м. Вінниця
11 жовтня 2018 р. Справа № 0240/3581/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Макарової К.В.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за заявою: Головного управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)
до: ТОВ "Іллінецьке" (22712, вул. Центральна, 15, с. Іллінецьке, Іллінецького району, Вінницької області)
про: підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника
08.10.2018 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДФС у Вінницькій області із заявою до ТОВ «Іллінецьке» про визнання обґрунтованим рішення від 08.10.2018 року про застосування умовного адміністративного арешту майна ТОВ «Іллінецьке» (код ЄДРПОУ 38373353); зупинення видаткових операцій платника податків на розрахункових рахунках ТОВ «Іллінецьке».
Ухвалою суду від 08.10.2018 року відкрито провадження у справі №0240/3581/18-а у відповідності до положень ст. 283 КАС України та за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 10.10.2018 року.
В судовому засіданні 10.10.2018 року представником відповідача подано заяву, яку останній клопотав розцінювати як відзив щодо заявлених вимог ГУ ДФС у Вінницькій області.
Представник позивача не заперечував щодо долучення та розгляду заяви як відзив відповідача.
Так, сторона відповідача заперечуючи проти заявлених вимог посилається на те, що остання перевірка ТОВ «Іллінецьке» державною фіскальною службою проведено в 2017 року. За результатами перевірки складено акт №671/1401/38373353 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Іллінецьке» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2014 року по 28.02.2017 року, та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 02.11.2012 р. по 28.02.2017р.».
В подальшому, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено наказ №5950 від 24.09.2018 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Іллінецьке». Згідно вказаного наказу визначено період діяльності за який необхідно здійснити перевірку, а саме з 29 січня 2009 року по 12 квітня 2018 року, з метою дотримання вимог чинного податкового , валютного та іншого законодавства.
Вказаний наказ не відповідає нормам абз. 2 пункту 78.2 ст. 78 ПК України, які є спеціальними по відношенню до норм абз. 1 п. 78.2 ст. 78 ПК України та носять імперативний характер, тобто є обов'язковими для контролюючого органу.
Згідно Наказу №5950 немає законних підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Іллінецьке», в зв'язку із чим відповідачем подано до суду адміністративний позов про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Вінницькій області.
Відтак, представник відповідача заперечує щодо заявлених вимог позивачем та просить суд відмовити у задоволенні податкового звернення.
Позивач підтримав заявлені вимоги посилаючись на те, що податковий орган діяв в межах чинного законодавства, оскільки відповідач відмовився від проведення документальної перевірки. У відповідності до п. п. 94.2, 94.6 ст. 94 ПК України ГУ ДФС у Вінницькій області прийнято рішення від 08.10.2018 року про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.
Окрім того, враховуючи вимоги ст. 94 ПК України, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування, арешт коштів є можливим лише у разі арешту майна у відповідності до п.94.2 ст. 94 ПК України.
Крім того, з огляду на заперечення відповідача, який стверджує про наявність спору про право у даній справі, стороною позивача до суду надано позицію Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 28.08.2018 по справі №804/19780/14.
11.10.2018 представником відповідача до суду надано заперечення, які полягають у незгоді із заявленими вимогами податкового органу. В підтвердження своєї позиції долучено практику Верховного Суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
24.09.2018 року заступником начальника ГУ ДФС у Вінницькій області винесено наказ №5950 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Іллінецьке».
Згідно наказу вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Іллінецьке» з 25 вересня 2018 тривалістю 10 робочих днів.
На підставі ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, наказу №5950 від 24.09.2018 сформовано направлення на перевірку №2376 від 25.09.2018 року.
25.09.2018 року начальником управління аудиту ОСОБА_3 складено доповідну записку. У відповідності до якої просять заступника начальника ГУ ДФС у Вінницькій області дозволити провести виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Іллінецьке» з питань дотримання вимог чинного податкового, валютного та іншого законодавства посадовими особами ТОВ «Іллінецьке» за період з 29.01.2009 року по 12.04.218 року, з 25.09.2018 року тривалістю 10 робочих днів.
В подальшому, Головним державним ревізор - інспектором відділу аудиту території обслуговування платників Немирівської ОДПІ Управління аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області ОСОБА_4 25.09.2018 року складено акт №719/02-32-14/38373353 про відсутність посадових осіб за місцемзнаходження платника податків та неможливості початку позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Іллінецьке».
26.09.2018 року складено акт №725 про невручення наказу та непред'явлення направлень на проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Іллінецьке» в зв'язку із хворобою перевіряючого. В зв'язку із чим, начальником управління ОСОБА_3 складено доповідну записку про залучення до проведення перевірки інших головних державних ревізорів - інспекторів відділу аудиту платників.
