Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 жовтня 2018 р. Справа№0540/7711/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.03.2016 року зареєстрував своє постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та одночасно знявся з реєстрації у м. Макіївка Донецької області та повідомив відповідача про зміну реєстрації місця проживання на підконтрольній Україні території та надав документи, що підтверджують вказані обставини.
Як зазначає позивач, з моменту повідомлення про зміну реєстрації місця проживання до лютого 2018 р. відповідач здійснював нарахування та виплату належної пенсії на його картковий рахунок, відкритий в ПАТ «Приватбанк» в безготівковій формі. Проте у лютому 2018 року виплату пенсії позивачу було припинено з невідомих йому причин. Пенсію за березень, квітень, травень 2018 року отримував своєчасно, проте у червні 2018 року виплату пенсії йому припинено знов.
Позивач вважає такі дії УПФ протиправними, оскільки вони порушують її конституційні права.
Виходячи з наведеного, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати пенсії за лютий 2018 року та припинення виплати пенсії з червня 2018 року та зобов'язати УПФ виплатити заборгованість за лютий 2018 року та поновити пенсійні виплати з червня 2018 року із стягненням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Відзив з боку Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області не надходив.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження із визначенням п'ятнадцятиденного строку для подання відзиву, отримана відповідачем 05.09.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та станом на 03.10.2018 року відзив з боку УПФ не надійшов, суд кваліфікує це, як визнання позову відповідачем.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України (а.с. 8).
Позивач перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Листом УПФ від 09 липня 2018 року № 656/П-02-01-08 позивача повідомлено, що при розгляді пенсійної справи було встановлено факт безпідставної виплати пенсії за відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб (а.с. 21-22).
Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону № 1058-IV.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Разом з цим, відповідачем не надано, на вимогу суду, будь-якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу. Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не приймалося відповідного рішення.
Відповідно до абз. 2 п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абз .2 п. 4 Правил).
Згідно з відміткою в паспорті позивача щодо місця проживання, 09 березня 2016 року його знято з реєстраційного обліку, і в цей же день зареєстровано за новим місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с. 11).
Суд зазначає, що вищезазначений запис про реєстрацію внесений уповноваженим органом у встановленому законом порядку.
З урахуванням встановлених обставин, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII та постанову Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується матеріалами справи.
Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № К/9901/163/17 №234/11095/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей», № 509 від 01.10.2014 року «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», №365 від 08.06.2016 року «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», №136 від 18.02.2016 року «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування», оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виплативши пенсію за лютий 2018 року та припинивши її виплату з червня 2018 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 681/423/15-а (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Таким чином суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача виплатити компенсації у зв'язку з втратою частини доходів.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за лютий 2018 року та припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити пенсію за лютий 2018 року та поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4) починаючи з 01 червня 2018 року.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4) компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за лютий 2018 року та з 01 червня 2018 року.
Звернути рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Миру, 35, м. Бахмут, Донецька область, 84500, код ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Лазарєв В.В.