Справа № 192/38/16-к
Провадження № 1-кп/192/6/18
12.10.2018 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне кримінальне провадження №12015040570000386 відносно
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Садове Софіївського району Дніпропетровської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , працюючого в ТОВ «МСК Синергія», освіта середня, не одруженого, громадянина України, військовозобов'язаного, раніше не судимого,
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с.Малинове Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , мешканця АДРЕСА_3 , не працюючого, освіта середня, не одруженого, громадянина України, військовозобов'язаного, раніше не судимого,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6
ОСОБА_3 , за попередньою змовою разом зі своїм знайомим ОСОБА_4 , 10 червня 2015 року приблизно о 00 годин 30 хвилин шляхом вільного доступу зайшов на огороджену парканом територію подвір'я по АДРЕСА_4 , де керуючись спільним злочинним умислом, спрямованим на незаконне заволодіння транспортним засобом з проникненням в інше сховище, з корисливих мотивів, з метою особистої наживи залишився біля входу на подвір'я та став відволікати собаку, в той час як ОСОБА_4 повторно таємно незаконно заволодів без вмикання двигуна транспортним засобом - мопедом марки «Лідер», шляхом викочування з території подвір'я, що належить ОСОБА_7 , вартістю 5 000 гривень 00 копійок, після чого з викраденим з місця скоєння злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Умисні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у інше сховище.
ОСОБА_4 , вчинивши попередньо 07 та 08 червня 2015 року злочини, кваліфіковані за ч.1 та ч. 2 ст. 185 КК України відповідно, за вчинення яких останній був засуджений вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2016 року до позбавлення волі на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, повторно за попередньою змовою разом зі своїм знайомим ОСОБА_3 10 червня 2015 року приблизно о 00 годин 30 хвилин шляхом вільного доступу зайшов на огороджену парканом територію подвір'я по АДРЕСА_4 , де керуючись спільним злочинним умислом, спрямованим на повторне незаконне заволодіння транспортним засобом з проникненням в інше сховище, з корисливих мотивів, з метою особистої наживи таємно незаконно заволодів без вмикання двигуна транспортним засобом - мопедом марки «Лідер», шляхом викочування з території подвір'я, що належить ОСОБА_7 , вартістю 5 000 гривень 00 копійок, після чого з викраденим з місця скоєння злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Умисні дії ОСОБА_4 кваліфікуються за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у інше сховище, вчинене повторно.
Своїми спільними діями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завдали потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 5 000 гривень 00 копійок.
В судових засіданнях обвинувачений ОСОБА_3 свою вину не визнав та пояснив, що 10 червня 2015 року до нього додому приїхав ОСОБА_4 на мопеді, у якого було проколото колесо. Він допомагав ОСОБА_4 ремонтувати колесо приблизно три рази, а потім вони вдвох відпочивали, вживали пиво. Під час вживання пива ОСОБА_4 повідомив, що приїхав на мопеді, який належить його брату та що на мопед необхідно придбати запасні частини. Після цього вони вдвох пішли за мопедом, а ОСОБА_4 взяв мопед у свого знайомого, на якому поїхали до спільного знайомого ОСОБА_8 , де продовжили вживати пиво та залишилися ночувати. На ранок наступного дня вони з ОСОБА_9 поїхали в с. Безбородькове в кафе «Погребок», де він також вживав пиво. Згодом обвинувачений вирішив поїхати до ОСОБА_8 додому, де він забрав свій пакет з маслом для бензопили і пішов на потяг приблизно о 22 годині 00 хвилин. Приїхав до смт Солоне, а на наступний день йому зателефонував ОСОБА_4 та повідомив, що мопед, на якому вони їздили - пропав. Приблизно через місяць обвинуваченому стало відомо, що мопед був викрадений.
