ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 жовтня 2018 року № 826/17267/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України
в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, Управління), в якому просить:
- зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі позивача, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалась на те, що по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу їй призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до її виїзду за кордон.
Перед виїздом за кордон, як зазначено у позовній заяві, позивач проживала за адресою: АДРЕСА_2, а 06 квітня 2016 року виїхала з України до Ізраїлю на тимчасове проживання.
Починаючи з 2016 року та по теперішній час позивач призначеної пенсії не отримує, у зв'язку з чим 24 травня 2017 року представник позивача звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з нотаріально посвідченою та апостильованою особистою заявою позивача про поновлення виплати останній пенсії, яка була прийнята відповідачем.
22 червня 2017 року отримано відмову Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №9394/14 від 19 червня 2017 року, яка ґрунтується на положеннях статей 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутності міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем та відсутності законодавчого механізму для виплати пенсій громадянам, які мешкають за кордоном, що звільняє відповідача від обов'язку поновити пенсію.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач послався на те, що, на його думку, позивач пропустила строк для звернення до адміністративного суду, оскільки пенсія є періодичним платежем, яку позивач отримувала щомісячно, а тому мала можливість дізнатися про порушення своїх прав при її отриманні (не отриманні).
Тобто, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, позивач дізналась про порушення свого права у січні 2016 року, оскільки саме у січні 2016 року та в подальшому не отримувала пенсію, в той час як до адміністративного суду з відповідною позовною заявою звернулась лише у грудні 2017 року.
Крім того, відповідач послався також й на те, що ОСОБА_1 має реєстрацію у АДРЕСА_3, яка є непідконтрольною органам державної влади територією України.
Питання виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам регулюються спеціальними актами законодавства, якими захищені права осіб, які перебувають на території України на законних підставах, в той час, коли ОСОБА_1 перебуває на території Ізраїлю.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву послався й на те, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено умови обліку внутрішньо переміщених осіб, зокрема, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону, якою виїзд на постійне місце проживання за кордон зазначено як підставу для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
При цьому, відповідач також наголосив й на тому, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно отримати статус тимчасово переміщеної особи за адресою тимчасового перебування на території України та особисто подати до органу Пенсійного фонду України за місцем перебування заяву про поновлення виплати пенсії.
Враховуючи те, що за місцем реєстрації ОСОБА_1 на території України у місті Луганськ органи Пенсійного фонду України позбавлені можливості здійснювати свої функції, а сама позивач перебуває за кордоном та не має місця фактичного проживання на території України, підтвердженого довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відсутнє рішення з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Дарницькій районній в місті Києві державній адміністрації, у Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відсутні правові підстави для поновлення виплати пенсії позивачу, у зв'язку з чим відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відповіді на відзив за позовну заяву представник позивача послався на те, що позивач не погодився з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву стосовно пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовною заявою, пославшись на те, що стаття 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює строки звернення до суду, а не регламентує порядок діяльності суб'єкта владних повноважень при призначенні, поновленні, нарахуванні та здійсненні виплат, встановлених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, представник позивача також наголосив на тому, що місце проживання або реєстрації позивача не є підставою для відмови у виплаті пенсії останній.
Представник позивача також зазначив, що відмовляючи у поновленні пенсії ОСОБА_2 відповідач посилався виключно на статті 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем та на відсутність законодавчого механізму для виплати пенсій громадянам, які мешкають за кордоном, що і стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання 28 березня 2018 року представники сторін не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача надав суду письмову заяву з проханням розглядати справу за його відсутністю.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
У відповідності до наданої суду копії пенсійного посвідчення НОМЕР_2, виданого Пенсійним фондом України 19 лютого 2013 року, ОСОБА_1 є пенсіонером та останній призначена пенсія за віком.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю та не отримує призначену їй пенсію з 01 січня 2016 року.
У зв'язку із зазначеним 24 травня 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1, до якої було додано оригінал апостильованої заяви від 30 березня 2017 року, підписаної особисто ОСОБА_1, копію довіреності, копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, копію пенсійного посвідчення, копія ізраїльського посвідчення особи.
Відповідно до заяви ОСОБА_1, остання просила органи Пенсійного фонду України поновити їй виплату пенсії за віком з 01 січня 2016 року.
Листом від 19 червня 2017 року №9394/14 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило представника ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 на території України у зв'язку з відсутністю нормативно - правових актів, якими передбачено порядок виплати пенсії особам, що постійно проживають за кордоном, та відсутністю міжнародного договору між Україною та Ізраїлем, який дає право на поновлення пенсійних виплат особам, які постійно проживають за межами України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до частини 3 статті 25 Конституції України, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Згідно частини 1статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Протоколу № 4 від 16 вересня 1963 року Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними.
Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до положень Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, а також рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Наведене в сукупності свідчить про те, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки ані Конституція України, ані пенсійне законодавство України в цілому не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Тобто, позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення, а відсутність законодавчо встановленого механізму виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Наведене в сукупності свідчить про наявність у позивача права на поновлення пенсії.
При цьому, посилання відповідача на реєстрацію ОСОБА_1 у АДРЕСА_3 що є непідконтрольною органам державної влади територією України, та необхідність отримання статус тимчасово переміщеної особи за адресою тимчасового перебування на території України для поновлення виплати пенсії суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
У відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у поновленні пенсії ОСОБА_1 відповідач послався виключно на відсутність законодавчо встановленого механізму виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон. При цьому, відповідач у своєму листі не вказував підставою для відмови у поновленні пенсії відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи.
З урахуванням зазначеного суд також не приймає до уваги й надану відповідачем копію додаткової інформації на запит від 22 травня 2017 року вих. №1053 щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 від 29 січня 2018 року №222/14, в якій відповідач зазначає про те, що поновити виплату пенсії ОСОБА_1 можливо лише після отримання статусу тимчасово переміщеної особи за адресою тимчасового перебування, оскільки обставини, на які посилається у вказаному листі відповідач, не були підставою для відмови у поновленні пенсії під час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою у травні 2017 року, тобто не є предметом спору в межах розгляду даної адміністративної справи.
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за доцільне зазначити наступне.
У відповідності до частини 3 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з абзацами 1 та 2 пункту 4.1. Розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.3. Розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Наведене в сукупності свідчить, що після отримання заяви ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами, відповідач за результатами розгляду цієї заяви мав прийняти рішення щодо поновлення пенсії позивачу або відмови у її поновленні. Проте, в матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що відповідачем взагалі приймалось саме рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01 січня 2016 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі позивача, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів є передчасними, оскільки судом встановлено, що Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовило позивачу у поновленні пенсії не прийнявши відповідного рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1, та з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в частині неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 та зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 березня 2017 року, подану її представником 24 травня 2017 року, про поновлення виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Також Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити, що відповідач відмовив у поновленні пенсії ОСОБА_1 своїм листом від 19 червня 2017 року, який, як зазначено у позовній заяві, представник позивача отримав 22 червня 2017 року, а з позовною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва представник позивача звернувся 18 грудня 2017 року, про що свідчить штамп відділення поштового зв'язку на конверті, тобто в межах встановленого шестимісячного строку звернення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесених позивачем судових витрат, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 320,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в частині неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 30 березня 2017 року, поданої її представником 24 травня 2017 року.
3. Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 30 березня 2017 року, подану її представником 24 травня 2017 року разом з доданими до неї документами у строки та в порядку, визначеному статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, з урахуванням висновку суду у даній адміністративній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (Ізраїль, АДРЕСА_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (02225, місто Київ, вулиця Каштанова, будинок 6, код ЄДРПОУ 40379527).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко