08 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 911/2865/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику та повідомлення сторін касаційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Горбасенко П.В.
від 13.10.2017
та постанову Київського апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А., Сітайло Л.Г.
від 31.07.2018
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради
про стягнення 204461,95 грн.
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - позивач) звернулося з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради (далі відповідач) про стягнення 204461,95 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
В обґрунтування позову позивач зазначав про те, що на нього як на оператора телекомунікацій згідно ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, покладено обов'язок надавати телекомунікаційні послуги з урахуванням пільг відповідно до законодавства України, проте надані ним в період з 01.05.2015 до 01.01.2017 послуги оплачені у повному обсязі не були.
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2017 позов задоволено повністю. Стягнуто з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради (08700, Київська обл., місто Обухів, вулиця Каштанова, будинок 13, корпус 1; ідентифікаційний код 37361855) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01033, м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Антоновича, буд. 40; ідентифікаційний код 01189910) 204461 (двісті чотири тисячі чотириста шістдесят одну гривню) 95 коп. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та 3066 (три тисячі шістдесят шість гривень) 93 коп. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 у справі № 911/2865/17 залишено без змін.
Судові рішення обґрунтовані тим, що відповідачем не в повному обсязі відшкодовано витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.05.2015 по 01.01.2017, внаслідок чого заборгованість за надані на пільгових умовах телекомунікаційні послуги за цей період становить 204461,95 грн. Затримка бюджетного фінансування не може бути підставою для неоплати наданих послуг, оскільки відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Матеріалами справи належним чином підтверджується факт складення позивачем та направлення відповідачу для підписання розрахунків за формою « 2-пільга», в той час як останній не надав доказів того, що позивачем у вказаних розрахунках, які були направлені для підписання, зазначені інші суми, ніж ті, які зафіксовані в актах за формою « 3-пільга» та заявлені позивачем до стягнення.
23.08.2018 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №911/2865/17, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №911/2865/17 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що обов'язок складання актів звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за формою « 3-пільга» покладений на відповідача. Тобто, саме відповідач, як уповноважений орган, щомісяця, після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга», оскільки в результаті звірки відповідачем інформації, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, можуть бути виявлені розбіжності щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позивачем акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за формою « 3-пільга» складено в порушення п. 11 Положення № 117, отже у відповідача є підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; такі акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга», складені позивачем, не можуть достовірно підтверджувати розмір заявлених позивачем майнових вимог, отже у відповідача є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій рішення від 13.10.2017 та постанова від 31.07.2018 винесені безпідставно та передчасно.
Крім того вказував, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права порушують його майнові права та охоронювані законом інтереси у зв'язку з тим, що подальше виконання рішення суду першої інстанції від 13.10.2017, яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 залишено без змін, створює загрозу заподіяння йому істотної матеріальної шкоди та може потягнути за собою необхідність докладання значних зусиль для поновлення його інтересів шляхом відшкодування сум, які можуть бути стягнуті по даному рішенню.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №911/2865/17. Зупинено виконання рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018, у справі №911/2865/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. Призначено до розгляду касаційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №911/2865/17 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком" надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №911/2865/17 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Господарськими судами встановлено, що позивач як оператор телекомунікаційних послуг має обов'язок надавати телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія: Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-ІІІ, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.2008 № 203/98-ВР, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XІІ та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ.
Указані приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Згідно з п.п. 1, 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (далі Правила № 295), телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Законом України «Про телекомунікації» та Правилами № 295 не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі та можливості позивачу як оператору телекомунікаційних послуг відмовитись від надання відповідних послуг пільговим категоріям споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що на виконання вимог вищезазначених законодавчих актів за період з 01.05.2015 по 01.01.2017 ним було надано телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на загальну суму 332670,28 грн, з яких відповідачем профінансовано 128208,33 грн, що підтверджується належними копіями виписок з банківського рахунку позивача (а.с.35-40 т.1), актів звіряння взаємних розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (форми « 3-пільга») (а.с.11-33 т.1), та доданим до позову відповідним розрахунком заборгованості (а.с.10 т.1), а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем по витратах, понесених внаслідок наданих у спірний період телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, становить 204461,95 грн (332670,28 грн - 128208,33 грн), з якої 5308,06 грн - заборгованість за 2015 рік.
У 2016 році відповідач припинив фінансування витрат позивача на надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Щодо спірних обставин між сторонами відбувалось листування.
30.08.2017 позивач направив відповідачу Претензію № 13 на суму 204461,95 грн від 30.08.2017 вих. № 11/241 (а.с.51 т.1), у задоволенні якої відповідач відмовив (лист від 21.09.2017 № 2312/07 - а.с.107 т.1), пославшись на те, що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян; що відповідно до чинного законодавства відповідач не має законних підстав для взяття на себе зобов'язань щодо виплати заборгованості, яка виникла за грудень 2015 року, у зв'язку з відсутністю фінансування з державного бюджету, а також витрат, які поніс позивач у зв'язку з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в 2016 році, оскільки будь-яких договірних зобов'язань між відповідачем та позивачем у 2016 році не було.
За змістом підпункту «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256).
Згідно з п. 3 Порядку № 256 (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Порядком № 256, зокрема, встановлено, що:
- головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрації, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку населенню (абз. 4 п. 5);
- фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним, щодо пільг з послуг зв'язку (абз 4 п. 6);
- управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. (абз. 6 п. 6);
- Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби (п. 7);
- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку (п. 8).
З огляду на викладені положення Порядку № 256, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України, та про те, що спірні правовідносини носять змішаний характер і підпадають під правове регулювання не лише Бюджетного кодексу України, який визначає безпосередню процедури сплати грошових коштів, але також регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та відповідними законами України, які визначають правову підставу, в даному випадку для оператора телекомунікаційних послуг, надавати послугу на пільговій умові певним категоріям осіб.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», якою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до пунктів 3, 7, 10, 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (в редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин) (далі Положення № 117):
- управління праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад серед іншого: організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги;
- у разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, яку обслуговує уповноважений орган, пільговик або його законний представник повинен повідомити його про це письмово. У разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання. Уповноважені органи за попереднім місцем проживання пільговика закривають його персональну облікову картку та видають пільговику довідку про зняття з обліку, а за новим місцем проживання відкривають нову облікову картку з дати реєстрації пільговика;
- підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга»;
- Уповноважений орган щомісяця:
1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;
2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга»;
3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга».
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за № 1172/14439, «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга», та Інструкції про порядок її заповнення» затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг « 2-пільга», за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач не лише припинив у 2016 році фінансувати витрати позивача на надання пільгових послуг, а й відмовився приймати від нього щомісячні розрахунки за формою « 2-пільга», які позивач, який продовжував відповідно до вимог закону надавати пільгові послуги окремим категоріям громадян, надсилав відповідачеві.
Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи листуванням сторін.
Так, листом від 15.06.2016 № 82250/58-152 на адресу відповідача (а.с.44-45 т.1) позивач заявив про неприпустимість відмов посадових осіб відповідача у прийнятті розрахунків щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці згідно з формою « 2-пільга», які подаються позивачем, та зауважив відповідачеві на тому, що відсутність коштів у державному бюджеті для проведення розрахунків з підприємствами, що надають послуги, не є згідно діючого законодавства підставою не приймати від підприємств розрахунки вартості наданих послуг за формою, встановленою Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, і що норми щодо необхідності подання звітності (розрахунків вартості) за надані послуги зв'язку пільговикам (форма « 2-пільга») підприємствами, з одного боку, та необхідність прийняття такої звітності управліннями праці та соціального захисту населення, з іншого боку, є чинними та обов'язковими.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 30.06.2016 № 1365 (а.с.48 т.1) повідомив позивачу про те, що, виходячи з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не були передбачені видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету на послуги зв'язку, договір на відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету (міського бюджету) на 2016 рік не був укладений з позивачем, і відповідач як головний розпорядник коштів не має права приймати розрахунки вартості послуг, так як на даний час не визначено джерело фінансування (державний бюджет - міський бюджет).
Отже, відповідач, повертав розрахунки з посиланням на відсутність бюджетного фінансування, замість того, щоб звірити направлені позивачем розрахунки вартості за надані послуги за формою « 2-пільга», скласти реєстр погашення заборгованості за формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків за формою « 7-пільга», акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга», та подати відповідному фінансовому органу акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга».
Проте, таких дій головного розпорядника коштів не передбачено законом, тому посилання відповідача на те, що він як головний розпорядник коштів не має права приймати розрахунки вартості послуг, так як на даний час не визначено джерело фінансування (державний бюджет - міський бюджет), визнаються колегією суддів необґрунтованими, оскільки вказані обов'язки відповідача як головного розпорядника коштів не залежать від питань бюджетного фінансування і є обов'язковими для виконання відповідачем відповідно до закону.
Розмір заявлених майнових вимог зазначений позивачем помісячно в актах звіряння розрахунків за формою « 3-пільга», доданих до позову, які складаються за результатами звірки даних позивача у формах « 2-пільга» та даних відповідача, занесених ним до реєстру осіб, які мають право на пільги.
Відповідач доказів того, що заявлені позивачем суми не відповідають дійсним, суду не надав, хоча відповідну інформацію щодо кожного пільговика повинен фіксувати в реєстрі осіб, які мають право на пільги, і не був позбавлений можливості їх перевірити.
За таких обставин, заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості відповідача є доведена.
Матеріалами справи належним чином підтверджується факт складення позивачем та направлення відповідачу для підписання розрахунків за формою « 2-пільга», в той час як останній не надав доказів того, що позивачем у вказаних розрахунках, які були направлені для підписання, зазначені інші суми, ніж ті, які зафіксовані в актах за формою « 3-пільга» та заявлені позивачем до стягнення, посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи розрахунків за формою « 2-пільга» колегією суддів до уваги не приймаються.
Затримка бюджетного фінансування не може бути підставою для неоплати наданих послуг.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509, частинами 3 та 4 статті 11 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Таким чином у ПАТ "Укртелеком" виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Отже, позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.
Таким чином, врахувавши зазначені норми законодавства та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини щодо наявності заборгованості відповідача по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення у сумі 204461,95 грн, колегія судів вважає обґрунтованими висновки судів про задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №906/803/17.
Доводи Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
1. Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі №911/2865/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді Г. Вронська
В. Студенець