У судових засіданнях обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю та пояснив суду, що знайомий з ОСОБА_3 приблизно три роки, а 10 червня 2015 року приблизно о 00 годин 30 хвилин він разом з ОСОБА_3 на мопеді його брата «Леопард» синього кольору поїхали на ринок, оскільки ОСОБА_4 приїхав на цьому мопеді з с. Єлізарово та пробив колесо і його необхідно було ремонтувати. Заїхав до сестри ОСОБА_3 для того щоб поставити мопед, оскільки на ньому вже не можна було їздити. Пили кофе з сестрою, а потім разом з ОСОБА_3 пішли вживати пиво в центр смт Солоне. Коли вони проходили повз одно з житлових будинків, то ОСОБА_4 побачив автомобіль марки ВАЗ червоного кольору і подумав, що то автомобіль його знайомого, а тому він вільно зайшов на це подвір'я щоб попросити допомоги в ремонті мопеда. Він стукав у вікно приблизно хвилин 10, оскільки бачив, що в будинку хтось є і був увімкнутий телевізор. Проте ніхто так і не відчинив двері, а оскільки ОСОБА_4 знав що там мешкає його знайомий, тому вирішив взяти його мопед для того, щоб відвезти свій мопед. Пояснив суду що не був впевнений що це будинок його знайомого, оскільки перебував в цей момент у стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_4 помітив на подвір'ї мопед темного кольору, який стояв поряд з автомобілем і вирішив взяти його та поїхати на ньому за запасними частинами для ремонту мопеду «Леопард», а потім планував повернути його. Він увімкнув мотор мопеда ключем від мопеда «Леопард», викотив його за калітку та завів. В цей момент ОСОБА_3 перебував за двором біля забору, а потім він підійшов до ОСОБА_4 та вони разом сіли на мопед і поїхали. На територію подвір'я ОСОБА_3 не заходив, де він був під час того, як ОСОБА_4 викочував мопед - йому не відомо, а сам ОСОБА_4 сказав ОСОБА_3 , що начебто тут мешкає його знайомий, а про мопед сказав, що це мопед його знайомого і його необхідно завтра повернути. Після цього вони разом з ОСОБА_3 на мопеді поїхали спочатку в с. Стародніпровське до брата ОСОБА_4 , де він узяв у брата запасні частини для мопеда «Леопард», а брату сказав, що завтра поверне мопед на якому він приїхав, своєму знайомому. Потім вони з ОСОБА_3 поїхали в с. Єлізарово до ОСОБА_8 , де у дворі залишили мопед та почали вживати спиртні напої разом з ОСОБА_10 . Прокинулись наступного дня приблизно о 10 годині, до них ще прийшов ОСОБА_11 . Увесь день вживали пиво, а приблизно о 21 годині ОСОБА_4 пішов до своєї дівчини, повернувся приблизно о 23 годині 30 хвилин, однак мопеда у дворі ОСОБА_8 вже не було. Хто його взяв - йому не відомо. Свою вину визнав, проте зазначив що спільного умислу у нього з ОСОБА_3 на заволодіння мопедом не було, оскільки останній навіть не знав чому ОСОБА_4 зайшов до подвір'я потерпілого, а також у них не було попередньої змови на здійснення крадіжки мопеда.
Дослідивши всебічно, повно й неупереджено в судовому засіданні обставини кримінального правопорушення та оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази на підтвердження обставин злочину, є належними, допустимими та достовірними і в своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про вину обвинувачених у вчинені злочину за пред'явленим обвинуваченням.
Суд вважає, що дії обвинувачених, які були спрямованими на незаконне заволодіння транспортним засобом мали спільний характер та єдиний умисел, оскільки не зважаючи на виниклий спільний умисел у обох обвинувачених, але до початку вилучення транспортного засобу з подвір'я потерпілого, дії ОСОБА_3 щодо відволікання собаки, яка в ніч вчинення кримінального правопорушення не гавкала, що підтвердив потерпілий ОСОБА_7 , свідчить про її відволікання, а також щодо спостерігання навколишньої обстановки під час того, як ОСОБА_4 потрапив на територію подвір'я, викотив мопед без приведення його двигуна в дію, охоплені єдиним умислом. Перелічені дії ОСОБА_3 перетворили можливість дій ОСОБА_4 на дійсність та носили причинний зв'язок, а тому такі дії обох обвинувачених мають ознаки спільності у вчинені злочину.
Окрім часткового визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 , вина обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину підтверджується наступними доказами, дослідженими під час судового розгляду:
-показаннями потерпілого ОСОБА_7 , який в судовому засіданні пояснив, що він мешкає по АДРЕСА_4 та у червні 2015 року на його подвір'ї знаходився мопед марки «Лідер» чорного кольору, який стояв в глибині двору. В ніч, коли була вчинена крадіжка, тобто 10 червня 2015 року він був удома, спав, а в дворі є маленька собака, яка в ту ніч не гавкала. Ймовірно її хтось відволікав. Хто саме викрав мопед йому не відомо, але до нього через шість місяців після крадіжки приходив ОСОБА_3 , який хотів відшкодувати вартість мопеда. Проте вони не домовилися по сумі, оскільки потерпілий хотів щоб йому відшкодували по 10 000 гривень кожен з обвинувачених, оскільки новий мопед на той час вже коштував приблизно 20 000 гривень. Також потерпілий пояснив, що на його ім'я приходив поштовий переказ на суму 5 000 гривень, який він не отримав. Суд вважає, що показання потерпілого підтверджують час та місце вчинення злочину, а також те, що один з обвинувачених під час вчинення злочину відволікав собаку, внаслідок чого інший мав змогу здійснити незаконне заволодіння транспортним засобом, а потерпілий не міг завадити злочину.
Показаннями свідків:
-ОСОБА_12 , який в судовому засіданні пояснив, що влітку 2015 року в с. Єлізарове Солонянського району Дніпропетровської області під час сумісного вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_4 , сам обвинувачений ОСОБА_4 розповідав свідку про те, як він разом зі своїм другом ОСОБА_13 здійснили крадіжку мопеда на вул. Радянській в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області. Після цього ввечері свідок приходив до ОСОБА_8 , який товаришує з ОСОБА_4 та у нього в дворі бачив мопед чорного кольору, який за описом схожий на той, про який розповідав ОСОБА_4 і тоді свідок зрозумів, що це і є той самий мопед про який розповідав ОСОБА_4 та який він викрав разом зі своїм другом. Підстави для обговорювання обвинуваченого ОСОБА_4 даним свідком судом не встановлено, а показання свідка узгоджуються з іншими доказами по справі.
-ОСОБА_11 , який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_14 є рідним братом його жінки та свідок зайшов до нього влітку 2015 року і ОСОБА_15 розповів що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в смт Солоне викрали мопед, а сам свідок того ж дня бачив мопед чорного кольору в дворі ОСОБА_16 , який сказав свідку, що хлопці викрали мопед в смт Солоне. Приблизно о 20 годині до двору ОСОБА_8 повернувся ОСОБА_4 . Про те що ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 викрали мопед ОСОБА_17 стало відомо від самого ОСОБА_4 , так він пояснив свідку. Суд вважає, що показаннями вказаного свідка підтверджується факт незаконного заволодіння транспортним засобом, оскільки такі відомості свідку стали відомі зі слів ОСОБА_8 , які суд оцінює як показання з чужих слів відповідно до ст. 97 КПК України.
-ОСОБА_18 , яка в судовому засіданні пояснила, що була присутня під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_3 , який показував звідки він викотив мопед та де в цей час знаходився ОСОБА_4 . Однак, суд критично ставиться до показань даного свідка, оскільки згідно протоколу проведеного слідчого експерименту від 31 грудня 2015 року за участі ОСОБА_18 в якості понятої, який досліджений судом, ОСОБА_4 шляхом вільного доступу зайшов у двір одного з домоволодінь, а ОСОБА_3 в цей час залишився чекати його біля паркану. Через деякий час ОСОБА_4 викотив з двору мопед темного кольору і вони сіли на нього та поїхали в с. Єлізарове. Тому показання свідка ОСОБА_18 суд не може прийняти як допустимий та належний доказ винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки не узгоджуються з матеріалами справи.
-ОСОБА_19 , який в судовому засіданні пояснив, що був присутнім під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_3 , який показував де саме на території подвір'я по АДРЕСА_4 знаходився мопед. При цьому до ОСОБА_3 заходи впливу ніким не застосовувались, він не робив будь-яких зауважень, його руки були вільними від кайданок. Вказаним доказом підтверджується місце вчинення злочину, а також спростовуються надані ОСОБА_3 показання в якості обвинуваченого.
-ОСОБА_20 , який в судовому засіданні пояснив, що був присутнім під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_4 , який надавав пояснення стосовно того, що ОСОБА_3 під час вчинення злочину відволікав собаку, щоб остання не гавкала та не привертала увагу господаря, а ОСОБА_4 в цей час викотив мопед з двору. При цьому до ОСОБА_4 заходи впливу ніким не застосовувались, він не робив будь-яких зауважень, його руки були вільними від кайданок. Вказаним доказом підтверджується місце вчинення злочину, а також спростовуються надані ОСОБА_3 показання в якості обвинуваченого.
- ОСОБА_21 , яка в судовому засіданні надала показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_20 .
Також винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доведена дослідженими судом письмовими доказами, а саме:
-протоколом проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_3 від 31 грудня 2015 року та фото таблицями до нього, згідно якого ОСОБА_3 10 червня 2015 року приблизно о 00 годин 30 хвилин разом зі своїм знайомим ОСОБА_4 проходили по АДРЕСА_4 , та ОСОБА_4 шляхом вільного доступу зайшов у двір одного з домоволодінь, а ОСОБА_3 в цей час залишився чекати його біля паркану. Через деякий час ОСОБА_4 викотив з двору мопед темного кольору і вони сіли на нього та поїхали в с. Єлізарове. Вказаним доказом підтверджується час та місце вчинення злочину, а також спосіб його вчинення та спільність дій обвинувачених.
