ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.09.2018Справа № 910/7747/18
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБІЗНЕС ЛТД"
до 1) публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК"
2) товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА
МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ."
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача,
товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕГАПЛЕЙС", товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг" та Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів
про визнання договору факторингу недійсним
Суддя Удалова О.Г.
Представники учасників справи:
від позивача Кожокар М.Ю.,
від відповідача-1 Карпів О.Я,
від відповідача-2 Євстигнеєв А.О.,
від третьої особи-1 Савенко Є.О.,
від третьої особи-3 Антошин В.В., Штуць Н.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБІЗНЕС ЛТД" (наділі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК" (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ." (далі - відповідач-2) про визнання договору факторингу недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами договір факторингу № 81/FAA від 20.11.2017 суперечить нормам чинного законодавства України та порушує права позивача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2018 позовну заяву було залишено без руху.
03.07.2018 до господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/7747/18, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.08.2018.
24.07.2018 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на наступні обставини: 1) позивачем в позовній заяві не зазначено та не доведено порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням договору, стороною якого він не є, що виключає можливість застосування такого способу захисту як визнання правочину недійсним; законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора, за договором факторингу, шляхом купівлі права грошової вимоги, існував чи існує обов'язок отримати ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями; наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування простроченим кредитом та штрафних санкцій.
27.07.2018 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 у задоволенні позову просив відмовити.
02.08.2018 через загальний відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки остання підписана особою, яка не має права її підписувати, а також клопотання про об'єднання в одне провадження справ № 910/7747/18 та 910/7749/18.
02.08.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату з метою забезпечення права позивача на подання відповідей на відзиви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.2018 задоволено клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, відхилено клопотання відповідача-2 про об'єднання в одне провадження справ № 910/7747/18 та 910/7749/18, розгляд клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду відкладено, підготовче засідання відкладено на 23.08.2018.
13.08.2018 від позивача надійшла відповідь на відзиви. У відповіді на відзиви позивач зазначає, що оскільки фактично за рішенням суду у справі № 910/16753/13 від 04.03.2014 іпотекодавцями стали ТОВ "УКРБІЗНЕС ЛТД" і ТОВ "ЛЕГАЛПЛЕЙС", а іпотечні зобов'язання є похідними від кредитного зобов'язання, то договір факторингу, що укладений між відповідачами, впливатиме на обсяг прав та обов'язків позивача в іпотечних зобов'язаннях. Також позивач зазначає, що відповідач 1 відступив відповідачу 2 своє право грошової вимоги до боржника, в тому числі, й в іноземній валюті, а тому на момент укладення оспорюваного договору факторингу у відповідача 2 повинна була бути генеральна ліцензія НБУ на здійснення валютних операцій.
Крім того, позивач зазначає, що неправомірне нарахування відповідачем 1 відсотків за користування кредитом впливає на обсяг зобов'язань позивача як іпотекодавця. За твердженням позивача, одна з істотних умов договору факторингу, а саме предмет договору, в частині розміру відступленої суми заборгованості суперечить положенням Цивільного кодексу України, а тому оскаржуваний договір має бути визнаний недійсним.
16.08.2018 від позивача надійшли пояснення щодо доцільності залучення до участі у справі товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг", заперечення проти залишення позовної заяви без розгляду та клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГАЛПЛЕЙС".
16.08.2018 від відповідача-2 надійшло клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
21.08.2018 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2018 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕГАПЛЕЙС", товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг" та Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, а також залишено позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБІЗНЕС ЛТД" без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення цієї ухвали.
30.08.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 23.08.2018 про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.08.2018 було призначено підготовче засідання на 13.09.2018.
10.09.2018 від ТОВ "ЛЕГАПЛЕЙС" надійшли письмові пояснення по справі з клопотанням про витребування доказів.
12.09.2018 представник Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, подав клопотання про відкладення розгляду справи, просив визнати причину неявки поважною. В обґрунтування поважності причин представник Антошин В.В. зазначив, що суддею господарського суду м. Києва Бойко Р.В. призначено розгляд іншої господарської справи на 13.09.2018 на 14.20 год.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2018 відмовлено у задоволенні клопотання Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, про відкладення розгляду справи, відмовлено у задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ." про залишення позову без розгляду, відмовлено у задоволенні клопотань товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБІЗНЕС ЛТД" та товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕГАПЛЕЙС" про витребування доказів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.09.2018.
