11 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 915/109/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Пількова К.М. і Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,
учасники справи:
позивач - приватне підприємство "Агрофірма "ГАВАН" (далі - Підприємство),
представник позивача - Голубничий О.І. - адвокат (посвідчення від 13.03.2015 № КВ4769),
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Ерідан-Комерц" (далі - Товариство),
представник відповідача - не з'яв.,
розглянув касаційну скаргу Підприємства
на рішення господарського суду Миколаївської області від 08.06.2018
(суддя Коваль Ю.М.) та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2018
(головуючий суддя - Головей В.М., судді: Діброва Г.І. і Савицький Я.Ф.)
у справі № 915/109/18
за позовом Підприємства
до Товариства
про визнання третейської угоди недійсною.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Позов було подано про визнання недійсною третейської угоди (далі - Третейська угода) у вигляді третейського застереження, викладеного у пунктах 8.1-8.6 укладеного сторонами у справі договору від 23.11.2017 № 1001 поставки сільськогосподарської продукції (далі - Договір поставки).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Третейська угода не містить відомостей, які дають можливість ідентифікувати третейський суд, на розгляд якого сторони домовилися передавати спори, що виникають за Договором поставки, та до неї не додано регламенту третейського суду, що суперечить статті 12 Закону України "Про третейські суди" та, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є підставою для визнання Третейської угоди недійсною.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.06.2018 у позові відмовлено.
Додатковим рішенням названого суду від 15.06.2018: задоволено заяву Товариства й стягнуто з Підприємства на користь Товариства грошові кошти у сумі 5 000 грн. на відшкодування судових витрат.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 згадане рішення місцевого господарського суду від 08.06.2018 залишено без змін.
Відповідні рішення і постанову попередніх судових інстанцій мотивовано, зокрема, тим, що у Договорі поставки, який містить умови про третейське застереження, наявна вказівка про конкретно визначений третейський суд - Постійно діючий третейський суд при Миколаївській професійній асоціації "Третейське управління правовими конфліктами" (далі - ПДТС), і це третейське застереження за формою й змістом закону не суперечить.
У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове рішення, яким визнати недійсною третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження в пунктах 8.1, 8.2, 8.3, 8.4, 8.5, 8.6 Договору поставки. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій: не взяли до уваги, що при підписанні договору позивач не був ознайомлений з регламентом ПДТС; твердження господарського суду Миколаївської області про те, що третейський суд можливо ідентифікувати на сайті http://just-mykolaiv.gov.ua не відповідає дійсності, а в самому Договорі поставки вказано лише назву третейського суду, без зазначення його (чи його засновника) місцезнаходження та інших відомостей, що дозволяють ідентифікувати цей суд; всупереч положенням статті 208 ЦК України, частини третьої статті 12 Закону України "Про третейські суди" сторонами не було подано до Договору поставки регламенту третейського суду у письмовому вигляді, Підприємство не було ознайомлено з таким регламентом; Третейська угода, на думку скаржника, позбавляє його права на судовий захист, права вибору суду.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначає про її необґрунтованість, безпідставність та незаконність і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Зокрема, Товариство посилається на те, що: стаття 12 Закону України "Про третейські суди" містить вичерпний перелік підстав для визнання третейської угоди недійсною; сторони при укладенні Третейської угоди дотрималися всіх вимог, передбачених законодавством, у тому числі зазначили назву третейського суду; погодження сторін з умовами регламенту третейського суду є беззаперечним при визначенні ними конкретного третейського суду, до якого вони погоджуються звернутися в разі виникнення спору; третейське застереження містить усі необхідні реквізити, передбачені статтею 12 Закону України "Про третейські суди".
