Cправа № 127/9854/18
Провадження № 2/127/1702/18
Іменем України
09 жовтня 2018 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Гриневича В.С.,
при секретарі: Гилик А.О.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1, її представника: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
представника Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради: Бойко М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №127/9854/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, за участю Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради, про відібрання дітей, -
ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_4 про відібрання дітей.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 вересня 2005 року до 11 жовтня 2017 року. В період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_9. В зв'язку з відсутністю власного житла, сім'я проживала в будинку АДРЕСА_1, що належить матері відповідача.
ОСОБА_1 зазначає, що з 2017 року в сім'ї почали виникати суперечки, відповідач звільнився з роботи і припинив матеріально підтримувати сім'ю, став підозрілим, дратівливим. Скаржився, що за ним постійно слідкують, з'явилися галюцинації. Згодом, позивач дізналася, що чоловік почав вживати наркотичні препарати. В червні 2017 року ОСОБА_4, на очах у малолітніх дітей, побив дружину та вигнав з дому. В результаті цього, ОСОБА_1 змушена була поселитись в квартирі батьків, де мешкає і досі.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено та визначено місце проживання дітей з матір'ю. Разом з тим, після рішення суду ОСОБА_4 забрав дітей та утримує їх в будинку своєї матері. Позивач повідомляє, що син ОСОБА_5 більше тижня школу не відвідує, а ОСОБА_9 - дитячий садок. Ні позивача, ні свою матір, відповідач до дітей не допускає. З даного приводу 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Національної поліції, проте їй повідомили, що термін розгляду заяв становить 30 днів. На думку позивача, за цей час діти, під впливом свого батька, перетворяться на наркоманів. Крім того, позивач повідомляє, що ОСОБА_4 було притягнуто до відповідальності за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння; засуджено за вчинення злочину, передбаченого статтею 309 КК України, а також наразі в суді перебуває кримінальне провадження за вчинення ним злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. На підставі статті 162 СК України, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом та просила відібрати в ОСОБА_4, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернути їх матері дітей - ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 27 квітня 2018 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та визначено, що справа буде розглядатися в порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі Орган опіки та піклування Виконкому Вінницької міської ради для виконання своїх повноважень. Також відповідачу було запропоновано протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази.
Під час проведення підготовчого засідання представником позивача було подано суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 48-51). В даній заяві зазначено, що ОСОБА_4 рішення суду відмовляється виконувати, утримує старшого сина ОСОБА_5 поряд з собою, періодично, шляхом застосування сили, забирає молодшого сина. Органи державної виконавчої служби відмовляються виконувати рішення через відсутність посилання в рішенні суду на Закон України «Про виконавче провадження». Позивач зазначає, що їй не відомо, де ночує її син та чим він харчується. Відповідач ніде не працює та веде аморальний спосіб життя. Син ОСОБА_5, перебуваючи з батьком, припинив відвідувати школу, став дратівливим, підозрілим, погіршилась поведінка. Зі слів сусідів, ОСОБА_4 із сином за місцем реєстрації не проживає, бродяжничають, кореспонденцію не отримують, переховуються від працівників поліції, які розшукують ОСОБА_4 за ухвалою суду. Правовою підставою звернення до суду з даним позовом є статті 170, 164 СК України, а саме виникнення в сім'ї небезпечної для дитини обстановки щодо її життя, здоров'я і морального виховання. ОСОБА_1 також зазначає, що відповідач не займається вихованням та утриманням сина.
Відзив на позовну заяву відповідачем в строк визначений судом, подано не було.
Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в частині другій статті 191 ЦПК України.
