Дата документу 11.10.2018 Справа № 317/3972/17
Провадження № 11-кп/807/11/18 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 317/3972/17Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
Категорія - ст.82 КК України
11 жовтня 2018 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (дистанційно),
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, дистанційно, в режимі відеоконференції з ДУ «Біленьківська виправна колонія (№99)», в апеляційному порядку, матеріали провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року,
ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у вигляді обмеження волі.
Згідно зі змістом оскаржуваного судового рішення, у грудні 2017 року до Запорізького районного суду надійшло клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у вигляді обмеження волі.
Відмовляючи в задоволенні клопотання засудженого, суд першої інстанції дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_7 не довів своє виправлення, тому відносно нього не може бути застосована заохочувальна норма, передбачена ст. 82 КК України, у вигляді заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
В апеляційній скарзі захисник, не погоджуючись з висновками районного суду, вважає, що існували підстави для задоволення клопотання, однак вони були проігноровані судом, тому ухвала є неправомірною, необґрунтованою, незаконною та такою, що суперечить кримінальному та кримінально-процесуальному закону і порушує права та законні інтереси засудженого. Вказує, що ОСОБА_7 за час відбування покарання характеризується посередньо, стягнень не має, за сумлінну поведінку та ставлення до праці має заохочення, працевлаштований, до виконання покладених обов'язків ставиться сумлінно, у взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, до виконання передбачених законом вимог персоналу установи ставиться сумлінно, утримує у чистоті та порядку спальне місце та приліжкову тумбочку, завжди має охайний зовнішній вигляд, дотримується вимог пожежної безпеки і безпеки праці, у скоєному злочині вину визнав повністю та розкаюється, за вироком суду позову не має. Вважає, що ОСОБА_7 став на шлях виправлення та заслуговує на заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, з огляду на характеризуючу інформацію останнього. Таким чином, просить повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, оскільки вони досліджені судом першої інстанції не повністю.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у вигляді обмеження волі.
В апеляційній скарзі засуджений не погоджується з рішенням районного суду та просить його змінити, оскільки вважає, що він виправився, довівши це своєю працею. Зазначає, що він прибув до колонії 07.12.2016 року. З 26.12.2016 року він працював у промзоні в цеху з переробки поліетилену. За цей час має три заохочення, порушень не має. Також вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в нього є мати-пенсіонерка та він має на утриманні неповнолітню дитину.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про сутність судового рішення та аргументи скарг; засудженого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3, п. 2 ч. 4 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.
Згідно до ст. 6 КВК України, виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" від 26 квітня 2002 року зазначено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого.
Висновок про можливість застосування заохочувальної норми, передбаченої ст. 82 КК України, у вигляді заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, до засудженого повинен ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь час відбуття покарання, в тому числі й на даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому.
При цьому, головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що ОСОБА_7 своєю поведінкою та ставленням до праці на даний час не довів свого виправлення.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 засуджений 27.05.2016 року вироком Краматорського міськрайонного суду Донецької області за ч. 2 ст. 307 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано до строку відбування покарання час перебування під вартою з 16.10.2015 року по 27.05.2016 року. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 25.08.2016 року вирок Краматорського міськрайонного суду Донецької області від 27.05.2016 року змінений, ОСОБА_7 вважається засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано до строку відбування покарання час перебування під вартою з 27.05.2016 року по 25.08.2016 року. Початок строку відбування покарання - 16.10.2015 року, кінець строку - 07.12.2020 року. ОСОБА_7 в місцях позбавлення волі знаходиться з 16.10.2015 року. Під час тримання в Артемівському СІ характеризувався негативно, за порушення вимог режиму тримання під вартою мав 2 стягнення, заохочень не мав. З 07.12.2016 року відбуває покарання в ДУ «Біленьківська виправна колонія (№99)». Характеризується посередньо, порушення вимог режиму тримання під вартою не допускав, стягнень не мав. Має 3 заохочення за сумлінне ставлення до праці у вигляді подяки. Засуджений провину у скоєному злочині визнає в повному обсязі. Цивільного позову за вироком суду не має. ОСОБА_7 не приймає участі ані в організації виховних заходів, ані в програмі диференційованого виховного впливу для засуджених. Засудженому ОСОБА_7 було відмовлено в заохочувальних нормах, а саме: 20.01.2017 року комісією установи відмовлено в застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 101 КК України, за заявою самого засудженого; 21.12.2017 року комісією установи відмовлено у застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 82 КК України, у вигляді заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, за заявою самого засудженого. В характеристиці зазначено, що засуджений працевлаштований на дільниці бригади №81 «Поліетилен», однак довідка про працевлаштування засудженого ОСОБА_7 відсутня.
Наведені обставини, судом першої інстанції були досліджені і враховані при прийнятті рішення.
Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, так як ОСОБА_7 у повній мірі не довів, а суд, з достатньою переконливістю, не встановив, що засуджений став на шлях виправлення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Доводи апелянтів про те, що ОСОБА_7 довів своє виправлення, вмотивовані тим, що він працював, має заохочення, вину визнав повністю та розкаюється, за вироком суду позову не має, має мати-пенсіонерку та неповнолітню дитину, навіть при наявності у нього роботи у виправному закладі, є непереконливими, оскільки одного року відбування покарання в ДУ «Біленьківська виправна колонія (№99)» явно недостатньо для того, щоб достеменно впевнитися, що він став на шлях виправлення.
Більш того, на момент розгляду провадження, апеляційному суду, ніяких додаткових доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 став на шлях виправлення сторона захисту не надала.
Отже, за наведених обставин доводи апелянтів про наявність даних, які дають підстави для заміни ОСОБА_7 невідбутої частини покарання більш м'яким, є безпідставними.
Колегія суддів, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим, не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг засудженого та його захисника.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді також не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 02 лютого 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким у вигляді обмеження волі - залишити без змін.
Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4