкодування витрат за користування таким майном (утримання, комунальні послуги тощо), а також додає, що вимога позивача про укладання договору щодо відшкодування витрат за спожиту електроенергію у нежитлових приміщеннях будинку морського вокзалу (інв. № 073000), загальною площею 1438,30 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6 для розміщення підрозділів митних установ суперечить пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 р. № 100 “Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства”, а тому задоволенню не підлягає.
Також відповідач додає, що відповідно до частини 1 статті 557 Митного кодексу України фінансування, матеріально-технічне забезпечення та розвиток інфраструктури органів доходів і зборів здійснюються за рахунок державного бюджету. Статтею 2 Закон України від 30.06.1999 р. № 783-ХІУ “Про джерела фінансування органів державної влади” передбачено, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому Одеська митниця ДФС фінансується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, в кошторисі Одеської митниці ДФС на 2015-2018 роки не передбачено здійснення видатків на виплату коштів, які зазначені в позові, а тому стягнення з митниці коштів поза межами бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі, суперечить ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VІ, п. п. 1, 2, 3, 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845.
У підготовчому засіданні господарського суду 08 серпня 2018 року по справі № 916/1274/18 було протокольно оголошено перерву до 05 вересня 2018 року згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.
23.08.2018 р. позивачем подано до господарського суду відповідь на відзив відповідача на позов, де позивач вказує, що у даних господарських правовідносинах у відповідача виникає прямий обов'язок щодо укладання договору про відшкодування витрат, від якого він ухиляється, в той же час у Адміністрації виникло право на захист своїх порушених прав та інтересів. Адміністрацією було направлено листи (№ 33А/1962 від 13.09.2017р. та №19-33А/492 від 16.03.2018 р.) на виконання п.5.9 договору з пропозицією щодо укладання договору, а тому позивач стверджує, що перебіг позовної давності за даним договором починається з дати відмови відповідача від пропозиції. Крім того, позивач зазначає, що на законодавчому рівні визначено, що органи доходів та зборів, у т.ч. Одеська митниця ДФС, наділені правом на безоплатне розміщення своїх структурних підрозділів у відповідних службових та побутових приміщеннях для організації пунктів пропуску через Державний кордон України на території морських портів, а питання щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання майна та надання комунальних послуг здійснюється на загальних підставах. Також позивач додає, що кошторисом повинні передбачатися витрати/обсяги коштів на розрахунки за електропостачання, що в свою чергу заперечує відповідач. Також відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2002 р. № 228 “Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” до затвердженого кошторису можуть вносить зміни, які мають свій порядок оформлення та затвердження, тому враховуючи вищезазначені вимоги відповідач повинен забезпечити включення витрат на послуги з утримання займаного ним приміщення до свого кошторису.
03.09.2018 р. відповідачем надані до суду заперечення стосовно відповіді позивача на відзив відповідача на позов згідно ст. 167 ГПК України, у яких відповідач додає, що позивач не надав господарському суду доказів того, що сторони зобов'язалися укласти договір на підставі попереднього договору, або запропонований позивачем до укладення договір ґрунтується на державному замовленні, або є обов'язковим до укладення в силу закону. Пункт 5.9 договору оренди передбачає, що протягом 15 робочих днів після підписання цього договору орендар має укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, а відтак відповідач вважає, що він не може вважатися попереднім договором в розумінні ст. 635 Цивільного кодексу України, ст. 182 Господарського кодексу України. Як зазначає відповідач, метою договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (орендодавець) та Південною митницею (орендар) не було укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача (ДП “Одеський морський торговельний порт” або його правонаступники) на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю; а тому наведений позивачем в позові договір про відшкодування експлуатаційних витрат не може вважатися основним договором, а договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р. попереднім договором. Крім того, відповідач звертає вагу суду на те, що позивач не надав до суду доказів того, що протягом 15 робочих днів після підписання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 р. балансоутримувач (Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”) надіслало до Південної митниці проект договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Таким чином, відповідач вважає, що спір за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” не відноситься до категорії переддоговірних спорів, які розглядаються судом у відповідності до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України. Також відповідач вважає, що перебіг строку позовної давності починався з 19.12.2008 р., однак позовна заява датована 15.06.2018 р., тому ДП “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” звернулось до господарського суду після закінчення строків позовної давності, встановлених частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України, відтак Одеська митниця ДФС на підставі положень ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV заявляє про сплив строку давності та просить відмовити ДП “Адміністрація морських портів України” в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” у позові.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.09.2018 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/1422/18 за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Одеської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту) до Одеської митниці ДФС про зобов'язання укласти договір та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 24 вересня 2018 р.
