ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
12 жовтня 2018 року №826/13291/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, що полягає у неформуванні та неподанні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (квартири), у сумі 11 236, 00 грн. згідно квитанції №ПН532390 від 08.05.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (квартири) у сумі 11 236, 00 грн., сплаченого згідно квитанції №ПН532390 від 08.05.2018.
Позовні вимоги мотивовано тим, що двічі звернувшись до відповідача із заявами про повернення помилково сплаченого збору, позивач отримав необґрунтовані відмови, чим порушено його права та охоронювані законом інтереси.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про те, що механізм перевірки інформації щодо того, чи вперше особою придбавається житло, відсутній, внаслідок чого управління пенсійного фонду позбавлене можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше. Крім того, Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, передбачено лише повернення помилково сплачених коштів в добровільному порядку.
Позивач в свою чергу, надав суду відповідь на відзив, в тексті якої, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наголосив, що саме державою не запроваджено процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна, а тому негативні наслідки вказаної бездіяльності повинні покладатись на державу. Так, повернення помилково сплачених коштів повинно здійснюватися за поданням органів, що контролюють справляння таких коштів, в даному випадку за поданням органів пенсійного фонду.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Пунктом 4 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оцінивши повідомлені сторонами обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
З позовної заяви вбачається, що за договором купівлі-продажу квартири від 08.05.2018, за реєстровим №860, ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2
При укладенні договору, згідно з вимогами пункту 15-3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", позивачем сплачено 11 236, 00 грн. пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, про що свідчить квитанція від 08.05.2018 №ПН532390 про сплату позивачем на рахунок УДКСУ у Голосіївському районі міста Києва 1% з купівлі-продажу нерухомого майна.
Проте, згідно зі статтею 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", збір сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За посиланням позивача, житло, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 08.05.2018, придбавалося позивачем вперше, тому він не являється суб'єктом сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, за твердженням позивача, збір сплачений позивачем помилково.
Позивач звернувся до відповідача 23.05.2018 із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Листом від 11.06.2018 №172189/05 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у задоволенні заяви відмовило, оскільки не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбане особою вперше.
Позивач повторно звернувся до відповідача 02.07.2018 із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, листом від 23.07.2018 №44348/05 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у задоволенні заяви відмовило, з тих самих підстав, що і в листі від 11.06.2018 №172189/05.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 08.05.2018 - як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше; до укладення договору купівлі-продажу від 08.05.2018 інша нерухомість ним не придбавалася.
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 08.05.2018.
За таких обставин відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 08.05.2018, не вперше.
За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
За таких обставин відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана обґрунтованою.
Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, що полягає у неформуванні та неподанні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 03179, АДРЕСА_1) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (квартири), у сумі 11 236, 00 грн. згідно квитанції №ПН532390 від 08.05.2018.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 03179, АДРЕСА_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна (квартири) у сумі 11 236, 00 грн., сплаченого згідно квитанції №ПН532390 від 08.05.2018.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 03179, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1 409, 60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.