ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
12 жовтня 2018 року №826/10593/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особаГоловного управління пенсійного фонду України в місті Києві Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві у якій просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, щодо повернення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 11 479, 80 грн., сплаченого згідно квитанції від 14.06.2016.
Позовні вимоги мотивовано тим, що звернувшись до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору, позивач отримав необґрунтовану відмову, чим порушено його права та охоронювані законом інтереси.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про те, що механізм перевірки інформації щодо того, чи вперше особою придбавається житло, відсутній, внаслідок чого управління пенсійного фонду позбавлене можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше. Також відповідач зазначив, що позивачем було пропущено строки звернення до суду, а тому просив в задоволенні адміністративного позову відмовити. Крім того, Порядком від 25.09.2013 №1650/24182 передбачено лише повернення помилково сплачених коштів в добровільному порядку.
Позивач в свою чергу, надав суду відповідь на відзив, в тексті якої, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наголосив, що відповідачем було відмовлено у поверненні коштів листом від 13.06.2018, а позивач звернувся до суду з позовною заявою 06.07.2018, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду. Також позивач наголосив, що саме державою не запроваджено процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна, а тому негативні наслідки вказаної бездіяльності повинні покладатись на державу.
Третя особа також надала суду письмові пояснення з приводу спірних правовідносинах, в яких зазначила, що пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Враховуючи те, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері загальнообов'язкового пенсійного страхування, у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, тому саме даний державний орган повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності підстав для прийняття останнього.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені сторонами обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
З позовної заяви вбачається, що за договором купівлі-продажу квартири від 14.06.2016, за реєстровим №2136, ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1
При укладенні договору, згідно з вимогами пункту 15-3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", позивачем сплачено 11 479, 80 грн. пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, про що свідчить квитанція від 14.06.2016 про сплату позивачем на рахунок УДКСУ у Печерському районі міста Києва 1% з купівлі-продажу нерухомого майна.
Проте, згідно зі статтею 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", збір сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За посиланням позивача, житло, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 14.06.2016, придбавалося позивачем вперше, тому він не являється суб'єктом сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, за твердженням позивача, збір сплачений позивачем помилково.
Позивач звернувся до відповідача 23.05.2018 із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Листом від 13.06.2018 №19577/05 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у задоволенні заяви відмовило, оскільки не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбане особою вперше.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Насамперед суд звертає увагу, що відповідачем було відмовлено у поверненні безпідставно сплачених коштів листом від 13.06.2018 №19577/05, позивач звернувся до суду з даним позовом 06.07.2018, тобто через 23 дні після відмови Головного управління, яка власне і стала підставою для звернення до суду за захистом позивачем своїх прав та законних інтересів.
При цьому, до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із відповідною заявою позивач звернувся в межах загального строку позовної давності.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, позивач намагався врегулювати спірні питання мирним шляхом, а саме шляхом звернення до відповідача з відповідною заявою, проте відмова у поверненні коштів стала підставою звернення до суду, яке і було вчинене позивачем в межах строків, встановлених чинним законодавством.
З огляду на наведене, посилання відповідача на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є безпідставними не беруться судом до уваги, а тому клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Що стосується спірних правовідносин по суті, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 14.06.2016 - як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Згідно з поясненнями позивача, нею придбано майно вперше; до укладення договору купівлі-продажу від 14.06.2016 інша нерухомість ним не придбавалася.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання нею нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 14.06.2016.
За таких обставин відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 14.06.2016, не вперше.
За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.
Відтак, враховуючи встановлену законодавством процедуру повернення помилково сплачених коштів, суд зазначає, що позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, щодо повернення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 - не підлягають задоволенню.
Разом з тим, з метою дотримання прав позивача та належного захисту порушеного права, керуючись приписами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, що полягає у неформуванні та неподанні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у сумі 11 479, 80 грн. згідно квитанції від 14.06.2016.
В частині вимог зобов'язального характеру, то останні з урахуванням наведених вище обставин підлягають задоволенню.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, що полягає у неформуванні та неподанні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (квартири), у сумі 11 479, 80 грн. згідно квитанції від 14.06.2018.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 11 479, 80 грн., сплаченого згідно квитанції від 14.06.2016.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 352, 40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.