Справа № 2607/5719/12
19 лютого 2014 року суддя Подільського районного суду м.Києва Гребенюка В. В. , за участю секретаря Миколаєць Я.П., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, -
В січні 2014 року заявник по справі - ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві. Вимоги скарги обґрунтовує тим, що 27.06.2012 року Подільським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 2607/5719/12 про стягнення з ОСОБА_2 83 214 грн. За вищевказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження за № 33397585. 29.08.2012, 12.12.2012 та 01.02.2013 року представник стягувача подавав заяву про обмеження виїзду боржника за межі України, однак жодної відповіді стягувачу не надходило. З моменту відкриття виконавчого провадження позачергово перенаправлялось від одного державного виконавця до іншого, проте ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 не було вжито жодних дій стосовно стягнення з боржника коштів. Вважає, що має місце не виконання ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві вимог Закону України «Про виконавче провадження» в строки встановлені Законом, а отже має місце і їх бездіяльність, яка є неправомірною. У зв'язку з чим звернувся з даною скаргою до суду.
Скаржник в судове засідання не з'явився, участь представника не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Державний виконавець відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Керуючись ст. ст. 169, 386 ЦПК України, суд вважає можливим слухати справу в судовому засіданні 19.02.2014 року у відсутність заявника та державного виконавця, на підставі наявних доказів, а відтак дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
З матеріалів скарги вбачається, що постановою державного виконавця від 16.07.2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2607/5719/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 83 214 грн., постановлено боржнику добровільно виконати рішення суду в строк до 23.07.2012 року.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вжити передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі ст. 30 даного закону державний виконавець проводить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме закінчення виконавчого провадження - згідно із ст. 49 цього Закону.
Стаття 4 ЗУ «Про державну виконавчу службу» визначає, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Верховний Суд України у своїй Постанові Пленуму № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді конкретних справ, враховуючи ст. 8 Конституції України, де зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, оцінюючи зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції у випадках необхідно застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Тому судове рішення має ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Крім того, відповідно до ст. ст. 5, 7 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень не лише своєчасно і повно, але й неупереджено, а також використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
За відсутності належних даних про хід виконавчого провадження, оскільки до суду заявником, як стороною виконавчого провадження, не надані докази про хід виконавчого провадження, суду не виявляється можливим визначитись з обґрунтованістю такого подання ц випадку внесення його до суду. Також, суду не надано доказів існування у боржника можливості виїзду за кордон та взагалі отримання ним закордонного паспорту, а відтак не надані докази неможливості виконання судового рішення і необхідності обмеження прав боржника.
З огляду на підстави, з яких звернувся заявник про визнання бездіяльності протиправною, суд приходить до висновку про відмову у задоволені скарги на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві, керуючись ст. ст. 11, 49, 50 Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 383, 384, 386, 387 ЦПК України, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві - відмовити;
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва через Подільський районний суд міста Києва. Апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали, а в разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
СуддяВ. В. Гребенюк