Справа № 761/16401/18
Провадження № 2/761/5505/2018
01 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Ющенко Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: тимчасово виконуючий обов'язки директора філії Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України» (директор виконавчої філії) Грузинський Дмитро Олександрович, про визнання звільнення незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В травні 2018 року на адресу Шевченківського районного суду м.Києва надійшов позов ОСОБА_1, згідно з яким він, враховуючи подану 26.09.2018 року позовну заяву в новій редакції, просив суд: визнати його звільнення незаконним; скасувати наказ №145-к від 28.03.2018 року про його звільнення з посади ведучого програм редакції науково-освітніх передач головної редакції культурологічно-пізнавальних передач творчого об'єднання "Культура»; поновити його на одній з журналістських посад, яка відповідає його кваліфікації; стягнути з ПАТ «НСТУ» на його користь оплату за вимушений прогул з 28.03.2018 року по день набрання сили судового рішення у разі задоволення позовних вимог; зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.; зобов'язати відповідача відшкодувати ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 940,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні позивача з посади ведучого програми редакції науково-освітніх передач головної редакції культурологічно-пізнавальних передач творчого об'єднання «Культура», відповідачем було порушено вимоги, встановлені положеннями КЗпП України.
Так, позивач вказує, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 40, 42 КЗпП України, звільнив її з займаної посади на підставі наказу №145-к від 28.03.2018 року про звільнення з 30.03.2018 року у зв'язку з скороченням штату та чисельності працівників, не враховуючи ту обставину, що він має переважне право на залишенні на роботі як працівник, який має велику продуктивність праці та високу кваліфікацію.
Також, позивач акцентує увагу на тому, що первинна профспілкова організація, членом якої він є, всупереч вимог ст. 42 КЗпП України, надала адміністрації філії відповідача попередню згоду на його звільнення на підставі голослівного та безпідставного висновку про начебто його нездатність ефективно виконувати свої посадові обов'язки, зокрема працювати в прямому ефірі.
При цьому, позивач вказує, що зазначення в Наказі про звільнення факту його відмови від запропонованих посад відповідно до наявної спеціальності та кваліфікації, не відповідають дійсності, оскільки відповідач не пропонував йому жодних інших посад, окрім тих, на яких він погодився працювати.
Крім того, як на підставу для стягнення з відповідача суми на відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн., позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення, він відчуває моральні страждання, переживання, що, як наслідок, зумовили погіршення стану здоров'я та необхідність отримання медичної допомоги.
Ухвалою від 07.05.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.
Оскільки позивач усунув недоліки своєї позовної заяви, ухвалою від 23.05.2018 року було відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Також, вказаною ухвалою суду до участі в справі в якості третьої особи було залучено тимчасово виконуючого обов'язки директора філії Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України» (директор виконавчої філії) Грузинського Д.О.
21.08.2018 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення доказів у справі, яка ухвалою суду 22.08.2018 року була задоволена в повному обсязі.
10.07.2018 року до суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що звільнення позивача з займаної посади було здійснено у відповідності з трудовим законодавством.
04.09.2018 року на адресу суду надійшли документи від відповідача, зокрема: належним чином завірена копія Наказу Філії ПАТ «НСТУ» «ЦД Українське Радіо» за 145-к від 16.03.2018 року та належним чином завірена копія списку вакантних посад в ПАТ «НСТУ» станом на 15.03.2018 року, подані на виконання вимог ухвали суду від 22.08.2018 року.
10.09.2018 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому останній вказує, що твердження відповідача про невідповідність його кваліфікації тим посадам, які він мав бажання обійняти, є неправомірним та бездоказовим. Крім того, позивач зазначає, що він не відмовлявся від запропонованих інших посад, які відповідають наявній в нього спеціальності та кваліфікації.
26.09.2018 року від позивача на адресу суду надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи пояснень до позовної заяви та позовної заяви в новій редакції.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представники відповідача Кабулов Р.К. та Нечитайло Р.Г. у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечували, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, зібрані в матеріалах справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 01.09.2017 року позивач був переведений на посаду ведучого програми редакції розважальних передач головної редакції музичних та мистецьких передач творчого об'єднання « Культура».
Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією Трудової книжки позивача НОМЕР_1.
Водночас, відповідно до наказу Т.в.о. директора філії Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України» (директора виконавчої філії) Грузинського Д.О. від 28.03.2018 року №145-к ОСОБА_1 було звільнено з займаної ним посади 30.03.2018 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) та у зв'язку із ознайомленням його з усіма вакантними посадами, які були чи з'явилися в ПАТ «НСТУ» в період проведення процедури вивільнення, обранням ним посад, які він не може виконувати обіймати у зв'язку з невідповідністю наявної у нього кваліфікації до посад, які він виявив бажання обіймати та бути переведеним, відмовою запропонованих йому інших, відповідних до наявної у нього спеціальності та кваліфікації, вакантних посад у ПАТ «НСТУ», які не відповідають спеціальності та кваліфікації, але передбачають роботу, яку ОСОБА_1 зміг би виконувати з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи і стану здоров'я, у порядку, передбаченому частиною третьою стаття 49-2 КЗпП України.
Звертаючись з позовом до суду, позивачка, як на підставу для задоволення позовних вимог в частині поновлення її на роботі, посилається на порушення відповідачем вимог ст.ст. 40, 42 та 49-2 КЗпП України.
Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої ст. 40 КЗпП України визначено звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як передбачено вимогами статті 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 01.04.2015 року за результатом розгляду справи №6-40цс15.
Крім того, відповідно до правових позицій, які висловлені Верховним Судом України в постанові від 01.07.2015 року у справі №6-491цс15 та в постанові від 09.08.2017 року у справі №6-1264цс17, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому, згідно роз'яснень, які містяться в п.п.18, 19 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням зап. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У відповідності до вимог ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивінстю праці.
Водночас, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Так, як встановлено в судовому засіданні зі змісту копії протоколу засідання правління ПАТ «НСТУ» від 21.12.2017 року за №32 та копії Наказу ПАТ «НСТУ» від 21.12.2017 року за №469 «Про організацію заходів, пов'язаних зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату чисельності працівників) у ПАТ «НСТУ» в Публічному акціонерному товаристві «Національна телерадіокомпанія України» дійсно мали зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату.
Також, судом встановлено, що на виконання приписів ст. 49-2 КЗпП України 24.01.2018 року відповідачем було повідомлено позивача про його наступне вивільнення, про що свідчить підпис позивача в персональному попередженні від 24.01.2018 року, та відповідно до листа Центральної дирекції ПАТ «НСТУ» запропоновано посади для переведення, з яких позивачем було обрано наступні посади: ведучий програм Головної редакції «Продюсерська група програм вихідного/святкового дня» ТО «Перший канал» дирекції «Українське радіо»; випусковий відповідальний редакції випуску Головної редакції «Продюсерська група програмування» ТО «Перший канал» дирекції «Українське радіо»; ведучий програм редакції пізнавальних програм головної редакції музичних та мистецьких програм ТО «УР-2 «Промінь».
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, оскільки позивач не мав достатньої кваліфікації для переведення на обрані ним посади, 15.03.2018 року відповідачем було повторно ознайомлено позивача з переліком усіх наявних в ПАТ «НСТУ» вакантних посад станом на 15.03.2018 року з пропонуванням особисто обрати для переведення відповідні (за кваліфікацією, досвідом роботи та станом здоров'я працівника) посади.
Однак, за результатами ознайомлення позивача з переліком усіх вакантних посад, які були чи з'явилися в ПАТ «НСТУ» в період проведення процедури вивільнення, в пропозиції від 22.03.2018 року до персонального письмового попередження від 24.01.2018 року, позивачем було власноруч зазначено наступне: «Ознайомлений. Згоден на переведення на раніше обрані посади» та проставлено особистий підпис.
Обґрунтовуючи незаконність свого звільнення, позивач посилався на те, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 40, 42 КЗпП України, звільнив його з займаної посади, не враховуючи ту обставину, що він мав переважне право на залишенні на роботі як працівник, який має велику продуктивність праці та високу кваліфікацію.
Дійсно, як вже зазначалось вище, положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною 2 ст. 42 КЗпП України, передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.19 своєї постанови «Про практику розгляду трудових спорів» від 06.11.1992 року судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
В той же час, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 07.11.2011 року по справі №6-45цс11, поняття кваліфікації як таке, що включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення, є оціночним та визначаються у кожній конкретній справі.
Так, судом встановлено, що позивач має значний стаж роботи в засобах масової інформації.
Між тим, з наданих відповідачем до суду документів в їх сукупності, вбачається, що з метою встановлення кваліфікації позивача для зайняття ним посади, які він обрав відповідно до попередження від 24.02.2018 року, відповідачем було запропоновано позивачу виконати тестове завдання щодо рівня володіння програмним забезпеченням, яке, в свою чергу, останній самостійно не зміг виконати, та, як наслідок, не підтвердив своє володіння програмним забезпеченням, необхідним для виконання завдань та обов'язків, передбачених посадовими інструкціями до обраних посад.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що при звільненні позивача у відповідача не було підстав для застосування до нього вимог ст. 42 КЗпП України щодо переваги в залишенні на роботі, адже відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України першочергово має бути встановлено кваліфікацію працівника та її відповідність кваліфікаційним вимогам до обраних посад, і тільки в разі їх відповідності, може бути застосована ч.2 ст. 42 КЗпП України.
Крім того, твердження позивача про незаконність надання первинною профспілковою організацією згоди на його звільнення спростовуються наявною в матеріалах справи копією протоколу засідання профкому ППО «НРКУ» від 28.03.2018 року, зі змісту якого вбачається, що профком ППО «НРКУ», приймаючи рішення про надання згоди на звільнення позивача володів інформацією про невідповідність кваліфікації ОСОБА_1 до усіх кваліфікаційних вимог, встановлених до обраних ним посад.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з займаної посади за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді ведучого програм редакції науково-освітніх передач головної редакції культурологічно-пізнавальних передач творчого об'єднання «Культура» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа, яка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності до ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення законних прав працівника та у випадку, якщо таке порушення призвело до моральних страждань.
При цьому, обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, оскільки судом не встановлено порушення трудових прав позивача при його звільненні з боку відповідача, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову і в частині відшкодування моральної шкоди позивачу.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: тимчасово виконуючий обов'язки директора філії Публічного акціонерного товариства «Національна телерадіокомпанія України» (директор виконавчої філії) Грузинський Дмитро Олександрович, про визнання звільнення незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Повний текст рішення складено 04.10.2018 року.
Суддя: