ЄУН 229/3609/18
Номер провадження 2/229/1004/2018
08 жовтня 2018 року Дружківський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Лебеженка В.О.
за участю секретаря судового засідання Слободкіної Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
У позові вказала, що вона є власником квартири АДРЕСА_14, що підтверджується договіром купівлі-продажу квартири. Разом із нею в квартирі зареєстрований син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Три роки тому назад відповідач виїхав до Російської Федерації на заробітки, в квартирі не мешкає, особистих його речей в квартирі немає, за комунальні послуги він не сплачує, знятися з реєстрації самостійно відповідач не бажає. Позивачка оплачує комунальні послуги, які нараховуються по кількості осіб зареєстрованих в квартирі, тобто і за відповідача. Реєстрація відповідача в її квартирі перешкоджає їй користуватися та розпоряджатися нею на свій розсуд, отримати субсидію.
Просить визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
В судове засідання, позивачка не з'явилася, проте надала заяву слухати позов за її відсутності, наполягає на позові, просить його задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву із клопотанням про розгляд справи за його відсутності. Проти позовних вимог не заперечує.
З огляду на це, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін без фіксації судового процесу на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановивши факти та відповідні їм правовідносини дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд розглядає справу, керуючись вказаною нормою закону, а не ст. ст. 71,72 ЖК України, оскільки житло позивача є і було на період проживання відповідача приватним.
Суд встановив, що позивачка являється власником квартири № 83, що підтверджується договіром купівлі-продажу від 02.08.1999 року.
За адресою спірної квартири, крім позивачки та її сина зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
ОСОБА_2 є сином позивачки, що підтверджено копією паспорта позивачки, копією паспорта відповідача.
З 2015 року відповідач ОСОБА_2 не проживає в квартирі, не несе витрат на її утримання, не сплачує комунальні платежі. Ніхто перешкод відповідачу у користуванні житлом не чинив. Факт непроживання відповідач підтверджується актом від 10 серпня 2018 року, складеним головою територіального комітету мікрорайону "Піонерський" в присутності сусідів.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Таким чином судом встановлено, що право власності на будинок позивачка набула лише з моменту реєстрації права власності тобто з 02 серпня 1999 року.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150,156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
За матеріалами справи підтверджено, що відповідач не є власником спірного нерухомого майна, відсутній в квартирі понад один рік без поважних причин, що порушує права власника житла, яка на законних підставах може вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, оскільки будь-яких інших домовленостей між ними не існує. До того ж відповідач проти позовних вимог ОСОБА_1 не заперечує.
Таким чином, суд вважає, що позов про визнання відповідач таким, що втратив право на користування житлом доведений і підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому витрати по сплаті судового збору понесені позивачем підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки в сумі 704 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 10-13,76-80, 206, 259, 263-265, 268, 27, 280-284 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2, 01 липня 1990 року, РНОКПП НОМЕР_1 , таким що втратив право користування квартирою №83 буд.84 вул.Енгельса м.Дружківка Донецької області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд протягом тридяти днів після проголошення рішення.
Суддя: В. О. Лебеженко