Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
01 жовтня 2018 р. справа №2040/5447/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,
при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.,
за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:
- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03.07.2018 №150 про відмову ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання мене біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при зверненні до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отримав повідомлення від 03.07.2018 №39 про те, що відповідно до положень ч. 6 ст. 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З вказаним наказом позивач не погоджується вважає його необґрунтованим.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - ОСОБА_3 через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час прийняття оспорюваного наказу відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.
В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_2 заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмовому відзиві обставини.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є особою без громадянства, ІНФОРМАЦІЯ_1, за етнічним походженням араб, за віросповіданням - атеїст. Місце народження - Палестина, м. Газа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до ГУ ДФС України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неодноразово, що підтверджується матеріалами особової справи, копія яких долучена до матеріалів справи.
Так, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 27.04.2004.
Відповідно абз. 1 та 8 ст. 9 Закону України “Про біженців”, наказом від 29.04.2004 №49-о прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви особі без громадянства (далі - ОБГ).
ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення до Державного комітету України у справах національностей та міграції (далі - ДКНМУ), який рішенням від 02.07.2004 № 265 доручив відділу у справах національностей та міграції Харківської обласної державної адміністрації прийняти до розгляду заяву вищевказаної особи. Наказом вказаного відділу від 09.09.2004 №177-0 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо статусу біженця.
Відповідно до абз. 5 ст. 10 Закону України “Про біженців”, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абзацом другим Закону, рішенням ДКНМУ від 24.03.2005 № 197, позивачу - особі без громадянства відмовлено в наданні статусу біженця.
ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення до Шевченківського районного суду м. Києва. За підсудністю вказану скаргу було передано до Червонозаводського районного суду м. Харкова, так ухвалою суду від 15.02.2006, скаргу було залишено без розгляду. У липні 2006 року позивач - особа без громадянства звернувся до Апеляційного суду Харківської області та водночас вдруге звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова. Ухвалою Дзержинського суду м. Харкова від 02.10.2006 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
В подальшому, із заявою про набуття статусу біженця ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби України в Харківській області 17.07.2009. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про біженців” наказом управління від 06.08.2009 № 119-0, особі без громадянства відмовлено з оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, через необґрунтованість та відсутність умов, передбачені абзацом другим ст. 1 Закону.
ОСОБА_1 оскаржив вищевказане рішення до Харківського окружного адміністративного суду, який постановою від 16.02.2011 у справі № 2-а- 11174/10/2070 відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Потім із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 11.11.2011. Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішенням Державної міграційної служби України від № 2012 №377-12, особі без громадянства відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи п. 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.
ОСОБА_4 оскаржив вищевказане рішення до Харківського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 01.08.2013 у справі № 820/6477/13 залишив без розгляду позовну заяву.
Згодом із заявою ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 07 липня 2014 року. Відповідно до частини шостої статті 5 Закону, особі без громадянства відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як раніше йому було вже відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і нових умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону, не повідомлено.
ОСОБА_4 оскаржив вищевказане рішення до Харківського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 14.11.2014 у справі № 820/13742/14 залишив без розгляду позовну заяву.
25 листопада 2014 року ОСОБА_1 повторно звернувся з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду з аналогічними вимогами про скасування наказу ГУ ДМС України в Харківській області від 07.07.2014 та зобов'язання останнього прийняти його заяву. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2014 у справі № 820/19060/14, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 8 КАС України, позовну заяву повернуто позивачу.
02.07.2018 позивач звернувся до Головного управління ДМС України в харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
03.07.2018 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №39, в якому вказано, що відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу ГУ ДМС України в Харківській області від 03.07.2018 №150 (а.с.11).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно наказу ГУ ДМС України в Харківській області від 03.07.2018 №150 позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч. 6 ст. 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Водночас, як вбачається з вказаного наказу, відповідачем визначено, що аналіз умов, які надав ОСОБА_1 в обґрунтування свого наміру бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладених під час його попередніх звернень за захистом в Україні, ідентичні умовам, викладеним ним в останній заяві та були розглянуті як ДМС, так і в судовому порядку (а.с.75-77).
Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011 року.
Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Таким чином, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
В якості підстави прийняття оскаржуваного у даній справі наказу від 03.07.2018 №150 відповідач послався на ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".
При цьому, частиною 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Судом взято до уваги те, що повідомлені позивачем побоювання повернення до країни громадянської належності містять ознаки ідентичності повідомлених позивачем під час попередніх звернень за захистом в Україні, оскільки вони пов'язані із комуністичними поглядами позивача та участі його у демонстраціях - за мир, проти насилля та свободу, через що, зі слів позивача, він може зазнати переслідувань з боку державної влади країни.
Водночас, відповідно до підпункту е) п. 2.1 розділу II Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом Міністерства Внутрішніх справ від 07.09.2011, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви. Суд зазначає, що вказана норма поширюється на випадки, коли особа звернулася з заявою не вперше.
Однак Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області не була врахована інформація по ОСОБА_5 (Палестина), а саме ситуація у сфері безпеки, порушення прав людини. як вбачається з копії особової справи, така інформація навіть не була досліджена відповідачем. При цьому, суд зазначає, що з первісного звернення позивача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту пройшов тривалий проміжок часу, отже ситуація в країні походження могла об'єктивно змінитися.
Отже, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач порушив вказаний пункт Правил, оскільки ним не була використана та досліджена інформація про становище щодо додержання прав людини в Палестині, ситуацію щодо внутрішнього збройного конфлікту та його наслідків.
Отже, при прийнятті спірного наказу відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про скасування наказу ГУ ДМС України в Харківській області від 03.07.2018 №150 про відмову ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції органів Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.
З огляду на вказане, позовні вимоги про зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не підлягають задоволенню.
Водночас, частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки наданої судом, а саме при вирішенні вказаного питання органу ДМС слід дослідити інформацію про становище щодо додержання прав людини в Палестині, ситуацію щодо внутрішнього збройного конфлікту та його наслідків, станом на час подачі заяви заявником.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03.07.2018 №150 про відмову ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки наданої судом.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 жовтня 2018 року.
Суддя Л.М. Мар'єнко