З огляду на вказане суд приходить до висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю, з підстав викладених у заяві про уточнення позовних вимог. Додаткового пояснила, що зараз старший син з нею трохи спілкується. Не виконання відповідачем рішення суду полягає в тому, що він приходить і забирає дітей, не дає можливості ОСОБА_5 проживати з нею. На думку позивача, батько налаштовує дитину, залякує його. Вона не бажає, щоб діти проживали з ним. Наразі менший син ОСОБА_9 проживає разом з нею. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з підстав викладених у заяві про уточнення позовних вимог. Також додала, що наразі старший хлопчик залишається проживати з батьком. ОСОБА_4 вживає наркотичні засоби та на даний час розглядається в суді справа відності нього про шахрайство. Він ніде не працює, дитину утримує шантажем з метою надання позивачем йому коштів. Будинок відповідача прийшов у не придатний стан і він там не проживає. Під час проживання з батьком ОСОБА_5 потрапив у лікарню. Дати побачень батька з дитиною не визначені. ОСОБА_4 приходить і забирає сина до себе коли забажає. Батько позбавив ОСОБА_5 літнього відпочинку та оздоровлення. Сама ж дитина фактично бомжує. ОСОБА_5 не може пояснити причину не бажання проживати разом з матір'ю. Відповідач дитину не виховує, так як раніше дитина була відмінником, а зараз він пропустив половину занять навчального року. На думку представника, ОСОБА_4 не може сам визначитись для чого йому син. Відповідач маніпулює дитиною та використовує його в своїх інтересах. Хлопчик ОСОБА_5 знаходиться в тому віці, коли він не може знати, що йому краще. Також зазначила, що ОСОБА_5 знаходиться у батька, а ОСОБА_9 зараз у матері, проте батько може після суду прийти і забрати його. На час подання даного позову до суду, ОСОБА_9 був у батька, повернувся до матері лише після того, як їх знайшли. Просила задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав, вважаючи його безпідставним та безпредметним. Пояснив, що одна дитина не проживає з відповідачем, а ОСОБА_5 живе з ним за місцем реєстрації. В матеріалах справи відсутні докази не виконання рішення суду ОСОБА_4 Батько не вчиняє жодних дій щодо не виконання рішення суду та не примушує дитину знаходитись біля себе. ОСОБА_5 не бажає знаходитись з матір'ю, а в обов'язки батька не входить примушувати дитину не знаходитись з ним. ОСОБА_4 не бажає чинити будь-яких перешкод щодо побачення дитини з матір'ю. Крім того, відповідач найблищим часом планує поїхати на роботу за кордон, тому дитину віддасть матері. З огляду на вищевикладене, предмет спору відсутній. Жодних кримінальних проваджень щодо завдання тілесних ушкоджень позивачу, не існує. Відносно тверджень позивача про судимість відповідача та вживання ним наркотиків, то у справі відсутні дані докази, як і докази про бомжування дитини. З приводу кримінального провадження, яке наразі знаходиться в суді на розгляді, то існує презумпція невинуватості. На думку представника відповідача, для усунення протиріч, позивачу необхідно звернутись до суду з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьком. Позивачем вибрано не вірну позицію, наведені аргументи відносяться до позбавлення батьківських прав. Також зазначив, що це сама дитина не виконує рішення суду. Факт забирання ОСОБА_5 у матері не встановлений. Рішення суду про визначення місця проживання дітей, ще не означає, що дитина не може проживати з батьком місяць, три місяці, тощо. Батько може жити з дитиною тривалий період часу. Під час розшуку відповідача, дитина їздила на два тижні на відпочинок. Представник відповідача вважає, що підстав для даного позову немає, дану ситуацію слід вирішувати іншим чином. Просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позову.
Представник Органу опіки та піклування Виконачого комітету Вінницької міської ради Бойко М.П. в судовому засіданні позов підтримала та додала, що відповідач забирає дітей і повертає коли забажає, однак, він має узгоджувати свої дії з матір'ю дітей. Поведінка ОСОБА_5 значно погіршилась під час проживання з батьком. ОСОБА_4 негативно впливає на дитину. Це насторожує, оскільки дитина росте, формується її характер та те, що він бачить, це негативна поведінка батька. Батько не працює та вимагає кошти на утримання дитини. Виховання батька не йде на користь хлопчику. Станом на перше вересня ОСОБА_5 не приступив до навчання. Де зараз проживає дитина, не відомо. Наразі діти не мають постійного місця проживання, їх тягають від одного до другого. ОСОБА_5 потрапив під вплив батька. Представник наголосила, що діти не речі, вони повинні мати єдине місце проживання, єдине місце для навчання та відпочинку. Також додала, що всі негативні впливи батька, негативно впливають на дітей. Представник органу опіки також зазначила, що відповідач використовує дітей з метою свого захисту під час розгляду кримінальних проваджень відносно себе. На думку представника, діти мають проживати з матір'ю, а батькові слід звернутись з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Також додала, що ОСОБА_5 проживає в будинку батька, який не містить умов для проживання. В судових дебатах представник органу опіки зазначила, що підтримує висновок про доцільність відібрання дітей та просить врахувати його під час ухвалення рішення судом.
Заслухавши пояснення позивача, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представника Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради Бойко М.П., свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини п'ятої статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим повторно 09.08.2017 року Вінницьким міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 5) та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим повторно 09.08.2017 року Вінницьким міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 4).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2018 року, справа №127/21780/17, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8-10). Дане рішення суду набрало законної сили 26 квітня 2018 року.
Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та відповідно набуло законної сили.
Суд звертає увагу, що під час розгляду даної справи, відповідач визнав позов, тобто погодився щоб діти проживали разом з матір'ю.
Вищевказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було між ними розірвано на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.10.2017 року. В інформації ЗОШ І-ІІІ ступенів ВМР №26 зазначено, що ОСОБА_5 з 1 по 5 клас включно зарекомендував себе як зразковий учень, був зразком для наслідування, виконував обов'язки замісника старости, користувався повагою вчителів тощо. Проте в шостому класі він став нервовим, грубим в спілкуванні з дівчатами, вживав нецензурні слова по телефону при спілкуванні з однокласницями.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до … остаточного рішення суду.
З талону-повідомлення №73 вбачається, що 20 квітня 2018 року позивач звернулася до СВ Вінницького ВП ГУНП з заявою про прийняття мір профілактичного характеру до колишнього чоловіка ОСОБА_4 (а.с. 7 зворіт). Дана заява була зареєстрована під №12132 в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. Суд звертає увагу, що дане звернення було здійснено за шість днів до подачі позову в суд.
В результаті розгляду вищевказаного звернення, 21 травня 2018 року позивачу було направлено повідомлення (а.с. 38). Зі змісту даного повідомлення вбачається, що звернення ОСОБА_1 щодо колишнього чоловіка, який 20 квітня 2018 року забрав з собою двох спільних дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та не повертає їх, було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення за №12132 та розглянуто працівниками Вінницького відділу поліції. Під час розгляду даного звернення було встановлено, що 19 квітня 2018 року ОСОБА_4 забрав з дитячого садочка меншого сина ОСОБА_9 до свого постійного місця проживання, що за адресою: АДРЕСА_1. При цьому не повідомивши про свої наміри та дії колишню дружину ОСОБА_1 Дізнавшись про вказаний факт, остання намагалася зв'язатись із ОСОБА_4, але він на її дзвінки не відповідав. Вінницький відділ поліції ГУ НП у Вінницькій області повідомляє, що в діях ОСОБА_4 ознак будь-якого кримінального правопорушення не вбачається, тому рекомендовано звернутися до Центрального відділу ДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області.
Як вбачається з довідки КЗ «ЗОШ І-ІІ ступенів №26 Вінницької міської ради» №217 від 16.05.2018 року, ОСОБА_5 протягом 2016-2017 н.р. пропустив 15 днів/87 уроків, з них через хворобу - 9днів/53 уроки. А у 2017-2018 н.р. - 64 дні/424 уроки, з них через хворобу - 39 днів/256 уроків (а.с. 37). Аналізуючи дані відомості, суд приходить до переконання, що відповідач - батько дитини не забезпечує здобуття сином освіти.
З довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради №18050 від 27 квітня 2018 року вбачається, що відповідач ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 по теперішній час (а.с. 15).
З матеріалів справи також вбчається, що на розгляді у Вінницькому міському суді Вінницької області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (справа №127/4018/18). Під час здійснення судового провадження судом було надано дозвіл на затримання ОСОБА_4 з метою приводу до Вінницького міського суду Вінницької області для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с. 61-67).
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що за висновком експерта КЗ ВОНД «Соціотерапія» у відповідача виявляються розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин. Крім того, в 2015 році останнього було притягнуто до відповідальності за керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння. В 2017 році його засуджено за вчинення злочину, передбаченого статтею 309 КК України.
Вищевказані обставини підтверджуються рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2018 року, справа 127/21780/17, про визначення місця проживання дітей. Так, в даному рішенні суду вказано, що:
-в судовому засіданні було оглянуто адміністративні матеріали №127/15539/15-п, з яких встановлено, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.05.2015 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв'язку з тим, що 30.06.2015 року о 14.50 год., водій ОСОБА_4 в м. Вінниці по вул. Блока керував транспортним засобом марки «Мерседес Бенц 200», р/н НОМЕР_3, в стані наркотичного сп'яніння;
-також в судовому засіданні було оглянуто матеріали кримінального провадження №127/13006/17, в яких міститься обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 309 КК України, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017020010001373 від 25.03.2017 року відносно ОСОБА_4, відповідно до якого 18.04.2017 року біля 18:30 годин працівники Управління протидії наркозлочинності ГУ НП у Вінницькій області, на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2017 року, провели обшук в будинку АДРЕСА_1. Під час обшуку, в присутності понятих та ОСОБА_4, працівники поліції виявили та вилучили шість паперових згортків із речовиною рослинного походження у подрібненому стані зеленого кольору, яку ОСОБА_4 зберігав без мети збуту. Згідно висновку експерта №959 від 12.05.2017 року, надана на дослідження речовина рослинного походження, є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, загальною масою 8,87 г у перерахунку на висушену речовину;
-відповідно до висновку експерта КЗ ВОНД «Соціотерапія» №129 від 13.06.2017 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження, зазначено, що ОСОБА_4 виявляє розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабісу із негативними наслідками;
-вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06.12.2017 року по справі №127/13006/17 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді штрафу у 1700 грн. в дохід держави. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання. Даний вирок набув чинності та ОСОБА_4 не оскаржувався. Крім того, зазначено, що в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого йому злочину при зазначених вище обставинах визнав повністю, надав суду показання про те, що кілька років тому він придбав канабіс та зберігав його за місцем свого проживання. Даний наркотичний засіб він зберігав для власних потреб, іноді вживав, залежності не має.