-протоколом проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_4 від 31 грудня 2015 року та фото таблицями до нього, згідно якого ОСОБА_4 10 червня 2015 року приблизно о 00 годин 30 хвилин разом зі своїм знайомим ОСОБА_3 проходили по АДРЕСА_4 , та побачили у дворі будинку АДРЕСА_4 і у них раптово виник умисел на його заволодіння, після чого зайшли на територію подвір'я, а ОСОБА_3 залишився біля воріт відволікати собаку та слідкувати за обстановкою навколо. Через деякий час ОСОБА_4 викотив з двору мопед темного кольору і вони сіли на нього та поїхали в с. Єлізарове. Вказаним доказом підтверджується час та місце вчинення злочину, а також спосіб його вчинення та спільність дій обвинувачених.
При цьому суд критично ставиться до пояснень обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно того, що під час слідчого експерименту він був в кайданках та був заляканий працівниками поліції, які змусили давати пояснення щодо його причетності до незаконного заволодіння транспортним засобом, оскільки на фото таблицях до протоколу видно що ОСОБА_3 перебуває без кайданок, а будь-яких заяв від обвинуваченого щодо застосування до нього заходів впливу 31 грудня 2015 року суду не надано. Відсутність кайданок та відсутність здійснення впливу та тиску працівниками міліції на ОСОБА_3 під час проведення слідчого експерименту підтвердили також свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .
Також суд критично ставиться до пояснень обвинуваченого ОСОБА_4 стосовно того, що він протокол проведення слідчого експерименту не читав, оскільки він містить його підпис, зауваження до протоколу з боку підозрюваного ОСОБА_4 до протоколу не занесені.
Суд при сприйманні критично показань обвинувачених в цій частині зазначає, що ч.ч. 2,3 ст. 303 КПК України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.
Проте обвинувачені та захисник ОСОБА_3 не надали суду доказів щодо оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування, як не оскаржували їх і під час підготовчого розгляду даного кримінального провадження.
Суд вважає, що вина обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину також підтверджується наступними дослідженими судом допустимими та належними письмовими доказами, дослідженими під час судового розгляду, а саме:
-витягом з ЄДРДР від 10 червня 2015 року, згідно якого в період часу з 22 годин 00 хвилин 09 червня до 08 годин 00 хвилин 10 червня 2015 року невідомі особи шляхом вільного доступу з території подвір'я будинку АДРЕСА_4 незаконно заволоділи мопедом, що належить ОСОБА_7 . Вказаним доказом підтверджується час та місце вчинення злочину.
-протоколом огляду від 10 червня 2015 року, згідно якого будь-яких слідів злому хвіртки до території подвір'я будинку АДРЕСА_4 виявлено не було. Вказаним доказом також підтверджено місце вчинення злочину, а також підтверджено, що обвинувачені шляхом вільного доступу зайшли на огороджену парканом територію подвір'я;
-довідкою щодо вартості викраденого мопеду, яка станом на червень 2015 року становить 5 000 гривень та заявою потерпілого від 06 жовтня 2015 року щодо згоди з сумою матеріальних збитків в розмірі 5 000 гривень. Вказані докази підтверджують вартість викраденого майна та завдання потерпілому майнової шкоди на вказану суму.
-постановою про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення від 18 грудня 2015 року, згідно якої склад кримінального правопорушення було перекваліфіковано з ч. 1 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 289 КК України;
-заявою потерпілого про надання добровільної згоди на проникнення до житла від 10 червня 2015 року.
Дослідивши всебічно, повно й неупереджено в судовому засіданні обставини кримінального правопорушення та оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази на підтвердження обставин злочину, є належними, допустимими та достовірними і в своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про вину обвинувачених у пред'явленому обвинуваченні.
Суд вважає, що пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 щодо його непричетності до скоєного злочину не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях. Надані ОСОБА_3 пояснення не узгоджуються з показаннями свідків, а також навіть з поясненнями обвинуваченого ОСОБА_4 , який пояснив суду про обставини заволодіння транспортним засобом за участі ОСОБА_3 .
Також суд вважає, що надані обвинуваченими докази сплати грошових коштів потерпілому на відшкодування завданих збитків (а.с.43а-44а,т.1, а.с.125, т.2) підтверджують їх причетність до вчиненого злочину. Крім того, ОСОБА_3 самостійно звертався до потерпілого з метою врегулювання конфлікту з приводу незаконного заволодіння мопедом, що також доводить його винуватість у вчиненому злочині. Пояснення ОСОБА_3 стосовно оплати потерпілому частини завданого збитку виключно за ОСОБА_4 , оскільки останній не мав паспорта не приймаються судом, з огляду на те, що переказ грошових коштів здійснений в один день та час, приблизно рівними сумами, що свідчить про сплату їх виключно окремо кожним з обвинувачених. Також, ОСОБА_4 додатково сплатив на користь потерпілого 5 000 гривень (а.с.125,т. 2) вже без допомоги ОСОБА_3 .
Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і прийшов до висновку про повну доведеність вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у пред'явленому обвинуваченні.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, в рішенні «Коробов проти України» ЄСПЛ зазначив, що при оцінці доказів суд як правило застосує критерій доведеності вини поза розумним сумнівом, та така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.
Суд вважає, що таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою та відповідає критерію доведеності вини «поза розумним сумнівом». Вина обвинувачених у вчиненні ними кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю. Вони діяли з прямим спільним умислом, з корисливих мотивів, таємно, а обвинувачений ОСОБА_4 - повторно. Обвинувачені є суб'єктом цього злочину, оскільки є осудними та повнолітніми особами. Кваліфікуючою ознакою пред'явленого в обвинуваченні злочину є повторність, попередня змова групою осіб, проникнення до іншого сховища.
Суд, оцінивши показання потерпілого, свідків, письмові докази в сукупності з відомостями про предмет злочину і про обставини його вчинення, прийшов до переконання в істинності встановлених вище обставин, а вина обвинувачених в скоєнні ними злочину в судовому засіданні доказана повністю.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 66 КК України судом не встановлено.
Обставиною, що обтяжує покарання, обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який працевлаштований, раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
З урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого, його відношення до скоєного, суд вважає за необхідне й доцільне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.289 КК України без призначення додаткового покарання у виді конфіскації всього належного майна, вважаючи, що дане покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів, оскільки призначенням саме такого виду покарання, враховуючи особу обвинуваченого, буде досягнуто мету покарання, що передбачена ст. 50 КК України, а конфіскація майна, як додаткове покарання є недоцільною, оскільки ОСОБА_3 в добровільному порядку відшкодував частину завданої майнової шкоди.
Суд, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , реалізовуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення обвинуваченого в даному випадку не можливе без його ізоляції від суспільства. Підстави для застосування правил ст. ст. 69, 69?,75 КК України відсутні.
Обставин, що пом'якшують покарання, обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України судом не встановлено.
Обставиною, що обтяжує покарання, обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який не працевлаштований, раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
З урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого, його відношення до скоєного, суд вважає за необхідне й доцільне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.289 КК України без призначення додаткового покарання у виді конфіскації всього належного майна, вважаючи, що дане покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів, оскільки призначенням саме такого виду покарання, враховуючи особу обвинуваченого, буде досягнуто мету покарання, що передбачена ст. 50 КК України, а конфіскація майна, як додаткове покарання є недоцільною, оскільки ОСОБА_4 в добровільному порядку відшкодував завдану майнову шкоду.
Суд, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_4 , реалізовуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення обвинуваченого в даному випадку не можливе без його ізоляції від суспільства. Підстави для застосування правил ст. ст. 69, 69?,75 КК України відсутні.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд враховує, що згідно вироку Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2016 року обвинуваченому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, за вчинення злочинів 07 та 08 червня 2015 року, а злочин в якому обвинувачується вчинив 10 червня 2015 року. Тому суд вважає, що підстави для призначення покарання за правилами ст. ст. 70-71 КК України відсутні, і вказаний вирок підлягає самостійному виконанню.
Потерпілий ОСОБА_7 до початку судового розгляду пред'явив до обвинувачених цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, який уточнив 18 жовтня 2017 року (а.с.65-67, т.2) та просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь загальну шкоду в розмірі 110 000 гривень.
Ухвалою від 12 жовтня 2018 року цивільний позов залишено без розгляду.
При вирішенні долі речових доказів суд враховує положення ч. 9 ст. 100 КПК України, згідно якої питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Відповідно до вимог ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.289 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.
Строк покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту початку фактичного виконання.
Визнати ОСОБА_4 винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.289 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.
Строк покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту початку фактичного виконання.
Заходи забезпечення кримінального провадження в даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а саме - запобіжний захід до
набрання вироком законної сили - не застосовувався.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Солонянський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, прокурору та направити потерпілому.
Головуючий: суддя ОСОБА_1