Справа № 127/13522/18
Провадження № 2/127/2280/18
02 жовтня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,
при секретарі судового засідання Помазанові М.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 05.03.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки у простій письмовій формі.
Предметом договору є земельна ділянка, кадастровий номер 0520680200:01:001:0751, яка знаходиться за адресою: Вінницький р-н, Агрономічна сільська рада, СТ «Комунальник-1», вул. Місячна, 34. Загальна площа земельної ділянки становить 0,0475 га, призначення - для ведення садівництва.
В день укладення договору, тобто 05.03.2008 року, земельна ділянка, яка є предметом договору, була передана у власність позивачу, за що останній сплатив відповідачу повну вартість такої земельної ділянки обумовлену пунктом 2.1 договору - 100 000 грн. Даний факт посвідчується актом прийому-передачі земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 05.03.2018 року.
Згідно з п.1.4 договору сторони зобов'язались не пізніше наступного дня, тобто до 06.03.2008 року, посвідчити його нотаріально.
Однак, на порушення вимог договору відповідач ухилявся від підписання договору в органах нотаріату в установлений строк без поважних причин, тим паче позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою посвідчити договір нотаріально і після 06.03.2008 року.
Згідно рішення постійно діючого третейського суду при ПУМТБ у справі №3/42-08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2008 року дійсним та визнання права власності, позов задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2008 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку призначену для ведення садівництва, площею 0,0475 га, за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, Агрономічна сільська рада, СТ «Комунальник -1» по вул. Місячна, 34, кадастровий №0520680200:01:001:0751.
У січні 2017 року позивач звернувся до виконавчого комітету Вінницької міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі вищезазначеного рішення третейського суду, однак отримав рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_3 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №33669828 від 01.02.2017 року у зв'язку з тим, що згідно Закону України №1076-VI від 05.03.2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього закону не підвідомчі третейським судам.
Таким чином, договір, укладений між сторонами по справі, не відповідає умовам закону щодо нотаріального посвідчення, у зв'язку з чим позивач не може здійснити державну реєстрацію права власності на вищезазначену ділянку.
А тому, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (земельна ділянка призначена для ведення садівництва, площею 0,0475 га, за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, Агрономічна сільська рада, СТ «Комунальник -1» по вул. Місячна, 34, кадастровий №0520680200:01:001:0751).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові (а.с.2-3).
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з'явився, однак від останнього надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі (а.с.53).
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
А тому, на підставі ч.4 ст.206 ЦПК України ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2018 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжено судовий розгляд.
Заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно із ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ст.657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.
Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Разом з тим, з 01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації».
Судом встановлено, що 05.03.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки у простій письмовій формі, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 0520680200:01:001:0751, яка знаходиться за адресою: Вінницький р-н, Агрономічна сільська рада, СТ «Комунальник-1», вул. Місячна, 34, загальною площею 0,0475 га, цільове призначення - для ведення садівництва (а.с.7).
В день укладення договору, тобто 05.03.2008 року, земельна ділянка, яка є предметом договору, була передана у власність позивачу, за що останній сплатив відповідачу повну вартість такої земельної ділянки, обумовлену пунктом 2.1 договору - 100 000 грн., що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 05.03.2018 року (а.с.8).
Таким чином, з огляду на вищевикладене вбачається, що спірний договір укладено між сторонами до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010 року N 878-VI, яким державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна скасована.
А тому, з урахуванням положень статей 16, 182, 640 ЦК України визначена частиною другою статті 220 ЦК України можливість визнання договору дійсним поширюється лише на ті договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, від якого сторона ухиляється, та були укладені до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто до 01.01.2013 року.
В той час, як до договорів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, укладених до 01.01.2013 року, положення ч.2 ст.220 ЦК України не застосовуються, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210, 640 ЦК України пов'язувався з їх державною реєстрацією, про що також зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 06.09.2017 року у справі №6-1288цс17.
Окрім того, однією з умов застосування ч.2 ст.220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Відповідно до п.13 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч.2 ст.220 ЦК України.
Згідно з п.1.4 договору сторони зобов'язались не пізніше наступного дня, тобто до 06.03.2008 року, посвідчити його нотаріально.
Однак, як стверджував позивач, на порушення вимог договору відповідач ухилявся від підписання договору в органах нотаріату в установлений строк без поважних причин, тим паче позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою посвідчити договір нотаріально і після 06.03.2008 року.
Разом з тим, в процесі судового розгляду не знайшли свого підтвердження думки та доводи позивача з приводу ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки, як вбачається зі змісту рішення постійно діючого третейського суду при ПУМТБ у справі №3/42-08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2008 року дійсним та визнання права власності, за яким визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.03.2008 року; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку призначену для ведення садівництва, площею 0,0475 га, за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, Агрономічна сільська рада, СТ «Комунальник -1» по вул. Місячна, 34, кадастровий №0520680200:01:001:0751, відповідач був присутній під час розгляду справи третейським судом, позовні вимоги визнав та не заперечував проти задоволення останніх. (а.с.9-10).
Окрім того, під час даного судового розгляду відповідачем подана письмова заява про визнання позовних вимог у повному обсязі (а.с.53).
З огляду на встановлені судом фактичні обставини, позивач не обґрунтував в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст.220 ЦК України.
А відтак, суд розцінює звернення позивача до суду з даним позовом як ухилення останнього від сплати передбачених законодавством податків і зборів.
Тому, з урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а відтак задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, ст.ст.16, 182, 640, 657 ЦК України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 206, 211, 263-265, 273, 354, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідач: ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.
Повне рішення суду складено 08.10.2018 року.
Суддя: