ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2018Справа № 910/1674/16
Господарський суд міста Києва у складі колегії суддів Ярмак О.М. (головуюча), Пукшин Л.Г., Трофименко Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України
до Публічного акціонерного товариства “Банк “Софійський”
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю “Мік Мега”
2) Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛК-Альянс”
3) Товариство з обмеженою відповідальністю “Термінал”
4) Товариство з обмеженою відповідальністю “Крокус К”
5) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (02000, м.Київ, вул. Січових Стрільців 17)
про визнання прав іпотекодержателя, визнання прав заставодержателя, зобов'язання вчинити певні дії
Представники сторін:
від позивача: Ромашко А.О., Галаган М.О. за дов.
від відповідача: Холоденко Г.М. за дов.
від третьої особи-1: Перевозник П.М. за дов.
від третьої особи-2: не з'явився
від третьої особи-3: не з'явився
від третьої особи-4: не з'явився
від третьої особи-5: не з'явився
До господарського суду міста Києва звернувся Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України (далі - Пенсійний фонд НБУ) з позовом до Публічного акціонерного товариства “Банк “Софійський” (далі - ПАТ “Банк “Софійський”) про визнання прав іпотекодержателя, визнання прав заставодержателя, зобов'язання вчинити певні дії за договором застави майнових прав від 05.06.2014 р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем - ПАТ “Банк “Софійський” умов договорів банківського строкового вкладу № 222Д-3/3 від 06.05.2014 р., № 223Д-3/3 від 06.05.2014 р. та № 168Д-3/3 від 14.12.2012 р., укладених з Пенсійним фондом НБУ, в частині своєчасного повернення грошових коштів (депозитів) з банківських рахунків, виконання яких було забезпечене договором застави майнових прав від 05.06.2014 р. Даний договір застави майнових прав позивач вважає змішаним договором, який містить в собі елементи договору застави та договору відступлення права вимоги, а тому просить суд:
1) визнати за Корпоративним недержавним пенсійним фондом НБУ права іпотекодержателя:
- за іпотечним договором № 12/32/061, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 05.12.2014 р., зареєстрованим в реєстрі за № 1755;
- за іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.12.2012 р., зареєстрованим в реєстрі за № 2750;
- за іпотечним договором № 12/32/025, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014 р., зареєстрованим в реєстрі за № 1004;
- права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014 р., зареєстрованим в реєстрі за № 1007;
2) зобов'язати ПАТ “Банк “Софійський” направити/вручити боржникам та іпотекодавцям повідомлення про відступлення прав вимоги на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ;
34) зобов'язати ПАТ “Банк “Софійський” передати на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ документи, які підтверджують дійсність відступлених (переданих) прав вимоги:
- за кредитним договором № 32/1-1-2-16/3 від 02.04.2013 р.;
- за кредитним договором № 32/1-1-2-16/2 від 05.09.2012 р. та іпотечним договором № 12/32/061, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 05.12.2014 р., зареєстрованим в реєстрі за № 1755;
- за іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.12.2012 р., зареєстрованим в реєстрі за № 2750;
- за кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014 р., іпотечним договором № 12/32/025, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014 р., зареєстрованим в реєстрі за № 1004, та договором застави обладнання № 12/32/026, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014 р., зареєстрованим в реєстрі за № 1007, за переліком, документів визначеним позивачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/1674/16 позовні вимоги задоволено частково; визнано за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права іпотекодержателя: за іпотечним договором № 12/32/061, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 05.12.2014, зареєстрованим в реєстрі за №1755; за іпотечним договором № 32/1-1-2-16-Іп-84, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.12.2012, зареєстрованим в реєстрі за № 2750; за іпотечним договором № 12/32/025, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014, зареєстрованим в реєстрі за №1004; визнано за Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. від 28.04.2014, зареєстрованим в реєстрі за № 1007; в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 у справі № 910/1674/16 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 910/1674/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судових справ справу № 910/1674/16 передано на розгляд судді Ярмак О.М.