25.09.2018 від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів надійшли письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 27.09.2018 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого судом відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
У судовому засіданні 27.09.2018 позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Відповідачі в судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечили, вважали їх необґрунтованими та безпідставними, просили суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
20.11.2017 між публічним акціонерним товариством "УКРСИББАНК" (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ." (фактор) укладено договір факторингу № 81/FAA (далі - договір).
У подальшому між сторонами правочину укладено Додаткову угоду № 1 від 20.11.2017, Додаткову угоду № 2 від 15.12.2017, Додаткову угоду № 3 від 27.12.2017 до договору, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 фактор, в порядку та на умовах, визначених договором та чинним в Україні законодавством, зобов'язується передати в розпорядження клієнта грошові кошти за плату, передбачену договором, а клієнт зобов'язується відступити визначені цим договором права грошової вимоги, що належать Клієнту на підставі: кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11150611000 від 03.05.2007 року, з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Холдінг" (боржник), код ЄДРПОУ 31739968, та клієнтом.
Обсяг Права вимоги, що підлягає відступленню, визначається як увесь обсяг заборгованості боржника за кредитним договором, що існує на дату укладення цього договору. Клієнт гарантує, що будь-яка інша заборгованість, в тому числі, але не виключно, зі сплати неустойки (пені, штрафу), відсотків, основного боргу за кредитним договором, після переходу до фактора прав за кредитним договором відсутня.
Відступлення права вимоги за кредитним договором здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення прав вимоги, включаючи: право вимоги на суму основного зобов'язання по кредитному договору, пені та штрафів у разі їх нарахування, нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом, інших платежів, передбачених умовами кредитного договору, а також інші права вимоги, строк платежу за якими наступив (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть (можуть виникнути) в майбутньому (майбутня вимога) на підставі кредитного договору.
Згідно з п. 1.2 договору, сума заборгованості боржника за кредитним договором, станом на день підписання договору становить: заборгованість за основним боргом (у валюті кредиту) 4 758 392,44 UAH, 1 673 684,00 USD; заборгованість за процентами за користування кредитом (у валюті кредиту) 15 615 376,5 UAH, 2 999 746,67 USD; пеня згідно рішення суду 1 917 743,13 грн., загальна сума 22 291 512,07 грн., 4 673 460,67 дол. США.
Положеннями п. 7.1 договору встановлено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач 1 відступив відповідачу 2 своє право грошової вимоги до боржника, в тому числі, в іноземній валюті. В той же час, з урахуванням приписів ст. 192 ЦК України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", на момент укладення оспорюваного договору факторингу у відповідача 2 повинна була бути генеральна ліцензія НБУ на здійснення валютних операцій. Оскільки договір факторингу вчинений відповідачем 2 без генеральної ліцензії НБУ, то вказаний правочин має бути визнаний недійсним.
Також як на підставу для визнання договору факторингу № 81/FAA від 20.11.2017 недійсним позивач посилається на наступні обставини.
Відповідач 1 звернувся 01.04.2009 до боржника за кредитним договором з вимогою про дострокове погашення заборгованості. Звернувшись до боржника з вимогою про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, сплати відсотків за користування кредитом та пені, відповідач 1 змінив умови кредитного договору, зазначивши, що кінцевим строком виконання зобов'язання є 15.04.2009 і саме з цього часу кредитний договір є припиненим. З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що після зміни умов кредитного договору в частині строків виконання основного зобов'язання за кредитним договором і встановлення у вимозі нового строку виконання основного зобов'язання, фінансова установа має право нараховувати лише штрафні санкції, передбачені ст. 625 ЦК України. Однак, відповідно до оспорюваного договору факторингу відповідач 1 відступив відповідачу 2 право вимоги в іншому розмірі, ніж це встановлено вимогою від 01.04.2009.
З урахуванням наведених обставин, позивач зазначає, що одна з істотних умов договору факторингу, а саме предмет договору в частині розміру відступленої суми заборгованості, суперечить положенням Цивільного кодексу України, судовій практиці та моральним засадам суспільства.
Заявляючи даний позов, позивач зазначає, що є іпотекодавцем та, відповідно, оскаржуваний договір факторингу вливатиме на обсяг прав та обов'язків в іпотечних зобов'язаннях.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України "Про судоустрій і статус суддів" (ст. 7).
Частиною 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Згідно з п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Позивач звернувся з позовом до господарського суду міста Києва про визнання недійсним договору факторингу № 81/FAA від 20.11.2017, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.
В обґрунтування наявності права на звернення з вказаним позовом до суду, позивач зазначив, що укладення оспорюваного договору вливатиме на обсяг прав та обов'язків позивача за іпотечними зобов'язаннями, якими забезпечено виконання боржником кредитного договору, тоді як внаслідок укладення оспорюваного договору відповідач 1 відступив відповідачу 2 певні вимоги до боржника.
