10 жовтня 2018 року
м. Рівне
Справа № 2-3664/1998
Провадження № 22-ц/4815/88/18
Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Музичук Н.Ю.
Рішення ухвалене в м. Рівне Рівненської області
Дата ухвалення повного тексту рішення не зазначена
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Хилевич С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання Пиляй І.С.,
з участю ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 1998 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання втративши право користування житлом,
У 1998 році ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання його, таким, що втратив право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач без поважних причин у зв'язку з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі за вироком суду з 27 грудня 1997 року не проживає у квартирі.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 1998 року визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1.
Доказів виправлення в зазначеному вище рішенні описки в адресі з АДРЕСА_1 на будинок АДРЕСА_1 у відновленій справі немає та на неточність адреси, як на підставу оскарження, в апеляційний ОСОБА_2 не посилається.
Не погодившись із вказаним рішенням, в листопаді 2014 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій доводить про його незаконність через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що суд неправомірно визнав його відсутність без поважних причин на спірній житловій площі більше шести місяців, не взявши до уваги час перебування у місцях позбавлення волі, а відтак не врахував вимог п.7 ст. 71 ЖК України.
На підставі викладеного просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 1998 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що в даний час він зареєстрований за іншою адресою, а за спірною адресою проживають чужі йому люди, яких сусіди попереджали про його право на це житло.
ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що вироком Рівненського міського суду від 24 грудня 1997 року, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 102 КК України, а саме у спричиненні 31 травня 1996 року за місцем проживання своїй матері ОСОБА_4, 1929 р.н. умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, за що йому було призначено покарання - два роки позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії-поселенні для осіб, які вчинили умисні злочини (а.с.6-7).
На момент ухвалення вказаного вироку ОСОБА_2 був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.8).
В період відбування покарання рішення Рівненського міського суду від 05 жовтня 1998 року за позовом ОСОБА_4 (матері відповідача ОСОБА_2.), відповідача визнано втративши право на житло (а.с.5).
На даний час за зазначеною адресою проживають інші особи, які не є членами сім'ї сторін у даній справі. (а.с.35).
Як слідує із відповіді на запит суду від 03.02.2015 №620-08-04-31, у відділі ДРАЦС реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції наявний актовий запис про смерть ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1.) від 25.11.2001 року. (а.с.37).
Отже, на момент подачі відповідачем ОСОБА_2 апеляційної скарги, позивач ОСОБА_4 померла.
Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК України 1963 року, який діяв на той час, ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4.
Однак, згідно наданих на запит суду від 18.09.2018 по справі №3664/1998 відповіді Другої Рівненської держнотконтори та Інформаційних довідок зі Спадкового реєстру №53333514 та №53333551 від 18.09.2018 щодо ОСОБА_4, зазначено, що інформація про відкриття спадкової справи, видачі на її підставі свідоцтва про право на спадщину, про заповіти та спадкові договори, після смерті ОСОБА_4 - відсутня (а.с.240-242).
Тобто, докази про вступ в спадщину ОСОБА_2 чи іншими особами по справі після смерті ОСОБА_4 - відсутні.
Заяв від інших осіб про вступ у справу у якості правонаступника позивача ОСОБА_4 також не надходило, хоч інформація про розгляд справи була розміщена на сайті суду у вільному доступі..
За статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичноїособи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Вжитими апеляційним судом заходами встановити спадкоємців позивача ОСОБА_4, які прийняли спадщину та могли б бути правонаступниками її прав та обов'язків в даній справі - не видалось можливим.
Згідно пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриваєпровадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першоїінстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно ч.3 цієї ж статті, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Хоч позивач ОСОБА_4 і померла, однак підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження в справі немає, оскільки колегія суддів вважає, що місцевим судом ухвалено законне і обґрунтоване рішення.
Посилання апелянта ОСОБА_2 на порушення судом першої інстанції при вирішенні житлового спору п.7 ч.3 ст.71 ЖК України в редакції на час подання в 2014 році апеляційної скарги, не заслуговує на увагу.
На час вирішення спору 5 жовтня 1998 року п.7 ч.3 ст.71 ЖК України, мав таку редакцію: Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:
7) взяття під варту - протягом усього часу перебування під слідством і судом.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Згідно тексту вироку від 24 грудня 1997 року ОСОБА_2 був взятий під варту в залі суду і право на спірне житлове приміщення за ним зберігалось за законом по 24 червня 1998 року, а строк відбуття покарання, з урахування перебування під вартою в інший період, закінчувався 24 червня 1999 року.
Перебування під вартою після слідства та суду або час відбування покарання, на відміну від нинішньої редакції п.7 ч.3 ст.71 ЖК України, не вважалось поважною причиною відсутності в спірному житлі.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, норма матеріального права, яка слугувала підставою для визнання ОСОБА_2 особою, що втратила право на користування житлом, на час вирішення спору, місцевим судом застосована правильно, відповідно до чинної на той час її редакції.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 1998 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2018 року.
Головуючий С.В. Боймиструк
Судді: С.В. Хилевич
Н.М. Ковальчук