м. Вінниця
01 жовтня 2018 р. Справа № 127/12254/18
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Вінниці адміністративну справу за позовом:
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області,
про скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУПФ в Вінницькій області) звернулось до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.08.2018 за правилами предметної підсудності вказану справу передано до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.09.2018 відкрито провадження у даній справі.
В прохальній частині позовної заяви, позивач просив скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про накладення штрафу від 05.05.2018 року у виконавчому провадженні № 55959219.
Позов мотивовано тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду в Вінницькій області немає можливості виконати рішення в частині виплати коштів ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по грудень 2017 року не з вини позивача, а у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань з Державного бюджету. Крім того, Пенсійним фондом вживаються дії з виконання рішення суду в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103. Враховуючи наведене, вважає, що відсутні підстави для накладення на ГУ ПФ у Вінницькій області штрафних санкцій.
11.07.2018 року представник відповідача подала відзив на позов, в якому просила відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки боржником рішення суду в частині виплати нарахованої суми пенсії за 2016-2017 роки залишилося невиконаним, у зв'язку з чим 08.05.2018 було винесено постанову про накладення штрафу. Представник відповідача вважає, що оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України “Про виконавче провадження”.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що згідно вимог частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Так, на виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження ВП №55959219 з примусового виконання виконавчого листа №127/26973/17, виданого 06.03.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії відповідно до довідки №14871 про розмір грошового забезпечення.
В ході здійснення вказаного виконавчого провадження Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, повідомило відповідача про те, що на виконання рішення суду ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2016.
Зважаючи на невиконання рішення суду без поважних причин, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2, 08.05.2018 року, було прийнято постанову про накладення штрафу на позивача за невиконання рішення суду без поважних причин в розмірі 5100,00 грн.
Вказана постанова надіслана на адресу позивача та отримана останнім 08.05.2018 року, що підтверджується змістом позовної заяви.
Не погоджуючись з винесеною постановою, ГУ ПФ у Вінницькій області звернулось до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII “Про виконавче провадження” (далі - Закон № 1404-VIII).
Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви або повідомлення, передбачених частиною першою цієї статті, отримує в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів електронну копію виконавчого документа та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
В свою чергу, відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
З аналізу викладеної норми слідує, що негативні наслідки у вигляді накладення штрафу за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення настають за умови його невиконання без поважних причин.
Суд звертає увагу, що за своєю природою штраф це міра адміністративної відповідальності. Штрафи представляють собою грошові стягнення, тобто, є обтяженням майнового характеру для учасників виконавчого провадження. При цьому, штрафи можуть накладатися лише за винні дії чи бездіяльність.
Судом встановлено, що ГУ ПФ у Вінницькій області не виконало в повному обсязі рішення суду у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування з Державного бюджету України, оскільки згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей” від 23.12.2015 року № 900-VIII, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Приписами абзацу другого пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485 визначено, що Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами) (підпункти 2, 4 пункту 4 вказаного Положення).
Отже, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за 2016-2017 роки, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Зазначена правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 30.06.2015 та 03.11.2015, 02.02.2016 (справи №№21-1044а15, 21-5099а15, 825/3715/14 відповідно); Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 (справа №405/3663/13-а (К/9901/1598/18)) та від 13.06.2018 (справа №757/29541/14-а (К/9901/12146/18)).
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем оскаржувана постанова винесена передчасно, а також не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо її складення, тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов слід задовольнити в повному обсязі.
За приписами ч. 1, 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Таким чином, законодавець передбачив можливість відшкодування та оплати судових витрат лише у випадку задоволення позову саме на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Натомість, заявник є органом державної виконавчої влади, а тому і правові підстави для розподілу судових витрат з огляду на задоволення даного позову, на переконання суду, відсутні.
Доказів наявності судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про накладення штрафу від 08 травня 2018 року у виконавчому провадженні ВП №55959219.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, адреса: 21036, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)
Відповідач: відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 34939304, адреса: 21036, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)
Суддя /підпис/ ОСОБА_3
Згідно з оригіналом Суддя
Помічник судді