Справа № 219/6237/18
Провадження № 2/219/2157/2018
09 жовтня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:
судді Павленко О.М.,
за участі секретаря Брагіної М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
позивач ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1), в якому просить визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком, який розташований за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд.41а.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.02.2007 року він є власником будинку за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а. Відповідач ОСОБА_2 є його донькою, яка зареєстрована за вказаню адресою, але фактично не проживає з 2014 року. Позивач зазначає, що він змушений сплачувати комунальні послуги, формальна реєстрація відповідача в будинку заважає йому оформити субсидію на сплату житлово - комунальних послуг, фактично позбавляє його права отримати субсидію.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20.07.2018 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомленим належним чином. Крім того, від нього до суду надійшла заява, згідно якої він просив розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, не заперечував проти постановлення заочного рішення (а.с.35).
ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд розглядає справу за відсутності відповідачів.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів, проти чого позивач не заперечує.
З урахуванням ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 14 від 13.02.2007 року, виданого 15.01.2007 року на підставі розпорядження Голови районної державної адміністрації та згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13591170 від 16.02.2007 року, виданого Комунальним підприємством «Артемівське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_1 є власником будинку, який розташований за адресою: Донецька область, Бахмутський район (раніше Артемівський), с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41 а (а.с.28, 5).
За даними довідки про реєстрацію, місце проживання, склад сім'ї, виданої В.о. старости с. Роздолівка Соледарської міської ради за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а фактично проживають дружина власника ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).
Відомості про реєстрацію відповідача за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а підтверджується довідкою від 12.07.2018 року, яка надіслана Відділом з реєстрації місця проживання фізичних осіб Солдедарської міської ради, на запит суду щодо реєстрації відповідача (а.с.12а).
Відповідно до акту встановлення факту проживання громадян в с. Роздолівка Бахмутського району Донецької області від 12.06.2018 року, складеного комісійно у складі в.о. старости Роздолівського старостинського округу № 8 ОСОБА_5, спеціаліста І категорії з загальних питань Соледарської міської ради ОСОБА_6, секретаря міської ради ОСОБА_7 у присутності сусідів ОСОБА_8, ОСОБА_9, проведено обстеження матеріально- побутових умов проживання ОСОБА_2, 03.01.1996 року за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а , встановлено, що ОСОБА_2 дійсно зареєстрована за вказаною адресою, але з 2014 року фактично не проживає (а.с.26).
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1ст. 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
Вимогами ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Як зазначено в ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоровя чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
За правилами ст.ст.150, 156 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди; члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням; припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог ст.ст.405, 406 ЦК України. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Положення ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР зазначає, що до членів сім'ї належать дружина наймача (власника), їхні діти, батьки та інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 за місцем реєстрації, за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а, з 2014 року не проживає.
Як вбачається з листа т.в.о.начальника Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області підполковника поліції ОСОБА_10 (від 04.10.2018 року № 28987/201/01-2018) згідно обліків Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, з приводу чинення їй перешкод з боку будь-якої особи щодо недопущення її до будинку за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, 41а, не зверталася (а.с.35).
Відповідно до листа КЗОЗ «Бахмутська центральна районна лікарня» від 09.08.2018 року № 4248, громадянка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, за стаціонарною допомогою до КЗОЗ «Бахмутська ЦРЛ» не зверталася, у списках санпропускників та травмпункту не значиться, за даними пункту централізованої видачі лікарняних листків (як по поліклініці, так і по стаціонару) не числиться, медична документація в реєстратурі відсутня, та за даними архіву не числиться, на психоневрологічному обліку не перебуває (а.с.22).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути обмежений у здійсненні цього права.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Вище приведені обставини та факти у їх сукупності дають суду можливість зробити висновок про те, що в ході судового розгляду справи позивачем були обґрунтовані обставини, на які вона посилалася як на підставі своїх вимог.
Судом достовірно встановлено, що відповідач не проживає у спірному будинку з 2014 року, тобто майже 4 роки, ним не користується, витрати, пов'язані з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, відповідач не сплачуює, а тому суд визнає відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 89, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 319, 321, 383, 386, 391, 405 ЦК України суд, -
позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком, який розташований за адресою: Донецька область, Бахмутський район, с. Роздолівка, вул. Толочкова, буд. 41а
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня вручення повного заочного рішення.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30-ти днів з моменту отримання копії цього рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя -
ОСОБА_11