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано та зазначено, зокрема, що:
- сторонами у справі укладено Договір поставки, за яким Підприємство зобов'язалося поставити та передати у власність Товариству кукурудзу (продукцію), а Товариство - прийняти зазначену продукцію та оплатити її;
- сторонами у Договорі поставки передбачено, що:
всі спори, що виникають по цьому договору, пов'язані з ним або випливають з нього, у т.ч., але не обмежуючись спорами, які стосуються його укладення, виконання, порушення тощо, припинення, зміни, розірвання або недійсності, підлягають передачі на розгляд ПДТС на умовах і в порядку, передбачених Положенням про ПДТС та регламентом ПДТС;
сторони підтверджують, що ознайомлені з регламентом ПДТС, який розглядається як невід'ємна частина даної Третейської угоди;
сторони домовилися про те, що розгляд усіх спорів між ними у відповідності до даної третейської угоди буде здійснюватися третейським судом у складі одного третейського судді, якого призначає голова ПДТС зі списку третейський суддів, який є додатком № 1 до регламенту ПДТС, що носить обов'язковий характер (пункти 8.1 - 8.3 Договору поставки);
- Договір поставки підписаний сторонами без зауважень та заперечень, у добровільному порядку, при укладанні Третейської угоди сторонами додержано правил, передбачених статтями 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди".
Причиною спору і справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Третейської угоди недійсною.
Частиною сьомою статті 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода є недійсною у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, тобто:
- третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди;
- якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди;
- за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту;
- третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;
- третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди;
- посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору;
- третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Із з'ясованих попередніми судовими інстанціями обставин справи не вбачається порушень (недодержання) відповідних правил при укладенні Третейської угоди.
Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують.
Так, посилання скаржника на те, що при підписанні договору він не був ознайомлений з регламентом ПДТС, спростовується з'ясованим попередніми судовими інстанціями змістом Третейської угоди, згідно з якою сторони (отже, й позивач) підтверджують, що ознайомлені з регламентом ПДТС, який розглядається як невід'ємна частина цієї угоди. Обов'язковості додання до Договору поставки (який містив третейське застереження) відповідного регламенту, так само як і надіслання або надання його відповідачем позивачеві, ні названим Законом, ані самим договором не передбачено.
Твердження скаржника про те, що з регламентом ПДТС при підписанні договору він не знайомився, "оскільки договір був підписаний шляхом обміну сканкопій у електронному вигляді", у судах попередніх інстанцій ним (скаржником) нічим не підтверджено; до того ж наведеним вище положенням частини четвертої статті 12 Закону України "Про третейські суди" передбачено можливість укладення третейської угоди з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, а не лише "у паперовому вигляді із печаткою" (як зазначає скаржник).
Ознайомлення з регламентом ПДТС можливе було не лише на сайті, вказаному в рішенні суду, а й у будь-який прийнятний і не заборонений законом спосіб. Власне, це визнав і сам скаржник, зазначивши, що "21.02.2018р. представник Позивача прибув до Постійно діючого третейського суду при Миколаївській професійній асоціації "Третейське управління правовими конфліктами", де й ознайомився з регламентом названого третейського суду. При цьому скаржником не наведено й не доведено (в судах попередніх інстанцій) наявності обставин, які перешкоджали б йому в такому ознайомленні і в будь-який інший час.
Згаданою статтею 12 Закону України "Про третейські суди", як і іншими положеннями цього законодавчого акта, не передбачено обов'язкового зазначення в третейській угоді відомостей про місцезнаходження третейського суду чи його засновників, "а також інших відомостей" (за висловом скаржника).
Стосовно доводів скаржника щодо позбавлення його права на судовий захист та права вибору суду слід зазначити таке.
Укладення сторонами Третейської угоди являло собою не "відмову від можливого звернення до суду", а обрання ними третейського вирішення можливого спору (спорів) як особливої форми судового захисту; як зазначено в статті 3 Закону України "Про третейські суди", завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
У такому разі йдеться не про "делегування функцій судів" (яке забороняється статтею 124 Конституції України), а про третейський розгляд з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (частина перша статті 1 названого Закону). Такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами Третейської угоди свідомо і добровільно, оскільки іншого позивачем у судах попередніх інстанцій не обґрунтовано та не доведено, та у відповідності до положень закону, й відтак підстав вважати його протиправним не вбачається.
Касаційним господарським судом беруться до уваги аргументи відзиву на касаційну скаргу, що узгоджуються із законодавчими нормами та встановленими обставинами справи.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, в тому числі Закону України "Про третейські суди".
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу приватного підприємства "Агрофірма "ГАВАН" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 08.06.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 915/109/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя К. Пільков
Суддя Н. Ткаченко