Таким чином, навіть за умови того, що позивач не є стороною договору про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1, цей договір може стосуватись прав та охоронюваних законом інтересів позивача. В той же час, порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача може бути встановлено за результатом розгляду по суті спору у даній справі про визнання недійсним вказаного договору.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Однією з підстав для визнання недійсним договору факторингу позивач зазначив те, що договір факторингу вчинений відповідачем 2 без генеральної ліцензії НБУ, в той же час, за твердження позивача, відповідач 2 повинен був мати генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, оскільки відповідач 1 відступив відповідачу 2 своє право вимоги до боржника в тому числі в іноземній валюті.
Однак, суд не погоджується із вказаними твердженнями позивача та відхиляє їх, з огляду на наступне.
Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України визначає грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Так, відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету, "валютні операції": операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
В зазначеному позивачем п. 2 ст. 1 Декрету передбачено, що однією з валютних операцій є операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Тобто, зазначена норма застосовується до операцій, пов'язаних з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу.
Однак правовідносини, що склалися між відповідачем 1 та відповідачем 2, не є такими правовідносинами, а тому дане положення до спірних правовідносин не застосовується.
Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Як встановлено судом, предметом договору факторингу № 81/FAA від 20.11.2017 є не валютні цінності, а право вимоги за кредитним договором.
Укладений між відповідачами 1 та 2 договір факторингу № 81/FAA від 20.11.2017 не містить ознак здійснення операцій з валютними цінностями, а тому ТОВ "УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ." при укладенні спірного договору не вчинялись будь-які валютні операції у розумінні чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що для придбання права вимоги за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії №11150611000 від 03.05.2007 року відповідачу 2 не потрібно було отримувати жодну ліцензію Національного банку України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.03.2017 у справ № 910/16263/16, у постанові Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 522/19477/16-ц
Крім того, судом також враховано, що ТОВ "УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ." не надавало і не одержувало кредит в іноземній валюті, а розрахунки між ТОВ "УКРАЇНСЬКА МЕТАЛУРГІЙНА КОМПАНІЯ." та ПАТ "УКРСИББАНК" за спірним договором факторингу здійснюються у валюті України - гривні, що підтверджується умовами договору факторингу.
Також як на підставу для визнання договору факторингу № 81/FAA від 20.11.2017 недійсним, позивач посилається на неправомірність нарахування відповідачем 1 відсотків за користування кредитом, що суперечить нормам чинного законодавства та наявній судовій практиці. За твердженням позивача, одна з істотних умов договору факторингу, а саме предмет договору в частині розміру відступленої суми заборгованості, суперечить положенням Цивільного кодексу України, судовій практиці та моральним засадам суспільства.
Суд відхиляє зазначені доводи відповідача, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Враховуючи наведене та зважаючи на те, що право кредитора на нарахування процентів передбачено умовами кредитного договору, суд дійшов висновку, що відповідач-1 мав право відступати право вимоги на стягнення процентів, оскільки таке право існувало у банку на момент відступлення в силу умов кредитного договору. При цьому, незгода боржника (іпотекодавця) з розміром нарахованих процентів, не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки у боржника та/або іпотекодавця наявне право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора, зокрема і щодо розміру нарахованих процентів.
Крім того, суд зазначає, що під обсягом прав, що переходять до нового кредитора, розуміється повний перелік прав вимоги первісного кредитора до боржника, які встановлені договором, наприклад, права вимагати виконання обов'язків з повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань, пені тощо. Тобто, за договором факторингу передаються саме права вимагати виконання передбачених договором обов'язків, а не розмір цих обов'язків (грошових сум, вимог), адже розмір грошових зобов'язань боржника може змінюватись.
Більше того, суд зазначає, що посилання позивача на необхідність дослідження судом правильності розрахунків заборгованості боржника за кредитним договором є необґрунтованим, оскільки не є предметом дослідження у межах цієї справи. Предметом позову в цій справі є визнання недійсним договору факторингу, а не стягнення коштів за кредитним договором. Вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 910/17298/17
Невідповідність розрахунків процентів за кредитним договором не є підставою для визнання недійсним договору факторингу.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів в підтвердження наявності підстав для визнання договору факторингу № 81/FAA від 20.11.2017 недійсним.
Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог про визнання недійсним договору факторингу № 81/FAA від 20.11.2017, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБІЗНЕС ЛТД".
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача в повному обсязі та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.10.2018.
Суддя О.Г. Удалова