10.2.4
Іменем України
11 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2751/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
13 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Луганській області (далі - відповідач, Старобільське ОУПФУ Луганської області) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з не отриманої пенсії за минулий період, а саме з 01.12.2017 по 30.06.2018;
2) зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з не отриманої пенсії за минулий період, а саме з 01.12.2017 по 30.06.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію з 14.01.1995, що підтверджується пенсійним посвідченням.
З 14.01.1995 по липень 2014 позивач отримував пенсію в УПФУ м. Красний Луч Луганської області. В період з серпня 2014 року по листопад 2017 року позивач отримував пенсію в Центральному ОУПФУ м. Запоріжжя.
З 20.04.2018 позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Новоайдарської районної державної адміністрації Луганської області, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.04.2018 № НОМЕР_1.
20.04.2018 позивач з заявою звернувся до відповідача, в якій просив зробити запит електронної пенсійної справи та прийняти його на облік до відповідача у зв'язку з переїздом на постійне/тимчасово проживання до ІНФОРМАЦІЯ_1.
З відповіді відповідача слідує, що розпорядженням від 05.06.2018 згідно особистої заяви від 20.04.2018 позивача прийнято на облік до відповідача.
21.06.2018 матеріали електронної пенсійної справи оброблені та надано статус пенсіонеру «переселенець зареєстрований» згідно з витягом із протоколу від 07.05.2018 № 14 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Позивачу 07.07.2018 вплачено місячну суму пенсії за липень 2018 року без урахування виплати пенсії за минулий період, а саме з 01.12.2017 по 30.06.2018 пенсія виплачена не була.
13.08.2018 представник позивача звернувся до відповідача, щодо виплати пенсії за минулий період, а саме з 01.12.2017 по 30.06.2018 відповідно до порядку, передбаченого статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповіддю від 21.08.2018 відповідач зазначив, що пенсійні виплати за минулий період з грудня 2017 року по червень 2018 року нараховані на 4 тип відомості та зазначені, як поточні борги. Суми пенсії за минулий період з 01.12.2017 по 30.06.2018 відповідно до п.п. 16, 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», обліковуються у відповідача та будуть виплачені після визнання Кабінетом Міністрів України окремого порядку їх виплати.
На підставі викладено позивач вважає дії відповідача щодо невиплати заборгованості з не отриманої пенсії за минулий період з 01.12.2017 по 30.06.2018 не відповідають вимогам законодавства та принципу верховенства права і є протиправними.
Ухвалою суду від 17.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (арк. спр. 1-2).
Від Старобільського ОУПФУ Луганської області через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 27.09.2018 надійшов відзив на позов (арк. спр. 25-26), в якому зазначено, що відповідач позовних вимог не визнає з таких підстав.
Позивач 20.04.2018 звернувся до Старобільського ОУПФУ Луганської області із заявою про запит пенсійної справи. З 05.06.2018 позивача згідно з розпорядженням відповідача взято на облік. Позивачу поновлено виплату пенсії з липня 2018 року.
Пенсія за період з грудня 2017 року по червень 2018 року нарахована позивачу, обліковується в Старобільському ОУПФУ Луганської області та буде виплачена після визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку для їх виплати.
Відповідач звертає увагу суду, що пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, установлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На даний час окремий порядок виплати пенсій, які не виплачені за минулий період, Кабінетом Міністрів України не визначений.
Відповідач також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки права позивача підлягають захисту в межах 6 місячного строку звернення до суду.
Також відповідач звертає увагу суду, що представником позивача не надано доказів наявності у нього права на представництво інтересів ОСОБА_2 у суді.
Також від Старобільського ОУПФУ Луганської області через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду 02.10.2018 надійшов уточнений відзив на позов (арк. спр. 94-95), в якому відповідачем наведено обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення проти позову, аналогічні викладеним у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 9-11), картки платника податків (арк. спр. 12), довідки від 20.04.2018 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 13), пенсійного посвідчення № 182799, виданого 19.04.1995 (арк. спр. 14).
Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи:
Позивач 20.04.2018 звернувся до Старобільського ОУПФУ Луганської області із заявою про запит його пенсійної справи з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (арк. спр. 69).
Супровідним листом від 02.05.2018 № 8393/05 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя надіслано пенсійну справу позивача, яку отримано відповідачем 15.05.2018 (арк. спр. 63).
Розпорядженням від 05.06.2018 № 3307 призначено позивачу пенсії за віком з 01.12.2017 (арк. спр. 64).
На підставі витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 07.05.2018 № 14 (арк. спр. 79) розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 21.06.2018 № 142735 позивачу поновлено виплату пенсії з квітня 2018 року (арк. спр. 77).
Протоколом від 22.06.2018 підтверджено, що відповідачем здійснено нарахування пенсії минулих періодів з 01.12.2017 по 30.06.2018 (арк. спр. 80).
Згідно з довідкою Старобільського ОУПФУ Луганської області від 24.09.2018 № 9550/08-08 по особовому рахунку № 142735 ОСОБА_2 сума невиплаченої пенсії за період з 01.12.2017 по 30.06.2018 складає 93120,00 грн (арк. спр. 83).
Суду не надано доказів виплати позивачу пенсії за минулий період з грудня 2017 року по червень 2018 року.
На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача до квітня 2018 року перебувала на обліку у Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя. У червні 2018 року відповідач здійснив нарахування позивачу пенсії минулих періодів за період з грудня 2017 року по червень 2018 року. Разом з тим, заборгованість по пенсії минулих періодів позивачу не виплачена. Виплату пенсії поновлено тільки з липня 2018 року.
Також, судом встановлено, що 13.08.2018 представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо виплати пенсії за минулий період, на яку отримав лист від 21.08.2018 № 8610/03-10 з повідомленням, що суми пенсії за минулий період будуть виплачені позивачу після визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку для їх виплати (арк. спр. 15).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; […].
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із статтею 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).
Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.
У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши у червні 2018 року нарахування позивачу пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 01.12.2017 по 30.06.2018.
Що стосується тверджень відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
За даними пенсійної справи позивача нарахування позивачу пенсії минулих періодів відбулося у червні 2018 року. Після нарахування такої заборгованості відповідач мав здійснити виплату такої заборгованості позивачу, чого ним зроблено не було.
Таким чином, суд дійшов висновку, що саме з червня 2016 року відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо виплати позивачу пенсії минулих періодів.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що про порушення своїх прав позивач дізнався тільки з листа Старобільського ОУПФУ Луганської області від 21.08.2018 № 8610/03-10, в якому повідомлено позивача, що суми пенсії за минулий період будуть виплачені позивачу після визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку для їх виплати.
У свою чергу представник позивача звернувся до суду з даним позовом у вересні 2018 року, тобто, з дотриманням шестимісячного строку на звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.
Що стосується тверджень відповідача щодо не підтвердження повноважень представника позивача на представництво ОСОБА_2, суд зазначає, що таке питання було з'ясовано судом під час відкриття провадження у даній адміністративній справі, як цього вимагає частина перша статті 171 КАС України.
Частиною четвертою статті 59 КАС України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Згідно з частиною шостою статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Повноваження представника позивача - адвоката підтверджені належним чином засвідченою копією ордера серії ЛГ № 004955, відповідно до якого ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги доручає представництво своїх інтересів адвокату ОСОБА_1 у всіх судових інстанціях України без обмеження у повноваженнях.
Таким чином, такі твердження відповідача є безпідставними.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Представником позивача за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн, що підтверджено копією квитанції від 10.09.2018 (арк. спр. 3).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: 94501, Луганська область, місто Хрустальний, вулиця Рудничний тупик, будинок 16; фактичне місце проживання: 93522, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Луганській області (місце знаходження: 92704, Луганська область, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1 а, код за ЄДРПОУ 41246506) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року.
Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Луганській області виплатити ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Луганській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя ОСОБА_3