27.09.2018 року головними державними ревізорами - інспекторами відділу аудиту платників Немирівського, Тульчинського, Іллінецького, Липовецького, Оратівського районного управління аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складено акт №733/02-32-14/38373353 про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.01.2009р. по 12.04.2018 р. ТОВ «Іллінецьке».
В подальшому, в звязку із не допуском посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Іллінецьке» головними державними ревізорами - інспекторами відділу аудиту платників Немирівського, Тульчинського, Іллінецького, Липовецького, Оратівського районного управління аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 28.09.2018 року складено акт №736/02-32-14/38373353. Відповідно до змісту ОСОБА_5 пояснення посадових осіб щодо причин не допуску до проведення перевірки додаються до даного ОСОБА_5.
Відповідно дані пояснення від 28.09.2018 стосовно недопуску до перевірки працівників ГУ ДФС у Вінницькій області долучені до матеріалів справи. Їх зміст зводиться до того, що посадові особи товариства вважають наказ від 24.09.2018 №5950 протиправним. До пояснень у переліку документів та інших матеріалів, що додаються вказано про позовну заяву від 28.09.2018 на 5 аркушах.
Також, 28.09.2018 року складено акт №737/02-32-14/38373353 про відмову посадових осіб від підписання направлень на проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Іллінецьке».
05.10.2018 року начальником управління аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області розглянувши матеріали ТОВ «Іллінецьке, що підтверджують наявність обставин передбачених ст. 81 ПК України у не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, сформовано звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
За результатами звернення та доданими матеріалами управлінням аудиту ГУ ДФС у Вінницькій області про застосування адміністративного арешту майна платника податків ТОВ «Іллінецьке», 08.10.2018 року заступником начальника ГУ ДФС у Вінницькій області ОСОБА_7 винесено рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Вказаним рішенням вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків ТОВ «Іллінецьке». Рішення надіслати ТОВ "Іллінецьке" з вимогою тимчасово зупинити відчуження майна.
Відповідно в ході судового розгляду встановлено, що дане рішення на адресу платника податків не надходило.
Надаючи правову оцінку обставинам, які зумовили звернення заявника до суду у порядку ст.283 КАС України, суд керується наступними приписами норм чинного процесуального та податкового законодавства.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п.п.19-1.1.1 п.19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Статтею 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За приписами п.81.1 ст.81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Одночасно, в силу абз. 5 п.81.1 ст.81 ПК України, непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Згідно з положеннями пп.16.1.13 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобовязаний допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків (п.81.2 ст.81 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом є адміністративний арешт майна платника податків.
Згідно з п.п. 94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано у разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Підпунктом 94.5 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Відповідно до п.94.10 ст.94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Загальну процедуру застосування адміністративного арешту майна платника податків визначено Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 №632 (далі - Порядок).
Пунктами 1-2 розділу IV Порядку передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених розділом III цього Порядку, та на підставі звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків відповідного підрозділу, який у межах своїх повноважень встановлює такі обставини, приймає рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Обґрунтованість арешту, накладеного на майно платника податків рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, має бути перевірена судом протягом 96 годин. У такому разі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу подається до суду протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення до суду. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.
Заявник у своїй заяві просить визнати обгрунтованим рішення від 08.10.2018 про застосування умовного арешту майна та зупинити видаткові операції на рахунках платника податків.
Аргументами податкового органу про прийняття рішення про зупинення видаткових операцій платника податків на розрахункових рахунках, вказано, що реалізація такого права пов'язана з наявністю, правомірністю та обґрунтованістю рішення керівника податкового органу щодо застосування арешту майна платника податків. Така вимога передбачена ст. 94 ПК України, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування. Застосування арешту коштів є можливим лише у разі арешту майна, застосованого згідно з п. 94.2 ст. 94 ПК України. При цьому, вказує позивач, що арешт коштів може здійснюватися шляхом звернення до адміністративного суду з позовом у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника.
Суд зазначає, що накладення адміністративного арешту та зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків є різними за своєю правовою суттю та не можуть підмінятися одне одним.
Підстави застосування зазначених заходів не є тотожними та передбачені різними нормами ПК України.
Саме з огляду на нетотожність вказаних інструментів податкового законодавства в ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України заяви щодо здійснення органом доходів і зборів вказаних повноважень визначені в різних підпунктах ч. 1 ст. 283 КАС України, як заяви з різним предметом звернення. Відтак предмет позову є законодавчо визначеним, та свідомо закріпленим законодавцем в різних підпунктах ч. 1 ст. 283 КАС України.
Згідно Рішення податкового органу про застосування арешту майна підставою для прийняття такого рішення слугувало саме п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України, тобто якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Так, відповідно до п. 94.6 цієї статті керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
В силу п. 94.10 ст.94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
При цьому п.п. 94.4 ст. 94 ПК України визначено, що арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Отже, кошти платника податку виключені з категорії майна, на яке може бути накладено арешт в порядку, визначеному ст. 94 ПК України.
Відтак, накладення арешту в порядку ст. 94 ПК України не може стосуватися коштів платника податку.
Крім того, прийняте Головним управлінням ДФС у Вінницькій області рішення не стосується зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, та суд не вбачає будь-яких підстав, передбачених Податковим кодексом України для зупинення таких операцій або трактування рішення податкового органу про арешт майна платника податків як рішення про зупинення видаткових операцій на рахунках такого платника.
Суд також враховує висновки Верховного Суду, зазначені в рішенні у справі №820/2312/17, в якому зокрема зазначено, що на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.
Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах. Суд дійшов висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.
В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
В силу п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №820/2312/17 вказує, що частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Отже, звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків, а також зупинення видаткових операцій на рахунку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не передбачено чинним законодавством. Щодо наявності податкового боргу у відповідача доказів заявником до суду не подано.
Надаючи оцінку вимозі податкового органу щодо підтвердження обґрунтованим рішення від 08.10.2018 про застосування умовного арешту майна ТОВ «Іллінецьке», то суд зважає на наступне.
Так, в силу п.п. 94.2.3 п.94.2 ст. 94 ПК України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу
Як зазначено вище, згідно до п.94.10 ст.94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі заяви органів доходів і зборів відповідно на підставі п. 2 ч. 1 ст. 283 КАС України.
Представник відповідача наполягає, що в даному випадку має місце спір про право, оскільки звернувся до суду з позовною заявою про оскарження наказу на проведення перевірки.
Сторона позивача заперечує наявний спір про право з огляду на позицію Верховного Суду у справі №804/19780/14 де у постанові від 28.08.2018 висловлено позицію, що спір про право в контексті норми ст. 183-3 КАС Ураїни (в редакції на час звернення із поданням) має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою підстав для застосування спеціальних заходів, зокрема під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 ст. 94 ПК України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо.
Помилковою є позиція суду апеляційної інстанції, вказує Верховний Суд, відносно того, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження має розумітись як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження.
Сторона відповідача звертає увагу, що Верховний Суд надавав оцінку у справі наявності скарги на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження. Натомість товариство задовго до прийняття рішення податкового органу від 08.10.2018 про застосування адміністративного арешту майна платника податків звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою про оскарження наказу на проведення позапланової документальної перевірки, оскільки вважає його протиправним. Тому підстави вважати, що перевірка була законною підстав немає.
Надаючи оцінку матеріалам та вказаним вище мотивам, суд доходить до наступного.
Верховний Суд по справі №821/1613/16 у постанові від 27.08.2018 вказав, що розгляд справи про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі подання органів доходів і зборів за умови, якщо до закінчення розгляду справи за таким поданням, суд не встановить наявності спору про право.
Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. При цьому Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права. Наявність спірних обставин щодо початку перебігу строку перевірки відповідно до статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з поданням) позбавляє суд можливості розглянути подання за правилами скороченого провадження.
У даній справі судом установлено, що платником податків оскаржено до суду наказ. При цьому, даний позов датовано 28.09.2018 та поданий до суду в той же день, про що повідомлено фіскальний орган. Таким чином, заперечення відповідачем законності проведення перевірки, що в свою чергу стало підставою для недопуску посадових осіб податкового органу до її проведення, свідчить про наявність спору, який переданий на розгляд відповідному органу. Рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків прийнято 08.10.2018 року.
В силу положень ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відтак, суд вважає за необхідне зауважити на те, що спір наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для подання відповідної заяви.
З огляду на вищенаведене, суд погоджується з позицією відповідача про те, що оскільки платник податків заперечує законність проведення перевірки, недопущення якої призвело до застосування адміністративного арешту, суд не може вирішити питання про правомірність чи не правомірність цього недопуску в межах ст. 283 КАС України, а таким чином дійти висновку про обґрунтованість чи необґрунтованість адміністративного арешту, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за заявою податкового органу.
Суд відхиляє покликання представника позивача на відсутність спору, як вказано у постанові ВС у справі №804/19780/14, оскільки оцінка Верховним Судом надавалась саме скарзі, а не тому, що було місце спору, який переданий на вирішення до суду.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заяви ГУ ДФС у Вінницькій області, а отже відмові у її задоволенні.
Керуючись ст.ст. 243-246, 293, 295-296 КАС України, суд -
В задоволенні заяви Головного управління ДФС у Вінницькій області до ТОВ «Іллінецьке» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій платника податків на розрахункових рахунках - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана сторонами протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі складено: (11.10.2018)
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна