221/2456/18
2/221/704/2018
03 жовтня 2018 року м. Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Безрук Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Чемезової Г.О.;
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Волноваха цивільну справу 221/2456/18 за позовом Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідно до укладеного Договору № б/н від 10.11.2011 року, укладеного між сторонами, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 8000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушив умови договору, не здійснюючи своєчасно погашення платежів та відсотків, у зв'язку з чим станом на 28.02.2018 року виникла заборгованість на суму 96 253,20грн, з яких заборгованість за кредитом становить 7781,01грн, заборгованість по процентам за користування кредитом -80 812, 51 грн, заборгованість за пенею та комісією 2600 грн., також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина);4559,68 грн. - штраф (процентна складова), яку представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача та судовий збір у розмірі 1762 грн.
В судове засідання сторони не з'явилися, ухвалою від 14.05.2018 року було відкрито провадження у справі. Представник позивача просив справу розглянути без його участі в порядку спрощеного провадження.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі та надала відзив на позов, у якому зазначила, що дійсно, 10.11.2011 року між нею та позивачем був укладений кредитний договір, за яким вона отримала кредит в сумі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, яку було видано на три роки, відповідно, строк її дії скінчився 10.11.2014 року, тому, враховуючи визначений законом строк позовної давності, позов був поданий позивачем до суду 23.04.2018 року, поза межами строку позовної давності.
Окрім того, позивачем не було надано оригіналів документів, копії яких додані до позовної заяви у якості доказів позовних вимог; розрахунок сум заборгованості не обґрунтований.
Посилання представника позивача на збільшення за домовленістю сторін строку позовної давності безпідставні, оскільки вона не підписувала такого договору, що мав укладатися у письмовій формі, відповідно до вимог чинного законодавства. Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких встановлено позовну давність тривалістю 50 років, не містять її підпису, тому не можливо вважати доведеними посилання позивача на існування між сторонами договору про збільшення строку позовної давності до 50 років.
Також, просила врахувати, що після закінчення строку дії платіжної картки 10.11.2014 року, договором не встановлено умов про сплату визначеного розміру відсотків після закінчення строку дії картки, тому, з урахуванням положень ч.1 ст.1048 ЦК України, їх повернення встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи, що повернення нею кредитних коштів не відбулося, зобов'язання нею не виконано, тому, враховуючи вимоги законодавства щодо розміру відсотків за невиконаними зобов'язаннями та враховуючи строк позовної давності, вона мала сплачувати відсотки з квітня 2015 року у розмірі на рівні облікової ставки НБУ, загальний їх розмір становить 3382,39 грн, згідно наданого нею розрахунку.
Також вказувала, що за умовами укладеного договору, у разі несвоєчасного виконання зобов'язань, вона мала сплатити неустойку - пеню та штрафи, що є незаконним, оскільки застосування подвійної цивільно - правової відповідальності за одне й те саме правопорушення суперечить положенням ст.61 Конституції України, яка забороняє подвійну відповідальність за одне й те ж саме правопорушення. Вказувала, що штраф та пеня є одним видом цивільно - правової відповідальності, їх одночасне застосування не можливе, тому вважає, що з неї підлягає стягненню лише пеня у розмірі 100 грн. в межах строку позовної давності.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов висновків про необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
Судом встановлено, що 10.11.2011 року між сторонами у справі укладено Договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 8000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно умов договору, позичальник зобов'язався повернути кредит частинами у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі, та сплачувати відсотки за користування кредитом.
Кредитний договір між сторонами було укладено в спосіб подання письмової згоди відповідача на надання відповідної платіжної картки, видачі позивачем відповідачеві такої картки, та ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а відтак породжували відповідні договірні зобов'язання для сторін по справі.
Позивач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві обумовлену сторонами грошову суму шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку.
У порушення умов вказаного кредитного договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, прострочив повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого станом на 28.02.2018 року виникла заборгованість на загальну суму 96 253,20грн, з яких заборгованість за кредитом становить 7781,01грн, заборгованість по процентам за користування кредитом -80 812, 51 грн, заборгованість за пенею та комісією 2600 грн., також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина);4559,68 грн. - штраф (процентна складова).
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі ст.ст. 610, 611 ЦК України у разі неналежного виконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.
Стаття 625 ЦК України передбачає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути заборгованість частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу
Згідно умов вказаного кредитного договору, укладеного між сторонами, відповідач як позичальник зобов'язаний: сплачувати заборгованість перед банком; сплачувати банку проценти за користування кредитом; та у випадку порушення зобов'язання, сплачувати відповідні штрафні санкції.
Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).
Враховуючи, що строк дії платіжної картки сплив 10.11.2014 року, строк позовної давності за основними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом сплинув 10.11.2017 року, тому позовні вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частина перша статті 598 ЦК України передбачає підстави припинення зобов'язання, зокрема зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
При цьому зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Отже, за змістом наведених норм якщо зобов'язання не проведено належним чином, то воно не припиняється.
З огляду на те, що строк дії картки, що відповідає строку дії договору, та закінчується 10 листопада 2014 року; договором не встановлений розмір процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, відповідно до положень частини першої статті 1048 ЦК України і правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1412цс16, розмір процентів за користування кредитом після спливу визначеного у договорі строку їх повернення визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені і комісії, штрафів (фіксованої частини та процентної складової), суд зазначає.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Умовами спірного договору, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.
У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.
Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» заборонено на час проведення антитерористичної операції нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
З розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування штрафних санкцій за кредитним договором між сторонами у справі здійснювалося з січня 2014 року по 28.02.2018 року, при цьому позивач не врахував, що відповідач зареєстрована та мешкає у смт.Благодатне Волноваського району Донецької області, що відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р., тому він не повинен був нараховувати проценти за даним договором, а відповідно, в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таким, перевіривши матеріали справи, взявши до уваги умови кредитного договору, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.257,258,261, 264, 266, 267 ЦК України, ст.ст.19, 81, 89, 263-265, 353,354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 10.11.2011 року відмовити.
Повний текст рішення складений 08 жовтня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Т.В. Безрук