Ухвалою від 24.04.2017 справу № 910/1674/16 прийнято до провадження та призначено розгляду.
30.05.2018 третьою особою 1 подано додаткові пояснення по справі, в яких стверджує, що позивач не набув прав кредитора за кредитними договорами, майнові права за яким були предметом застави майнових прав від 05.06.2014, і вказаний правочин не є змішаним договором, оскільки елементів договору відступлення права вимоги не містить, договір відступлення права вимоги між сторонами не укладався отже у позивача не виникало право вимоги за кредитними договорами, укладеними між відповідачем та третіми особами, тому підстави для визнання за позивачем прав іпотекодержателя та заставодержателя відсутні. Також пояснив, що за умовами договору застави майнових прав від 05.06.2014, предметом застави були майнові права за кредитними договорами, а не права за договорами іпотеки та застави, тобто без набуття позивачем прав кредитора за кредитним договорами, позивач не може набути прав іпотекодержателя та заставодержателя. Вказує, що договір застави майнових прав від 05.06.2014 має бути визнаний недійсним, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 512, 515, 1054 ЦК України, ч.5 ст.4 Закону України «Про заставу» та ін.
27.06.2017 позивачем подано до суду письмові пояснення по суті спору, в яких висловив свою позицію в обґрунтування позовних вимог щодо того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем у термін зобов'язання щодо повернення депозитних коштів, що було забезпечене заставою, тому позивач набув право звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення з вартості заставленого майна.
Ухвалою суду від 27.06.2017 зупинено провадження у справі № 910/1674/16 до набрання законної сили рішенням або іншим процесуальним документом за результатами розгляду справи № 910/6931/16.
08.11.2017 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі з огляду на прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017, якою рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 по справі № 910/6931/16 залишено без змін.
Ухвалою суду від 13.11.2017 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.12.2017.
Ухвалою суду від 12.12.2017 зупинено провадження у справі № 910/1674/16 до розгляду Вищим господарським судом України справи № 910/6931/16.
30.03.2018 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі з огляду на прийняття Верховним Судом постанови від 06.02.2018 по справі №910/6931/16.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 поновлено провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
25.04.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що наданими матеріалами, у т.ч. листуванням між позивачем та відповідачем підтверджується той факт, що права вимоги за кредитними договорами, що є предметом застави майнових прав від 05.06.2014, перебувають у заставі, тому права вимоги за кредитними договорами до відповідача не перейшли, а отже і позивач їх не набув, сторонами договору про відступлення права вимоги не укладалось, умовами договору застави майнових прав від 05.06.2014 не врегульовано порядок відступлення відповідачем майнових прав позивачу, а також розмір, порядок та строки виплати позивачем винагороди відповідачу за відступлення майнових прав, що є істотними умовами такого правочину.
У судовому засіданні 26.04.2018 відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 26.04.2018 залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання на 29.05.2018.
24.05.2018 через канцелярію суду представником третьої особи-1 подано пояснення по справі, в яких проти позову заперечує, підтримуючи позицію відповідача та зауважує, що позивач не набув прав кредитора за кредитними договорами, тому підстави для визнання його іпотекодержателем та заставодавцем відсутні, також стверджує, що у зв'язку із виконанням поручителем ТОВ «Альфа Фуд» зобов'язань позичальника - ТОВ «МІК МЕГА» перед кредитором (ПАТ «Банк «Софіївський») за кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014, вказані зобов'язання були припинені, зокрема рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі № 910/19080/16 встановлено припинення поруки за договором № 12/32/046/1 від 15.06.2015, тобто зобов'язання ТОВ «МІК МЕГА» перед ПАТ «Банк Софіївський» за кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014 також припинені.
25.05.2018 через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзив.
В судовому засіданні представниками позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 29.05.2018 відкладено підготовче засідання на 19.06.2018.
