11 жовтня 2018 року м. Київ справа № 359/5319/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
9 липня 2018 р. до Бориспільського міськрайонного суду Київської області звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо припинення з 1 березня 2018 р. виплати пенсії за віком;
- зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 1 березня 2018 р..
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2018 р. справу передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду з урахуванням територіальної юрисдикції.
На час передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду провадження у ній відкрито не було.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1, а у період 2014-2016 рр у зв'язку з проведенням АТО тимчасово проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2 і мала статус внутрішньо переміщеної особи. У подальшому 29.08.2016 отримала постійне місце проживання та реєстрації у члена своєї родини в с.Іванків Бориспільського району Київської області. Із 1 березня 2018 року виплату їй пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Вважає, що припиненням виплати пенсії порушено право позивача на пенсійне забезпечення (а.с. 1-3).
Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, до суду не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Надіслав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що в січні 2018 р. на виконання листа Пенсійного фонду України відповідачем проведено перевірку списків пенсіонерів щодо наявності довідок внутрішньо переміщених осіб, в якому було зазначено і позивача. Зазначив, що по телефону позивачу додзвонитись було неможливо, на надісланий виклик за вих. № 936/03 від 24 січня 2018 р. позивач не з'явилась, у зв'язку з чим з 1 березня 2018 р. їй припинено виплату пенсій до вияснення обставин. За таких обставин вважає оскаржувані дії правомірними.
21 вересня 2018 р. до суду надійшло клопотання від представника позивача про подальший розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. В обґрунтування правової позиції послався на рішення Верховного Суду від 3 травня 2018 р. у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
21 вересня 2018 р. у судове засідання сторони не прибули.
Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є громадянкою України, ветераном праці. (а.с. 4, 8).
До 29 серпня 2016 р. позивача було зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 53, кв. 83, що підтверджується відповідними відмітками у паспорті позивача (а.с. 4).
Після початку антитерористичної операції (у листопаді 2014 р.) позивач переїхала на тимчасове місце проживання як внутрішньо переміщена особа до м. Ізюм Харківської області, де її було взято на облік відповідним управлінням Пенсійного фонду та видано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1 від 14 листопада 2014 р. Термін дії цієї довідки продовжувався, востаннє продовжено до 15.05.2016 (а.с. 9).
Після цього у 2016 р. позивач переїхала на постійне місце проживання до свого сина ОСОБА_2 та із 29 серпня 2016 р. зареєструвала постійне місце проживання за адресою: 08335, АДРЕСА_1. Ця квартира є приватною власністю члена родини позивача (а.с. 6, 10-13).
Позивач із 30 квітня 2002 р. є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення серія АБ № 561140, до вересня 2014 р перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Єнакієве Донецької області (а.с. 7).
У подальшому позивача взято на пенсійний облік у відповідача, їй було нараховано та щомісяця виплачувалася пенсія на рахунок позивача в АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 14-18).
Після лютого 2018 р. пенсійні виплати припинилися.
Згідно з повідомленням відповідача від 9 липня 2018 р., наданим на звернення позивача, у січні 2018 р. за дорученням Пенсійного фонду України було проведено перевірку списків пенсіонерів, які перебували на обліку в окремих районах Донецької та Луганської областей, що непідконтрольні українській владі, та станом на листопад 2017 р. перебувають на обліку та отримують пенсії в інших управліннях Пенсійного фонду України, для контролю здійснення виплат. У наданих списках знаходилось і прізвище позивача. Оскільки в телефонному режимі позивачу неможливо було додзвонитись, надісланий був виклик за вих.№ 936/03 від 24 січня 2018 р. щодо термінового прибуття у відділ по питанню подальшої виплати пенсії. До Управління позивач не з'явився і не зателефонував. Виплату пенсії з 1 березня 2018 р. було призупинено. Пенсію за віком позивач отримував на підставі “електронної пенсійної справи”, оригінал пенсійної справи до управління не надходив. Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, пенсія на підставі електронної пенсійної справи може виплачуватися тільки на підставі довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Поновити виплату пенсії відповідно до електронної пенсійної справи законодавством не передбачено.
Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 1 березня 2018 року протиправними, у зв'язку з чим звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приймаючи рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідач брав до уваги те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, проте у неї відсутні необхідні документи, що на думку відповідача надавало йому підстави для припинення виплати пенсії.
Позивач зазначав, що статус внутрішньо переміщеної особи він мав лише у 2014-2016 роках і перебував на відповідному обліку лише у м. Ізюм Харківської області. Як вбачається з матеріалів справи із 2016 року позивач проживає в Київській області на території Бориспільського району і за продовженням статусу внутрішньо переміщеної особи не звертався, має постійне місце проживання у цьому районі та реєстрації, як пенсіонер за віком.
Для з'ясування предмету спору та правильного застосування законодавства у цій справі слід вияснити те, чи має позивач статус внутрішньо переміщеної особи.
Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) закріплено гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. А згідно з ч.3 цієї ж статті для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи, позивач після прибуття до Бориспільського району Київської області не звертався за отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у цьому районі. Відповідачем не зазначено про таке звернення позивача і не надано документів, які підтверджують наявність такого звернення.
За приписами ч.1 ст.5 (Реєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи) Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Судом на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що позивач після прибуття до Бориспільського району Київської області був зареєстрований в квартирі, яка належить на праві приватної власності члену родини позивача. Тому місце проживання позивача підтверджено не довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою виконавчим комітетом Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Як убачається із ст.7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (п.1).
Як вбачається з дослідженої судом виписки з рахунку позивача в банку нарахування пенсії ОСОБА_1 здійснювалося відповідачем на її рахунок в АТ КБ «Приватбанк», а не в установі публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Відповідно до вимог ст.12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх … у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Надане вищевказаною статтею право детально регламентовано у Законах України №1788-XII від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) та № 1058-IV від 9 липня 2003 р. “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.
Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом № 1788-XII. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Позивач є громадянином України та відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена пенсійним фондом, зазначений факт не є спірним у цій справі.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачено частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії 1 березня 2018 р., а в липні 2016 р. повідомлено, що вона перебуває в певних списках пенсіонерів, які перебували на обліку в окремих районах Донецької та Луганської областей, що непідконтрольні українській владі, та станом на листопад 2017 р. перебувають на обліку та отримують пенсії в інших управління Пенсійного фонду України. Оригінал пенсійної справи позивача у відповідача відсутній, довідка про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи відсутня, тому їй неможливо поновити виплату пенсії на підставі електронної пенсійної справи.
Надаючи правову оцінку факту припиненню виплати пенсії позивачу, суд бере до уваги таке.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Згідно з наявним у матеріалах справи листом відповідача від 9 липня 2018 р. виплату пенсії позивачу з 1 березня 2018 року припинено, оскільки, з метою контролю здійснення пенсійних виплат пенсіонерам, які перебувають на обліку в окремих районах Донецької та Луганської областей, що непідконтрольні українській владі та станом на листопад 2017 р. перебувають на обліку та отримують пенсії в інших управліннях Пенсійного фонду України, в телефонному режимі позивачу неможливо було додзвонитись, а на надісланий виклик позивач до управління не з'явився і не зателефонував.
Суд зауважує, що у цьому листі відповідача відсутнє посилання на норму закону чи іншого нормативно-правового акта, на підставі якої прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 1 березня 2018 року.
Суд також звертає увагу, що відповідачем не надано й листа Пенсійного фонду України, на який здійснено посилання і з якого відповідачем отримано інформацію щодо позивача.
При цьому суд наголошує, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як внесення особи, у т.ч. і позивача, до певних списків пенсіонерів, які перебували на обліку в окремих районах Донецької та Луганської областей, що непідконтрольні українській владі, та станом на листопад 2017 р. перебувають на обліку та отримують пенсії в інших управління Пенсійного фонду України, про що зазначено у листі відповідача від 9 липня 2018 р. № 6774/03.
При вирішенні справи судом також враховано, що відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV (далі - Закону № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Так, згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 22 червня 2018 р. №528, виданої виконавчим комітетом Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області, позивач з 29 серпня 2016 р. і по теперішній час зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 6).
Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем рішення про призупинення з 1 березня 2018 року виплати позивачу пенсії не містить зазначення передбачених законом підстав для вчинення таких дій.
У листі від 9 липня 2018 р. відповідач як на підставу для припинення виплати пенсії позивачу посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Суд наголошує, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, а тому щодо ОСОБА_1 підлягає застосуванню відповідне законодавство, під час судового розгляду було спростовано, судом визнано помилковим і до уваги не береться.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 1 березня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було припинено виплату пенсії позивачу, а отже, порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України. Це означає також визнання судом протиправності припинення виплати відповідачем пенсії позивачу і в тому випадку, якби позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи.
Щодо посилання відповідача на відсутність оригіналу пенсійної справи позивача та на неможливість поновлення виплати пенсії на підставі лише електронної пенсійної справи суд зазначає про таке. Ці обставини не є предметом судового розгляду у даній справі, оскільки відповідачем вказані обставини не зазначалися як підстави для припинення виплати пенсії. Відповідно до вимог ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому суд вважає необхідним зазначити і про наступне. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Рисовський проти України” (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) підкреслив особливу важливість дотримання принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип “належного урядування” покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Суд зазначає, що орган Пенсійного фонду України у даному випадку не дотримався вимог принципу "належного урядування", зокрема, не взяв до уваги те, що позивач не отримував довідку внутрішньо переміщеної особи, що позивач має постійне місце проживання на території Бориспільського району, що перерахування пенсії здійснюється на рахунок позивача в АТ КБ «Приватбанк», при цьому відповідач не вживав заходів до отримання оригіналу пенсійної справи позивача.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не було спростовано відповідачем. Відповідачем в обґрунтування правомірності своїх дій жодних доказів не надано.
Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на отримання пенсії відповідачем порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає наступне. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп. згідно з квитанцією від 26 червня 2018 р. № 67935.
Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 139 КАС України, і беручи до уваги результат вирішення спору щодо повного задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 704 грн. 80 коп. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 37838060) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2) пенсії за віком з 1 березня 2018 р.
Зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 37838060) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2) виплату пенсії за віком з 1 березня 2018 р.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 37838060) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, 08335, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2.
Відповідач - Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, адреса : вул. Головатого, 4, м. Бориспіль, Київська область, 08302, код ЄДРПОУ - 37838060.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення повного рішення суду 3 жовтня 2018 року.