12 жовтня 2018 р. м. Чернівці Справа № 727/8523/18
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправними дій та про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування часу навчання у період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року у Чернівецькому національному університеті до страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати час навчання у період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року у Чернівецькому національному університеті до страхового стажу та перерахувати коефіцієнт страхового стажу з урахуванням даного періоду;
- здійснити перерахунок пенсії з 08.05.2018 року, врахувавши новий коефіцієнт страхового стажу;
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії до відповідача однак, при призначенні пенсії, відповідачем не було зараховано до страхового стажу періоду навчання у Чернівецькому державному університеті за період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року, коли позивач приймав участь у військовому учбовому зборі, що призвело до заниження розміру розрахованої пенсії.
Вважає відмову відповідача у не зарахуванні до страхового стажу періоду навчання протиправною.
24.09.2018 року відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що Законом України “Про пенсійне забезпечення” не передбачено можливості зарахування до стажу періоду проходження військових зборів. Не передбачено також можливість зарахування до стажу періоду проходження військових зборів і законодавством, що діяло до 01.01.1992р., зокрема, Положенням про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 (розділ VIII).
На думку відповідача, в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, а тому просив відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
06.09.2018 року ухвалою Чернівецького окружного адміністративного відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно частини першої, 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Судом встановленні наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
10.05.2018 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії до відповідача. (а.с.20)
23.05.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою (отримана 25.05.2018р.), з проханням врахувати в стаж для призначення пенсії, період військових зборів на підставі архівної довідки від 25.05.2018року. (а.с.5)
05.06.2018 року листом №469/К-11, позивача повідомлено, що до страхового стажу зараховано період навчання з 01.09.1975 року по 10.06.1980 року. Крім цього також зазначається, що після присвоєння кваліфікації, навчальний процес припинений, а тому законних підстав для зарахування до стажу періоду знаходження на військових зборах з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року немає. (а.с.6)
Згідно архівної довідки ЧНУ ім. Ю.Федьковича від 25.05.2018 №34/42-1419 вбачається, що ОСОБА_1 згідно з наказу по університету від 25.08.1975 року № 135-СТ, зарахований студентом першого курсу математичного факультету за спеціальністю "Математика" денної форми навчання з 01.09.1975. Наказом університету від 23.07.1980 №112-СТ ОСОБА_1, який повністю виконав навчальний план і захистив дипломну роботу та склав державні іспити, та знаходився на військових зборах по присвоєнню звання “лейтенант запасу” - вважати таким, що закінчив курс з присвоєнням відповідної кваліфікації, і вважати відрахованим з університету з 16.09.1980.
Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 10.06.1980 позивачу присвоєно кваліфікацію математика, викладача. Диплом спеціаліста ЖВ № 942493 від 12.06.1980, додаток до диплому, реєстраційний номер 408. (а.с.7)
Згідно з дипломом про освіту ЖВ № 942493 ОСОБА_1 в 1975 році вступив до Чернівецького ордена Трудового Червоного Прапора держуніверситету. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 10.06.1980 позивачу присвоєно кваліфікацію математика, викладача. (а.с.22)
Згідно записів в трудовій книжці позивача АТ-ІІ №9211024 вбачається, що період навчання становить з 01.09.1975 по 12.06.1980 року.(а.с.21)
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-2 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - №1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пункту 8 Порядку №637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно з дипломом про освіту ЖВ № 942493 ОСОБА_1 в 1975 році вступив до Чернівецького ордена Трудового Червоного Прапора держуніверситету. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 10.06.1980 позивачу присвоєно кваліфікацію математика, викладача. (а.с.22) .
Як зазначалось вище, відповідно до архівної довідки ЧНУ ім. Ю. Федьковича від 25.05.2018р. №34/42-141 встановлено, що ОСОБА_1 згідно з наказом по університету від 25.08.1975 року № 135-СТ, зарахований студентом першого курсу математичного факультету за спеціальністю "Математика" денної форми навчання з 01.09.1975. Наказом університету від 23.07.1980 № 112-СТ ОСОБА_1, який повністю виконав навчальний план і захистив дипломну роботу та склав державні іспити, (мовою оригіналу): «А зараз знаходиться на військових зборах по присвоєнню звання “лейтенант запасу” вважати таким, що закінчив курс з присвоєнням відповідної кваліфікації і вважати відрахованим з університету з 16.09.1980р.».
