04 жовтня 2018 року м. Рівне №1740/2159/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Самкової Т.А.; позивача - Крупеничс Василійс; представників позивача - адвоката ОСОБА_1 (ордер серії РН-425 №31) та адвоката ОСОБА_2 (ордер серії РН-705 №009); представника відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 15 січня 2018 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Крупеничс Василійс до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Крупеничс Василійс (далі іменується - позивач) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення відповідача, викладене в листі від 09.02.2018 №05/1-1276, про порушення позивачем правил перебування в Україні; зобов'язати відповідача прийняти рішення про законність перебування позивача в Україні з 16.06.2017 по 06.07.2018.
Ухвалою суду від 15.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.02.2018 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області з листом про надання інформації щодо законності його перебування на території України. На даний запит відповідач надав відповідь від 09.02.2018, де вказав про порушення позивачем правил перебування на території України. Позивач вважає таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, оскільки він вважає своє перебування на території України законним.
У судове засідання прибув позивач та його представники - адвокат ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_2, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач вказує, що оскаржувана відповідь, оформлена листом від 09.02.2018 №05/1-1276, жодним чином не являється рішенням суб'єкта владних повноважень, а надана позивачу в порядку норм Закону України «Про звернення громадян». Відповідач зазначив, що відповідь надана позивачу у строки, визначені законом.
На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 04.10.2018.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
Постійний житель Латвійської республіки Крупеничс Василійс звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області з запитом (зверненням) від 07.02.2018 про надання інформації за наступними питаннями: 1) чи на законних підставах на даний момент Крупеничс Василійс перебуває на території України; 2) чи має Крупеничс Василійс право продовжувати проживати на території України (а.с. 22).
За результатами даного запиту, відповідачем надана відповідь від 09.02.2018 №05/1-1276, якою позивачу повідомлено, що термін дії його візи закінчився 15.06.2017; територію України він не залишив; строк тимчасового перебування не продовжив; з 16.06.2017 порушив правила перебування в Україні (а.с. 9).
Вказані вище докази досліджені судом в оригіналі та засвідчені їх копії, які знаходяться в матеріалах справи (стаття 94 КАС України).
Відповідь надана з посиланням на норми: Постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження строку або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2015 №884 про затвердження Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28.08.2013 №825 про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення ДМС, статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним рішення від 09.02.2018 №05/1-1276, оформленого листом, вказуючи що таке рішення порушує його законне право на перебування на території України.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного листа, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).
За правилами пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).
Суд зазначає, що оскаржувана відповідь Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 09.02.2018 №05/1-1276 жодним чином не являється рішенням суб'єкта владних повноважень - актом індивідуальної дії, що може бути предметом оскарження в межах адміністративного процесу.
Так, запит позивача про надання інформації поданий до відповідача в порядку Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 (далі іменується - Закон України №393/96-ВР).
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України №393/96-ВР, особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (частина 1 статті 20 Закону України №393/96-ВР).
Судом встановлено, що відповідь на звернення надана відповідачем з дотриманням строків, встановлених статтею 20 Закону України №393/96-ВР. Даним рішенням лише надано роз'яснення щодо запитуваних фактів.
В рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги та приписи.
Тобто, відмінною ознакою дій суб'єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов'язки.
Оскаржувана відповідь Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 09.02.2018 №05/1-1276 не містить жодних ознак акта індивідуальної дії, оскільки не встановлює обов'язковості його виконання; не визначає правових меж дій позивача; не встановлює для позивача правові норми поведінки та не формує конкретні правовідносини; не встановлює юридичні факти, що можуть спричинити для позивача певні правові наслідки.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі іменується - Положення №360), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
ДМС відповідно до покладених на неї завдань: приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування; приймає рішення про видачу дозволу на імміграцію, відмову в його видачі та скасування такого дозволу; здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках; приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України; приймає рішення про визнання іноземців та осіб без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; здійснює інші повноваження, визначені законом (підпункти 4, 6, 8, 9, 14, 39 пункту 4 Положення №360).
Саме такі рішення ДМС та її територіальних органів можуть бути оскаржені до суду як акти індивідуальної дії. Проте, оскаржувана відповідь не є таким актом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011.
Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначається Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» від 15.02.2012 №150.
Надана відповідачем оскаржувана відповідь від 09.02.2018 №05/1-1276 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що винесене на реалізацію вказаних вище норм законодавства.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних або юридичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем - фізичною особою та відповідачем - суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зважаючи на те, що оскаржувана відповідь Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 09.02.2018 №05/1-1276 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а лише надана позивачу як відповідь на звернення в порядку Закону України Закону України №393/96-ВР, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки факту порушення прав та інтересів позивача даною відповіддю судом не встановлено.
Окрім того, відповідно до частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 73 КАС України).
Суд відхиляє надані позивачем докази: ухвала Рівненського міського суду від 03.07.2018 у справі №569/13831/17 (а.с. 10), Дозвіл Рівненського міського суду від 03.07.2018 №569/13831/17 (а.с. 12), лист від 24.05.2018 №К-7282-18/8.1/2168-18 (а.с. 32), постанова про накладення адміністративного стягнення №001412 від 26.07.2018 (а.с. 33), лист від 10.07.2018 №5601.5-3034/56.1-18 (а.с. 34), Повідомлення від 10.07.2018 (а.с. 35), оскільки такі докази не є належними та допустимими. Такі документи жодним чином не стосуються оскаржуваної позивачем відповіді Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 09.02.2018 №05/1-1276.
Друга заявлена позивачем позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про законність перебування позивача в Україні з 16.06.2017 по 06.07.2018 також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання протиправною та скасування відповіді від 09.02.2018 №05/1-1276.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо надання позивачу відповіді на звернення в порядку статті 77 КАС України, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, не підлягає вирішенню, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Крупеничс Василійс (ДМ-5414, АДРЕСА_1; паспорт постійного жителя Латвійської Республіки LZ №4045592) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16-го Липня, 6; код ЄДРПОУ 37829784) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09 жовтня 2018 року.
Суддя Недашківська К.М.