08.06.2018 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
18.06.2018 через канцелярію суду позивачем подано відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що банк не виконав вимогу щодо дострокового повернення вкладів за депозитними договорами більше ніж за місяць до запровадження тимчасової адміністрації в банку; за умовами п.4.2 договору застави майнових прав позивач набув прав вимоги за кредитними договорами, іпотечними договорами та договором застави обладнання від 06.11.2015 на наступний день після настання строку виконання зобов'язань за депозитними договорами. Договір застави майнових прав містить в собі пункти правочину уступки права вимоги, що відповідають положенням ч. 2 ст. 628 ЦК України, у тому числі про умову переходу права вимоги від боржника до заставодержателя за умови невиконання позичальником основного зобов'язання за кредитним договором, у той час як укладення ще одного договору про відступлення прав за договором не передбачалось та не було необхідним, та містить визначені суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також осіб, які є боржниками по відношенню до заставодавця. Таким чином, доводи відповідача про відсутність необхідних умов для укладення договору відступлення не заслуговують на увагу. Зауважує, що постановою Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/6931/16 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 про відмову у визнанні недійсним договору застави майнових прав від 05.06.2014, що спростовує доводи про протилежне.
Також 18.06.2018 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано відзив на позов, в якому вказує, що на вимоги позивача поширює дію імперативна норма ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка не містить обмежень на строки виникнення вимог кредиторів, задоволення яких не здійснюється під час тимчасової адміністрації, позивачем не здійснені дії щодо внесення відомостей до державного реєстру обтяжень рухомого майна про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження; підтримує позицію відповідача, що право вимоги позивача по кредитних договорах до банку не перейшло, тому позовні вимоги є безпідставними.
27.06.2018 позивачем подано відповідь на відзив третьої особи-5 та заперечення на пояснення третьої особи-1.
Ухвалою суду від 24.07.2018 призначено колегіальний розгляд справи №910/1674/16 у складі трьох суддів, передано справу №910/1674/16 уповноваженій особі для здійснення повторного автоматичного розподілу з метою визначення складу колегії суддів.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 25.07.2018, визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: судді Ярмак О.М. (головуюча), судді Пукшин Л.Г., судді Трофименко Т.Ю.; підготовче засідання призначено на 04.09.2018.
Ухвалою суду від 04.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2018.
У судовому засіданні 25.09.2018 представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, представники відповідача та третіх осіб проти позову заперечували з підстав, викладених у відзиві та поясненнях.
Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до ст.240 ГПК України.
Треті особи 2-5 у засідання суду не з'явилась, про дату та час судового розгляду повідомлялась належним чином відповідно до ст.120 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Публічним акціонерним товариством “Банк “Софійський” (банком) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (клієнтом) були укладені депозитні договори:
- договір банківського строкового вкладу № 168Д-3/3 від 14.12.2012 р. (далі - депозитний договір-1);
- договір банківського строкового вкладу № 222Д-3/3 від 06.05.2014 р. (далі - депозитний договір-2);
- договір банківського строкового вкладу № 223Д-3/3 від 06.05.2014 р. (далі - депозитний договір-3).
На виконання своїх зобов'язань за депозитними договорами 1, 2, 3 позивач перерахував на депозитні рахунки в ПАТ "Банк "Софійський" грошові кошти на загальну суму 32 541 878,64 грн.
Відповідно до зазначених договорів-1, 2, 3 банк був зобов'язаний сплачувати позивачу проценти за користування депозитом, пеню у разі її витребування, а також повернути кошти з банківських рахунків у повному обсязі, кінцевий строк повернення яких становить 06.11.2015 р., 09.11.2015 р. та 16.12.2015 р. (відповідно).
Пунктом 8.4 депозитного договору-1, п.п. 9.5 депозитних договорів-2, 3 передбачено, що у разі виникнення необхідності дострокового повернення вкладу, включно із мінімальною сумою, зазначеною у п. 3.1 договору, клієнт зобов'язаний звернутись до банку не пізніше, як за 2 робочі дні до дати повернення з вимогою повного повернення вкладу, зазначивши при цьому день повернення вкладу на рахунок клієнта.
05.06.2014 в забезпечення виконання Банком своїх зобов'язань за депозитними договорами 1, 2, 3, Корпоративний недержавний пенсійний фонд НБУ (Заставодержатель) та ПАТ "Банк "Софійський" (Заставодавець) був укладений договір застави майнових прав (далі - договір застави майнових прав) з наступними змінами, за умовами якого відповідач передав позивачу свої права вимоги до боржників за кредитними договорами № 32/1-1-2-16/3 від 02.04.2014, 32/1-1-2-16/2 від 05.09.2012 та кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014.
Майнові права сторони за домовленістю оцінили на загальну суму 78 292 278,01 грн. (п. 1.2 договору застави майнових прав).
В подальшому реалізовуючи своє право на дострокове повернення коштів, передбачене вищезазначеними договорами 1, 2, 3, звернувся до відповідача з вимогою від 03.11.2015 № 19-01005/83258 про дострокове повернення суми вкладів та нарахованих на цю суму відсотків.
У відповідь на вказану вимогу Банк листом від 06.11.2015 № 32/3085 повідомив позивача про те, що вартість застави перевищує залишок депозитних коштів на рахунках останнього, а тому запропонував укласти договір відступлення права вимоги із третьою особою-1 - ТОВ "Мік Мега", в якому передбачити повернення Банку надлишково отриманих коштів від звернення стягнення на предмет застави.
Відповідач не виконав зобов'язань щодо повернення позивачу грошових коштів за депозитними договорами 1, 2, 3, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Як вже зазначалось вище, в забезпечення виконання банком своїх зобов'язань за депозитними договорами-1, 2, 3, 05.06.2014 Корпоративний недержавний пенсійний фонд НБУ (заставодержатель) та ПАТ “Банк “Софійський” (заставодавець) уклали договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 2322 (далі - договір застави майнових прав).
За умовами цього договору (в редакції внесених змін від 11.08.2015 р.) заставодавець передає у заставу заставодержателю (позивачу) майнові права:
- за кредитним договором від 02.04.2013 р. № 32/1-1-2-16/3 (відзивна кредитна лінія) (з додатковими угодами до нього), укладеним між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-4 - ТОВ “Крокус К” (далі - кредитний договір-1), відповідно до якого ТОВ “Крокус К” повинно повернути заставодавцю кредит в розмірі 30 000 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 30.03.2016 р., а також сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 26% річних;
- за кредитним договором від 05.09.2012 р. № 32/1-1-2-16/2 (з додатковими угодами до нього), укладеними між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-4 - ТОВ “Крокус К” (далі - кредитний договір-2), відповідно до якого ТОВ “Крокус К” повинно повернути заставодавцю кредит в розмірі 3 710 575,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 30.03.2016 р., а також сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 15 % річних;
- за кредитним договором від 27.03.2014 р. № 010/32/011 (з додатковими угодами до нього), укладеними між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-1 - ТОВ “Мік Мега” (далі - кредитний договір-3), відповідно до якого ТОВ “Мік Мега” повинно повернути заставодавцю кредит в розмірі 44 000 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 04.11.2015 р. та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 23 % річних (п. 1.1 договору застави майнових прав).
Майнові права сторони за домовленістю оцінили на загальну суму 78 292 278,01 грн. (п. 1.2 договору застави майнових прав).
У подальшому до договору застави сторони внесли зміни, якими було збільшено обсяг забезпечення, а саме згідно з п. 4.1 (в редакції договору про внесення змін від 11.08.2015 р.) заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржників, які випливають:
- з кредитного договору від 02.04.2013 № 32/1-1-2-16/3, за кредитом у сумі 30 000 000,00 грн. та договорів іпотеки № 32/1-1-2-16-Іп-84 від 28.12.2012 р., укладеного між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-3 - ТОВ “Термінал”, а також № 12/32/061 від 05.12.2014 р., укладеного між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-2 - ТОВ “ЛК-Альянс”;
- з кредитного договору від 05.09.2012 № 32/1-1-2-16/2, за кредитом у сумі 3 710 575,00 грн. та договорів іпотеки № 32/1-1-2-16-Іп-84 від 28.12.2012 р., укладеного між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-3 - ТОВ “Термінал”, а також № 12/32/061 від 05.12.2014 р., укладеного між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-2 - ТОВ “ЛК-Альянс”;
- з кредитного договору від 27.03.2014 № 010/32/011, за кредитом у сумі 44 000 000,00 грн. та договорів іпотеки № 12/32/025 від 28.04.2014 р., укладеного між ПАТ “Банк “Софійський” та третьою особою-1 - ТОВ “Мік Мега” та договору застави № 12/32/026 від 28.04.2014 р.