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що із встановлених обставин справи підтверджується той факт, що позивач був студентом першого курсу математичного факультету за спеціальністю "Математика" денної форми навчання Чернівецького державного університету з 01.09.1997 року, та відрахований з вказаного навчального закладу з 16.09.1980 року.
Частинами 1, 4 статті 11 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. №2232-XII визначено, що військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу проводиться у вищих військових навчальних закладах та у військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.
Військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу включається до навчальних планів вищого навчального закладу як окрема навчальна дисципліна. Програми військової підготовки розробляються згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу та програм військової підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України.
Згідно з пунктом 13 Порядку проведення військової підготовки студентів вищих навчальних закладів за програмою підготовки офіцерів запасу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2012 року №48 (далі - Порядок №48) військова підготовка здійснюється у формі навчальних занять, самостійної роботи студентів, практичної підготовки, навчального збору, контрольних заходів.
Пунктом 15 Порядку №48 визначено, що громадяни, які мають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли теоретичний і практичний курс навчання з військової підготовки у відповідному військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі та комплексні практичні заняття з вивчення курсу первинної військово-професійної підготовки, залучаються до проходження навчального збору, передбаченого програмою військової підготовки.
Навчальний збір організовується після закінчення навчання у військовому навчальному підрозділі чи вищому військовому навчальному закладі у поточному році або за рахунок часу, відведеного на канікулярну відпустку здобувачів вищої освіти.
Під час навчального збору на громадян поширюються права та обов'язки, встановлені актами законодавства для військовозобов'язаних, призваних на збори.
Навчальний збір проводиться у військових частинах (на кораблях) або у вищих військових навчальних закладах (військових інститутах), які мають відповідну матеріально-технічну базу для проведення практичного навчання.
Порядок призову і направлення студентів та інших осіб на навчальний збір, проходження перед початком навчального збору медичного огляду визначається Міноборони разом з Генеральним штабом Збройних Сил (пункт 17 Порядку №48).
Згідно з пунктом 19 Порядку №48 навчальний збір завершується складенням студентами та іншими особами екзамену.
Спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерством освіти і науки України від 14.12.2015 №719/1289, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 р. за № 1678/28123, затверджено Інструкцію про організацію військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу (далі - Інструкція №719/1289), відповідно до пунктів 2, 3 Розділу І якої, військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу (далі - військова підготовка) на добровільних засадах проходять громадяни, які мають або здобувають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, придатні до військової служби за станом здоров'я та морально-діловими якостями.
Військова підготовка проводиться у військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів (далі - ВНП) або у вищих військових навчальних закладах (далі - ВВНЗ).
Пунктом 1 Розділу ІІІ Інструкції №719/1289 військова підготовка громадян організовується і проводиться згідно з вимогами Закону України "Про вищу освіту", Порядку проведення військової підготовки громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2012 року №48 (зі змінами), та цієї Інструкції.
Військова підготовка включається до освітніх (освітньо-професійних чи освітньо-наукових) програм підготовки та навчальних планів вищого навчального закладу, здобувачі вищої освіти якого проходять військову підготовку як окрему навчальну дисципліну, і складається з теоретичного і практичного курсів військової підготовки у військовому навчальному підрозділі або у вищому військовому навчальному закладі, комплексних практичних занять з вивчення курсу первинної військово-професійної підготовки на базі військових частин або навчальних центрів вищих військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів) та навчального збору.
Згідно з пунктами 1-4 Розділу ІV Інструкції №719/1289 громадяни, які мають або здобувають ступінь вищої освіти не нижче бакалавра та пройшли теоретичний і практичний курси навчання з військової підготовки у відповідному ВНП або ВВНЗ, залучаються до проходження передбаченого програмою військової підготовки навчального збору.
Навчальний збір проводиться у військових частинах (на кораблях) або у ВВНЗ (військових інститутах), які мають відповідну польову навчально-матеріальну базу для проведення практичного навчання.
Проведення навчального збору є завершальним етапом військової підготовки громадян.
