10.2.4
Іменем України
10 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2105/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
17 липня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1В.) до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у припиненні пенсійних виплат на адресу позивача;
- зобов'язати відповідача поновити пенсійні виплати для позивача із дня припинення проведення пенсійних виплат із березня 2016 року включно (а.с.3-5).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
Позивач перебуває на обліку в Пенсійному фонді України, як отримувач соціальної допомоги (пенсії) по інвалідності ІІ групи за загальним захворюванням. Позивач отримав статус тимчасово переміщеної особи - переселенця, оскільки проживає у населеному пункті м. Стаханові Луганської області, який на даний час перебуває у зоні проведення АТО та є тимчасово окупованою територією, на якій не діють органи державної влади України. На підставі отриманого статусу позивач звернувся до Пенсійного фонду України, в особі відповідача, щодо продовження отримання соціальної допомоги у вигляді пенсії. Відповідач прийняв заяву та продовжив пенсійні виплати шляхом перерахування на відповідний банківський рахунок. З березня 2016 року відповідач припинив виплати пенсії для позивача. З приводу призупинення пенсійних виплат позивач у телефонному режимі звертався до відповідача та просив вказати причину припинення пенсійних виплат та про їх поновлення. Лише в травні 2018 року позивачу усно повідомили про те, що підставою для припинення пенсійних виплат стала тривала відсутність за місцем реєстрації в якості тимчасово переміщеної особи та повернення до зони проведення АТО. Позивач вважає, що дії відповідача порушують права та інтереси позивача, а тому звернувся до суду за захистом свої прав.
Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 03.08.2018 за вхідним реєстраційним номером 18563/2018 надав відзив на позовну заяву від 31.07.2018 №11961/07-19 (а.с.24-26), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 26.12.2014 позивач звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 позивача було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 29.02.2016, що підтверджується довідкою від 25.07.2018 №2065. Розмір пенсії за лютий 2016 року - 1174,00 грн. Виплата пенсії була припинена з 01.03.2016. Відповідач вказує, що припиняючи виплату пенсії позивачу відповідач діяв на виконання вимог постанову КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 30.08.1999 №1596 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках». На підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії з 01 березня 2016 року була припинена, у тому числі і позивачу. За таких обставин, відповідач вважає свої дії щодо припинення виплати пенсії позивачу правомірними та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).
Ухвалою суду від 19.07.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.15-16).
Ухвалою суду від 10.10.2018 провадження у справі поновлено (а.с.35).
Ухвалою суду від 10.10.2018 представнику відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів (а.с.36-37).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, паспорт серії ЕН 346951, виданий 06.07.2004 Стаханівським МВУМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (м.Стаханов), АДРЕСА_1 (а.с.6, зворотній бік 7).
Позивач отримує пенсію по інвалідності за ІІ групою захворювання, що підтверджується посвідченням Серії ААА №966398 від 22.08.2007 (а.с.7).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 15.12.2014 №8893 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: Луганська область, м.Сєвєродонецьк, пр.Гвардійський, буд.23А/17 (а.с.8).
На виконання ухвали суду від 19.07.2018 Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПтаСЗН як внутрішньо переміщена особа, рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.23).
26.12.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив взяти на облік пенсійну справу за віком та зазначив, що виплата відбувалась через «Юнікредит банк» (а.с.27).
Відповідно до інформації зазначеної у розпорядженні №80726 від 12.02.2015, ОСОБА_1 з 01.08.2014 поновлено пенсію по інвалідності у розмірі 1049,00 грн. (зворотній бік а.с.27).
Розпорядженням відповідача від 26.02.2016 на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 25.02.2016 №1566/02-02 та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформація СБУ щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, призупинено виплату пенсії позивачу з 01 березня 2016 року (а.с.34).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження органу Пенсійного фонду України від 26 лютого 2016 року виплата пенсії позивачу з 01.03.2016 була призупинена на підставі листа головного Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 25.02.2016 №1566/02-02 та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (а.с.34).
Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Аргументи відповідача, що він зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 637, на яку посилається відповідач, як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 26.02.2016 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду позивачу не було відомо про розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 26.02.2016 року про призупинення виплати пенсії, суд, вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не бездіяльність, як просив позивач, створює відповідні правові наслідки.
Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.03.2016, оскільки як вбачається з довідки від 25.07.2018 №2065 наданої відповідачем, позивачу призупинено і нарахування, і виплату пенсії саме з 01.03.2016 (а.с.29). За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів. Суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені, оскільки жодних належних та допустимих доказів про направлення та отримання позивачем розпорядження від 26.02.2016 року про призупинення йому виплати пенсії з 01 березня 2016 року відповідачем суду не надано, у зв'язку з чим, будучи необізнаним з цього приводу, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка сама по собі є триваючою у часі, а позивач має право на звернення до суду за захистом порушених прав протягом усього часу, протягом якого триває така бездіяльність.
Суд звертає увагу відповідача, що зазначене питання було вирішено ухвалою суду від 19.07.2018 (а.с.1-2).
Щодо доводів відповідача про поновлення нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати, суд вважає їх неприйнятними, оскільки пенсія призначається громадянам України пожиттєво, а тому обмежувати нарахування та виплату пенсії будь-якими строками є протиправним.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у лютому 2016 року у розмірі 1174,00 грн. (а.с.29). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1174,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.
Суд звертає увагу позивача на те, що здійснити виплату пенсії відповідач зможе лише при наявності у нього інформації про відкритий на ім'я ОСОБА_1 рахунок в АТ “Ощадбанк”.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 повинен надати управлінню Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганській області інформацію про відкритий ним рахунок в АТ "Ощадбанк".
Оскільки ухвалою суду від 19.07.2018 позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 26 лютого 2016 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94013, Луганська область, м.Кадіївка (м.Стаханов), АДРЕСА_1) призначеної йому пенсії по інвалідності з 01 березня 2016 року.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1174 (одна тисяча сто сімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя ОСОБА_2