10.2.4
Іменем України
10 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/490/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Халіма Сагадієвича до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 Халіма Сагадієвича (далі - позивач, ОСОБА_1С.) до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просить:
- визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати з 01.09.2017 пенсії за віком;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 01.09.2017 відновити та виплачувати пенсію за віком позивачу.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. З 01.09.2017 відповідач припинив виплату пенсії позивачу та у телефонному режимі повідомив, що виплата пенсії припинена із-за отримання від управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, де вказано, що позивач не мешкає за тимчасово зареєстрованою адресою у м. Сєвєродонецьку.
Вважає дії управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплати пенсії протиправними і такими, що порушують його конституційні права.
Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 26-27).
13.02.2017 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про взяття на облік. З 01.03.2016 ОСОБА_1 було взято на облік до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Пенсія позивачу виплачувалась по 31.08.2017.
Водночас, відповідач зазначає, що з 01.09.2017 було припинено виплату пенсії позивачу, оскільки відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.08.2017 за № 56 за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати.
Щодо вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії з 01.09.2017 без зазначення кінцевої дати то відповідач вважає, що покладення на майбутнє зобов'язань діючим законодавством не передбачено.
Відповідач вважає свої дії щодо припинення з 01.09.2017 виплати пенсії ОСОБА_1 правомірними, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.02.2018 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 1-2).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 зупинене провадження в адміністративній справі № 812/490/18 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (арк. спр. 22-23).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 провадження у справі поновлено.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 клопотання управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про витребування доказів у справі за позовом ОСОБА_1 Халіма Сагадієвича до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 04.12.1987 № 122992 (акр. спр. 10 зворотній бік).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.02.2017 № НОМЕР_1, виданої управлінням соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - 93408, АДРЕСА_1 (арк. спр. 10).
За інформацією Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 05.10.2018 № 9636/03 ОСОБА_1 не перебуває на обліку в УП та СЗН. Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.02.2017 № НОМЕР_1 було скасовано 20.04.2018 на підставі п.5 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання особи) (арк. спр. 51).
Згідно наданих відповідачем документів, судом встановлено таке.
13.02.2017 позивач звернувся до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області про взяття на облік пенсійної справи (арк. спр. 28).
Згідно заяви від 13.02.2017 позивач просив перерахувати належні йому суми пенсії на поточний рахунок, який відкритий у ТВБВ № 10012/017 філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (арк. спр. 30)
Відповідно до розпорядження від 17.03.2017 за № 76385 позивачу була призначена пенсія: з 01.03.2016 - 3388,43 грн.; з 01.05.2016 - 3556,43 грн.; з 08.06.2016 - 3556,43 грн.; з 01.12.2016 - 3907,43 грн. (арк. спр. 29).
Згідно довідки № 786 від 07.03.2018 позивач отримав пенсію у серпні 2017 року у розмірі 4102,43 грн.; у вересні пенсія нарахована у розмірі 4102,43 грн., але не виплачена (арк. спр. 32).
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.08.2017 року № 56 (копія додається), за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати (арк. спр. 31).
Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 30.08.2018 припинена виплата пенсії по особовому рахунку № 847875 ОСОБА_1 з 01.09.2017 (арк. спр. 43).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).
Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.
Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений у частині першій статті 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.
Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.
Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.
Відповідач в запереченнях пояснив, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування сама по собі є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII. Однак при цьому відповідачем не зазначено частини вказаної статті, оскільки вона має десять частин. Аналіз вказаної статті не дає підстав для підтвердження зробленого відповідачем висновку, оскільки жодна частина не має таких умов. Навпаки, частина 1 ст. 7 Закону № 1706-VII визначає умови того, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Як свідчить зміст цієї частини, законодавець розділив окремо поняття «права на пенсійне забезпечення» та «права на отримання соціальних послуг». У зв'язку з чим така позиція відповідача є помилковою. Судом досліджується дотримання відповідачем законодавчо встановлених гарантій реалізації позивачем саме права на пенсійне забезпечення.
Судом встановлено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13.02.2017 № НОМЕР_1 скасовано 20.04.2018 на підставі п.5 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання особи).
Також судом встановлено, що розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 30.08.2018 припинена виплата пенсії по особовому рахунку № 847875 ОСОБА_1 з 01.09.2017.
Відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.
Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.
Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.
Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення положень ч. 3 ст. 4 та ст. 5 Закону №1058 прийняв розпорядження від 30.08.2017 про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.
Як наслідок, в наявності підстави для прийняття судом рішення стосовно прийнятого відповідачем розпорядження від 30.08.2017.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим визнати протиправним та скасувати розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 30.08.2018 припинена виплата пенсії по особовому рахунку № 847875 ОСОБА_1 з 01.09.2017.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.09.2017 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.09.2017.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його вчинити певні дії.
В запереченнях відповідач з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «ОСОБА_2 проти України» зазначив про необхідність зазначення кінцевої дати періоду порушення прав позивача, оскільки покладення на майбутнє зобов'язань діючим законодавством не передбачено.
Така позиція відповідача з урахуванням обставин по даній справі є хибною, оскільки адміністративний позов не містить вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії в майбутньому. Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка має місце з грудня 2017 по теперішній час. В разі задоволення позову відповідач не зобов'язується виконувати дії на майбутнє, а спонукається до дій, які він повинен був вчинити в період протиправної бездіяльності та вчиняти дії, які повинні бути виконані станом на момент виплати позивачу пенсії відповідно до норм чинного законодавства.
У зв'язку з чим зазначення кінцевої дати протиправної бездіяльності при даних спірних правовідносинах є недоцільним. Крім того, відповідач заперечує проти позову та продовжує допускати протиправну бездіяльність, що автоматично подовжує її строк.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 28.02.2018 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01.09.2017, судовий збір у розмірі 704,80 грн. до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань УПФУ в м. Сєвєродонецьку.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4102,43 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 Халіма Сагадієвича до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 Халіму Сагадієвичу раніше призначеної пенсії за віком з 01 вересня 2017 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30.08.2018 про припинення виплат пенсії по особовому рахунку № 847875 ОСОБА_1 Халіму Сагадієвичу з 01 вересня 2017 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9) поновити ОСОБА_1 Халіму Сагадієвичу (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) з 01 вересня 2017 року виплату раніше призначеної пенсії за віком.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4102,43 грн. (чотири тисячі сто дві гривень 43 коп.)
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя ОСОБА_3