На навчальному зборі вдосконалюються командирські та методичні навички громадян, отримані ними під час засвоєння програми військової підготовки у ВНП (ВВНЗ), виконуються вправи зі стрільб, водіння військової (бойової) техніки та вирішуються інші практичні завдання.
Пунктом 11 Розділу ІV Інструкції №719/1289 передбачено, що на період проходження навчального збору на громадян, які проходять військову підготовку, поширюються всі права та обов'язки військовозобов'язаних згідно з законодавством. Громадяни, які проходять військову підготовку, під час збору іменуються солдатами, а ті з них, які проходять або пройшли раніше військову службу в Збройних Силах України i мають військові звання, - за їх військовими званнями.
Пунктом 10 Розділу V Інструкції №719/1289 громадянам України, які здобули вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу. У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України підлягають призову для проходження військової служби осіб офіцерського складу або за їх бажанням можуть бути прийняті на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Проаналізувавши наведені норми законодавства, з урахуванням встановлених обставин суд вважає, що військові навчальні збори, які проходив позивач, завершились 16.09.1980 року, тобто до відрахування з університету. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 10.06.1980 року позивачу присвоєно кваліфікацію математика, викладача. Таким чином, фактично навчальний процес не завершувався з рішенням Державної екзаменаційної комісії, а тривав до завершення проходження позивачем військових навчальних зборів та відрахування позивача з навчального закладу 16.09.1980 року.
Окрім цього, суд вважає, що відповідач відповідно до наданих йому законом повноважень, не вправі самовільно встановлювати період навчання позивача в навчальному закладі, оскільки такий період визначається відповідними документами про зарахування позивача на навчання та про відрахування його з числа студентів навчального закладу, в тому числі і відомостями архівної установи.
Таким чином, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії з урахуванням періоду навчання починаючи з 10.06.1980 року по 16.09.1980 року відповідач діяв всупереч нормам чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено статтею 245 КАС України.
Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення (окрім іншого) про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).
Із змісту вказаних норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Звертаючись до суду, позивач (як зазначалось вище) одну із вимог адміністративного позову виклав наступного змісту: “визнати дії протиправними…”. На думку суду, позивач в цій частині вимог, помилково визначив для себе спосіб відновлення порушеного права у вигляді визнання дій протиправними. По своїй суті “дія”, це перш за все стан активної поведінки відповідача. З огляду на встановлені судом обставини вбачається, що відповідач у спірних правовідносинах вчинив протиправну бездіяльність, яка полягає в не неврахуванні періоду навчання до страхового стажу, а тому належним способом захисту порушеного права є все ж таки - визнання бездіяльності відповідача протиправною.
Окрім цього, позивач просив здійснити перерахунок пенсії з 08.05.2018 року, врахувавши новий коефіцієнт страхового стажу.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії 10.05.2018 року. На думку суду, позивач в цій частині вимог, помилково визначив для себе спосіб відновлення порушеного права у вигляді зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 08.05.2018 року. З огляду на встановлені судом обставини вбачається, що відповідачем не призначена пенсія позивачу, тому відсутні підстави для здійснення відповідного перерахунку.
Обираючи належний спосіб відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати час навчання у період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року у Чернівецькому національному університеті до страхового стажу, перерахувати коефіцієнт страхового стажу з урахуванням даного періоду та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновку суду.
Крім того суд звертає увагу, що відповідач не врахувавши позивачеві стаж в період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року при зверненні про призначення пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив його право на отримання пенсії.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки “на умовах передбачених законом” і повинно переслідувати легітимну мету.
Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для відмови в зарахуванні до страхового стажу зазначеного періоду, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, жодним доказом або ж нормою законодавства не спростував доводів позивача.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати - судовий збір в сумі 704,80грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 часу навчання у період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року у Чернівецькому національному університеті до страхового стажу.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 час навчання у період з 11.06.1980 року по 16.09.1980 року у Чернівецькому національному університеті до страхового стажу та перерахувати коефіцієнт страхового стажу з урахуванням даного періоду.
4. Зобов'язати Головне о управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2018 року про призначення пенсії.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судові витрати - судовий зір в сумі 704,80 грн.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Боднарюк О.В.