Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 жовтня 2018 р. Справа№805/4331/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить :
- визнати протиправним рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5405 від 19.04.2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1;
- зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту її припинення, тобто з 01.04.2018 року;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позову позивач вказує, що вона є отримувачем пенсії, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії ААЄ № 288007 та взята на облік як внутрішньо переміщена особа Управлінням соціального захисту населення Селидовської міської. Згідно рішення № 1485 від 06.04.2018 року комісії з питань припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами перевірки вирішено припинити соціальні виплати до прийняття остаточного рішення. У зв'язку з цим, рішенням Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 19.04.2018 року № 5405 позивачу було припинено виплату пенсії з 01.04.2018 року. Позивач вважає припинення раніше призначеної пенсії безпідставним, а тому рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області слід визнати протиправним та таким, що порушує її конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року відкрито провадження у справі № 805/4331/18-а, за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 12 липня 2018 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судового рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18.
Ухвалою суду від 05 жовтня 2018 року поновлено провадження по справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
У встановлений судом строк, відповідачем засобами поштового зв'язку до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як особа, переміщена з району проведення антитерористичної операції і останній пенсія нарахована та виплачена по березень 2018 року включно. Рішенням № 1485 від 06.04.2018 року комісії з питань припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами перевірки вирішено припинити соціальні виплати до прийняття остаточного рішення. На виконання рішення комісії управлінням було винесено рішення від 19.04.2018 року № 5405 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018 року.В зв'язку з чим, вважає, що управління діяло в порядку та на підставах, передбачених чинним законодавством, та жодним чином не порушило прав позивача. На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України, пенсіонером (пенсійне посвідчення серія ААЄ № 288007) та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з району проведення антитерористичної операції у Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області згідно довідки від 15.11.2014 року №1443000535 за адресою Донецька область, Мар'їнський район, м. Курахове, вул. Мечникова, буд. 26.
За заявою ОСОБА_1 пенсійна справа була взята на облік у Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, що підтверджується Розпорядженням управління від 13.02.2015 року № 4597, та отримувала пенсію на рахунок № 26257000650009, відкритий в ДОУ АТ “Ощадбанк” по грудень 2017 року включно.
Доказів скасування довідки до матеріалів справи не долучено.
Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2018 року на підставі того, що була скасована довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 7 ЗУ “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Статтею 46 ОСОБА_2 України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини “Мюллер проти Австрії”, 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном.
Статтею 8 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі -Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на ОСОБА_2 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно із ст. 47 Закон № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 49 Закон № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення. У випадку прийняття рішення про припинення - лише з підстав визначених ст.49 Закону № 1058.
Як вбачається з відзиву представника відповідача та наданих відповідачем письмових матеріалів, припинення виплати пенсії позивачу було пов'язано з тим, що рішенням комісії від 19 квітня 2018 року № 5405.
Слід звернути увагу на те, що діючим пенсійним законодавством не передбачено обов'язок органів Пенсійного фонду України припиняти виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже вказана обставина не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Суд зазначає, що пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами ОСОБА_4 Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.
Інші пункти ч.1 ст. 49 № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.
Суд зазначає, що постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб", постанова КМУ № 595 від 07.11.2014 року "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей", постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року "Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ", постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 року "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", постанова КМУ від 18.02.2016 року № 136 "Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…" не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Крім того, право виносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_3 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй.
Верховна ОСОБА_3 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти ОСОБА_4 Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_4 Міністрів України Верховною ОСОБА_3 України не надано.
Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов ОСОБА_4 Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину ОСОБА_2 України.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини суд вважає за необхідне застосувати положення ОСОБА_2 України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 ОСОБА_2 України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 ОСОБА_2 України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. ОСОБА_2 право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 ОСОБА_2 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд, звертаючи увагу на підставу припинення пенсії, яка визначена відповідачем, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, яка була видана позивачу, вважає за необхідне застосувати при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 ОСОБА_2 України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна ОСОБА_3 України (ст.91 ОСОБА_2 України). ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 ОСОБА_2 України).
ОСОБА_2 поняття “закон України” не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною ОСОБА_3 України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною ОСОБА_3 України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти ОСОБА_4 Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.
Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач порушив вимоги ст. 19 ОСОБА_2 України, ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з 01 квітня 2018 року припинив позивачеві виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправним рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5405 від 19.04.2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту її припинення, тобто з 01.04.2018 року є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України суд вважає за необхідне для відновлення порушеного права позивача на щомісячне отримання пенсії, скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5405 від 19.04.2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачу судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цій справі.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь держави підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5405 від 19.04.2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.
Скасувати рішення Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 5405 від 19.04.2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, адреса: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, 6) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Шкільна, 57).
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 11 жовтня 2018 року.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Шинкарьова І.В.