У судовому засіданні 24 вересня 2018 року по справі № 916/1422/18 було протокольно оголошено перерву до 04 жовтня 2018 року, про що під розписку повідомлено представників сторін.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, а відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
03.12.2008 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) було укладено договір оренди № ДФ-160 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, загальною площею 1239,4 кв.м, територіально розташовані в будинку морського вокзалу (інв. №073000), що перебуває на балансі Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”, за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.
Згідно п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою: для службового використання.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
За умовами п. 5.9 договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Відповідно до п. 10.1 договору останній укладено строком на 2 роки 11 місяців.
Згідно п. 10.2. договору зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надходження до розгляду іншою стороною, можуть укладатися у вигляді договору про внесення змін, або у вигляді листів.
В пункті 10.4 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
03.12.2008р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південною митницею (орендар) підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт” до договору оренди від 03.12.2008 р., укладеного з Південною митницею.
Відповідно до Закону України “Про морські порти України”, що набрав чинності 13.06.2013 р., розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. №133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 р. № 163 державні підприємства морського транспорту були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов'язань щодо них, відповідно до розподільчих балансів.
Так, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України”, яке є позивачем, було утворено на виконання вищезазначених нормативно-правових актів внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. У результаті реорганізації Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт” стратегічні об'єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, прав та обов'язків щодо них були передані до Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” відповідно до розподільчого балансу, підписаного між зазначеними юридичними особами станом на 13.06.2013 р.
Відповідно до зазначеного розподільчого балансу та акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань до позивача - Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (балансоутримувач) як правонаступника були передані від ДП “ОМТП” певні основні засоби, в тому числі нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), які знаходяться у користуванні відповідача відповідно до договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р. Також відповідно до зазначеного акта приймання-передачі до позивача як правонаступника ДП “ОМТП” були передані всі права та зобов'язання за договором оренди рухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та відповідачем.
Згідно наказу ДП “Адміністрація морських портів України” № 17 від 13.06.2013 р. Одеську філію ДП “Адміністрація морських портів України” наділено відповідним майном, правами та зобов'язаннями, що перешли до неї від ДП “ОМТП”, яке було передано адміністрації Одеського морського порту за актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань № 19 від 13.06.2013 р., для здійснення відповідних повноважень (діяльності) від імені та в інтересах Адміністрації. Відтак, починаючи з 13.06.2013 р., Адміністрація є правонаступником ДП “ОМТП” за договором оренди нерухомого майна № ДФ-160 від 03.12.2008 р. з відповідними правами, зобов'язаннями та відповідно виступає балансоутримувачем орендованого майна за договором.
27.09.2016 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Одеською митницею ДФС, що є правонаступником Південної митниці (орендар), було укладено договір про внесення зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.12.2008 р. (обліковий номер договору № 20984091633), згідно якого сторонами були внесені відповідні зміни стосовно нерухомого майна, яке є предметом договору оренди в п. 1.1. договору, а також щодо реквізитів сторін і балансоутримувача. Зокрема, згідно п. 1.1.2 п. 1.1. договору оренди (в новій редакції) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме нерухоме майно, яке знаходиться на балансі Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрація Одеського морського порту), (Балансоутримувач 2): нежитлові приміщення, загальною площею 1438,30 кв.м., територіально розташованих в будинку морського вокзалу (інв. №073000), за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. В п. 5, 7 договору про внесення зміни сторони погодили, що ці зміни набирають чинності з дня їх підписання сторонами та скріплення печатками. Сторони домовилися, що даний договір про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. регламентує взаємовідносини між сторонами, що виникли між ними з 13.06.2013 р. у відповідності до положень ст. 631 ЦК України. На відношення сторін, що не врегульовані цими змінами, розповсюджуються умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.12.2008 р.
Отже, з огляду на вищевикладене, укладений між орендодавцем та відповідачем договір оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р. з наступними змінами, внесеними договором про внесення зміни до нього, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами з моменту його укладання і до його припинення.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Як стверджує позивач, орендарем не було укладено після підписання договору оренди з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, у зв'язку з чим позивач вважає, що його права порушені, а тому підлягають захисту в судовому порядку.
Як з'ясовано судом, 13.09.2017 р. головним інженером Адміністрації Одеського морського порту було направлено начальнику Одеської митниці ДФС лист (вих. № 33А/1962) з проектами договорів згідно п. 5.9 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-160 від 03.12.2008 р. на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) та відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію з проханням підписати вказані проекти і повернути для подальшого узгодження з боку Одеської філії ДП „АМПУ”.
16.03.2018 р. позивачем повторно направлено відповідачу лист за вих. №19-33А/492 із зазначенням, що 13.09.2017 р. на адресу відповідача вже направлявся рекомендаційний лист щодо укладення договорів про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги, але з огляду на відсутність відповіді на вказаний лист позивач просив повторно погодити зазначені договори.
Так, неукладення відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю протягом стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про зобов'язання відповідача укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в наведеній у позові редакції.
Разом з тим, дослідивши зміст позовних вимог та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає обґрунтованими доводи позивача по наявність у відповідача обов'язку щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, що випливає зі змісту п. 5.9 договору оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р.
Доводи відповідача в обґрунтування заперечень на позов стосовно того, що в кошторисі Одеської митниці ДФС на 2015-2018 роки не передбачено здійснення видатків на виплату коштів, які зазначені в позові, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідач, підписуючи договір оренди, погодився на викладені в ньому умови, а відтак прийняв на себе відповідні обов'язки, наведені в ньому.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Так, з моменту прийняття відповідачем у користування (оренду) обумовленого договором оренди № ДФ-160 від 03.12.2008 р. (зі змінами) майна, відповідач повинен був відповідно до положень п. 5.9 договору протягом 15 робочих днів після підписання договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
В свою чергу ухилення відповідача від виконання прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Між тим відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності у відзиві на позовну заяву від 08.08.2018р. (вх. № 15888/18) та у запереченнях від 03.09.2018 р. (вх. № 2-4448/18).
Відповідно до ст.ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Нараз, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, та з огляду на заяву відповідача про сплив позовної давності, відповідно є підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Положеннями ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України унормовано, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, спірні правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору № ДФ-160 від 03.12.2008 р. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідно до п. 5.9. договору орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, а також протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Враховуючи те, що договір оренди був укладений 03.12.2008 р., відповідно граничний строк укладення відповідачем договору відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг сплинув 24.12.2008 р. (з урахуванням вихідних днів). В свою чергу порушення прав балансоутримувача виникло з 25.12.2008 р. Таким чином, строк на звернення балансоутримувача до суду за захистом своїх прав розпочався 25.12.2008 року та сплив 25.12.2011 року. Враховуючи те, що балансоутримувач звернувся із заявленим позовом до суду лише у липні 2018 року, суд вважає, що позивачем подано позов з пропущенням строку позовної давності для заявлення вказаних вимог до відповідача.
Доводи позивача про те, що перебіг позовної давності за спірним договором розпочався з дати відмови відповідача від пропозиції щодо укладання договору, суд вважає необґрунтованими та такими, що суперечать ч. 5 ст. 261 ЦК України.
До того ж слід зазначити, що за ст. 262 Цивільного кодексу України передбачає, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Тобто, укладення 27.09.2016 р. між орендодавцем та відповідачем договору про внесення змін до договору оренди від 03.12.2008 р. нерухомого майна, що належить державної власності, згідно яких ДП “Адміністрація морських портів України” як правонаступник ДП „Одеський морський торговельний порт” стало балансоутримувачем нежитлових приміщень, що перебували в оренді відповідача, не вплинуло на порядок обчислення позовної давності щодо вимог, які випливають з договору оренди нежитлові приміщення будинку морського вокзалу (інв. № 073000), загальною площею 1438,30 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності можуть бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
Поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких причин у даному випадку суд не вбачає.
Поряд з цим слід зазначити, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку позовної давності, натомість позивач заперечує проти пропущення цього строку.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усі вищенаведені обставини та з огляду сплив позовної давності для звернення позивача до суду із заявленим позовом, а також пропуск строку позовної давності без поважних причин, суд вважає, що позовні вимоги ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про зобов'язання відповідача укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в наведеній позивачем редакції задоволенню не підлягають.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) до Одеської митниці ДФС про зобов'язання укласти договір відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16 жовтня 2018 р.
Суддя В.С. Петров