Позивач - Корпоративний недержавний пенсійний фонд НБУ звернувся до суду з вимогами до ПАТ “Банк “Софійський” про визнання за ним прав іпотекодержателя за іпотечними договорами № 12/32/061 від 05.12.2014 р, № 32/1-1-2-16-Іп-84 від 28.12.2012 р., № 12/32/025 від 28.04.2014 р; визнання права заставодержателя за договором застави обладнання № 12/32/026 від 28.04.2014 р; зобов'язання ПАТ “Банк “Софійський” направити/вручити боржникам та іпотекодавцям повідомлення про відступлення прав вимоги на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ; передати на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ документи, які підтверджують дійсність відступлених (переданих) прав вимоги: за кредитними договорами № 32/1-1-2-16/3 від 02.04.2013, № 32/1-1-2-16/2 від 05.09.2012, № 010/32/011 від 27.03.2014 та вказаними іпотечними договорами № 12/32/061від 05.12.2014 р., № 32/1-1-2-16-Іп-84 28.12.2012, № 12/32/025 від 28.04.2014 та договором застави обладнання № 12/32/026 від 28.04.2014 р. за переліком документів, визначеним позивачем.
Позовні вимоги позивача аргументовані невиконанням відповідачем умов депозитних договорів в частині повернення за вимогою депозитних коштів, та переходом у зв'язку з цим до позивача прав іпотекодержателя та заставодержателя по іпотечних договорах та договору застави, якими було забезпечено виконання банком своїх зобов'язань за умовами договору застави майнових прав від 05.06.2014, що на думку, позивача, є змішаним договором застави та договору відступлення права вимоги.
Дослідивши наявні у справі матеріали, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, судом встановлено, що укладений між позивачем договір застави майнових прав від 05.06.2014 за своєю правовою природою є договором застави майнових прав і не містить істотних умов та елементів договору відступлення права вимоги, тому не є змішаним договором, що спростовує доводи позивача про протилежне.
Зокрема, відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 Закону України "Про заставу").
Як передбачено ст. 572 Цивільного кодексу України, Законом України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст. 51 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону.
Умовами п. 3.1.2 договору застави майнових прав сторони передбачено, що заставодержатель має право звертати стягнення на предмет застави (отримання права вимоги, що випливає із заставленого права), реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок грошові вимоги за кредитними договорами у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань у разі неповернення заставодавцем, згідно з умовами депозитного договору, простроченої заборгованості за депозитами, процентів за користування та пені, а також в інших випадках, передбачених Законом України “Про заставу”.
При цьому, у даному випадку необхідно врахувати, що в силу статті 4 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути майно та майнові права. Під майновими права розуміються зобов'язальні права, здатні до відступлення.
Поряд з цим Закон не містить вказівок про можливість застосування його положень про заставу речей (майна) до застави майнових прав.
За загальним правилом при застосуванні цивільно-правових норм під час конкуренції загальної та спеціальної норми застосовується спеціальна норма права.
Під час з'ясування дійсних прав та зобов'язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України “Про заставу” у частині його положень, які стосуються застави майнових прав.
В силу ст. 49 Закону “Про заставу” заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
На відміну від застави майна, майнові права залишаються у заставодавця і становлять частину його майна.
З повноважень заставодержателя, визначених ст. 51 Закону України «Про заставу» випливає, що Закон “Про заставу” не наділяє його правом самостійно заявляти вимоги до боржника про виконання за заставним зобов'язанням, залишаючи це право за заставодавцем.
Повноваження заставодержателя під час застави майнових прав передбачають:
незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону;
вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право;
в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб, до числа яких боржник не відноситься.
Проаналізувавши суть правовідносин сторін, на виконання постанови Вищого господарського суду України від 13.04.2017 по справі № 910/1674/16 судом встановлено, що перехід до заставодержателя - у даному випадку позивача у справі, прав заставодавця за кредитними договорами № 32/1-1-2-16/3 від 02.04.2014, 32/1-1-2-16/2 від 05.09.2012 та кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014 шляхом укладення між сторонами договору застави майнових прав від 05.06.2014 не відбувся, оскільки для такого переходу визначальним є набуття позивачем прав нового кредитора спочатку за кредитними договорами, що є основним зобов'язанням по відношенню до застави та іпотеки.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Отже, правова природа договору передбачає волевиявлення сторін цього договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, позивач мав перш за все набути прав вимоги до третіх осіб по кредитних договорах шляхом переходу цих прав в конкретному обсязі та на визначених умовах від первісного кредитора - банку, що було б підставою для переходу до нього також і прав по забезпечувальних зобов'язаннях, зокрема прав заставодержателя та іпотекодержателя.
Договір відступлення прав вимог до позичальників належних банку, за умовами кредитних договорів, за кредитними договорами № 32/1-1-2-16/3 від 02.04.2014, 32/1-1-2-16/2 від 05.09.2012 та кредитним договором № 010/32/011 від 27.03.2014 до позивача, як нового кредитора, між сторонами не укладався.
При цьому, в договорі застави майнових прав від 05.06.2014 не врегульовано порядок відступлення відповідачем майнових прав позивачу, розмір, порядок та строки виплати позивачем винагороди відповідачу за відступлення майнових прав, що є істотними умовами переходу таких прав.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами було намагання врегулювати відступлення права вимоги, проте позивач та відповідач не дійшли згоди, договір відступлення права вимоги підписаний не був.
Враховуючи, що заміна кредитора в основному зобов'язані не відбулась, та беручи до уваги правову природу забезпечення виконання зобов'язання, відступлення прав вимоги за забезпечувальними договорами шляхом укладення договору застави майнових прав від 05.06.2014 без визначення сторонами конкретного обсягу переходу прав, порядку їх набуття станом на час відступлення, їх співрозмірність із розміром депозитних коштів та заставлених майнових прав, не є можливим та не спрямоване на настання правових наслідків, вимоги позивача щодо визнання за ним прав іпотекодержателя та заставодержателя за кредитними договорами, договорами іпотеки та договором застави, що укладені в забезпечення виконання позичальниками по цих кредитних договорах, є передчасними, недоведеними належними засобами доказування та задоволенню не підлягають.
Оскільки судом не встановлено факту переходу до позивача прав іпотекодержателя та заставодержателя, позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії: направити/вручити боржникам та іпотекодавцям повідомлення про відступлення прав вимоги на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ та передати на користь Корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ документи, які підтверджують дійсність відступлених (переданих) прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами, договорам застави майнових прав, що є предметом даного спору, за переліком, документів визначеним позивачем, з огляду на те. що вони є похідними вимогами, задоволенню не підлягають у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю підстав, заявлені зобов'язання на час вирішення спору у відповідача не виникають.
Інші доводи позивача не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно положень ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження заявлених вимог.
Щодо посилань третьої особи-1 на недійсність договору застави майнових прав від 05.06.2014, суд зазначає, що доказів визнання його недійсним, нікчемним та розірвання станом на час розгляду справи, суду не надано.
Постановою Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/6931/16 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Банк «Софіївський» до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання недійсним договору застави майнових прав від 05.06.2014 з підстав нікчемності правочину відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено: 11.10.2018
Колегія суддів: О.М. Ярмак (головуюча)
Л.Г. Пукшин
Т.Ю. Трофименко