Отже, вищевказаним рішенням суду підтверджено обставини, вказані позивачем в позовній заяві й у судовому засідання, та в силу статті 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що на виконання вищевказаного рішення суду Вінницьким міським судом Вінницької області було видано виконавчий лист, який було пред'явлено до органів ДВС для примусового виконання рішення суду, проте виконавчий лист було повернуто позивачу, оскільки резолютивна частина рішення не носить зобов'язального характеру, а також те, що позивачем не сплачено авансовий збір.
Разом з тим, оскільки доказів на підтвердження вищевказаних обставин суду надано не було, суд критично оцінює такі пояснення представника позивача.
В судовому засіданні позивач пояснила та представник відповідача не заперечував, що наразі їх син ОСОБА_5 проживає з відповідачем ОСОБА_4, а син ОСОБА_9 - з матір'ю ОСОБА_1
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Таким чином, обставини, щодо того, син позивача та відповідача ОСОБА_5 проживає з відповідачем ОСОБА_4, а син ОСОБА_9 - з матір'ю ОСОБА_1, не підлягає доказуванню.
Ухвалою суду від 14 травня 2018 року клопотання представника позивача задоволено та зобов'язано Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради в строк до 29 травня 2018 року надати суду висновок щодо розв'язання спору у даній справі (а.с. 26).
Як вбачається з висновку №01-00-011-26189 від 11 червня 2018 року про доцільність відібрання дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2., дитина ОСОБА_5 проживає з батьком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Молодша дитина ОСОБА_9 періодично проживає то з батьком, то з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2. Також на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Вінницької міської ради було заслухано пояснення матері дітей ОСОБА_1, яка повідомила, що батько дітей ОСОБА_4 не бажає виконувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.03.2018 року та добровільно передати дітей на виховання і проживання матері. Останній негативно впливає на старшого сина ОСОБА_5, за час проживання дитини з батьком поведінка сина погіршилася, він став пропускати заняття в школі, грубо поводити себе з однокласниками та негативно ставитися до неї. (а.с. 52-53)
Батько дітей ОСОБА_4 на засідання комісії не з'явився, хоча був запрошений належним чином, а тому враховуючи вищевикладене Орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає доцільним відібрання малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2., у батька ОСОБА_4 та передати їх на виховання та проживання матері ОСОБА_1.
Суд звертає увагу на те, що висновки органу опіки та піклування Вінницької міської ради мають рекомендаційний характер для суду і не є обов'язковими.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що даний висновок є необ'єктивним та не професійним, оскільки ОСОБА_4 викликався на засідання комісії, проте він не з'явився та не скористався своїм правом на надання пояснень, доказів тощо.
Разом з тим, на даний час є таким, що набуло законої сили, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2018 року по справі №127/21780/17, яким визначено місце проживання малолітніх дітей з матір'ю - ОСОБА_1. Проте ОСОБА_4, своєю поведінкою, створює обставини для не виконання даного рішення.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд звертає увагу, що під час проживання ОСОБА_5 з батьком він почав пропускати навчання, рівень знань значно погіршився. Тобто, під час проживання з батьком, ОСОБА_5 ніхто не змушує навчатись, робити уроки тощо. Таким чином, хлопчик робить те, що вважає за потрібне. Проживаючи з матір'ю, хлопчиком займаються, контролюють виконання ним домашніх завдань, тобто приділяють увагу навчанню дитини, і лише потім дозволяють йому гуляти, відпочивати.
Щодо твердження представника відповідача, що позивачу слід звернутись в суд з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батьком, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Право на звернення до суду з даним позовом має особа, чиї права порушуються або не визнаються іншою особою. Тобто, в разі позбавлення ОСОБА_1 права участі у вихованні дітей батьком, ОСОБА_4 мігти би звернутися в суд з позовом для захисту своїх прав. Проте, ОСОБА_1 не вчиняє жодних дій щодо позбавлення батька можливості бачити дітей, брати участь у їх вихованні тощо. Таким чином, твердження представника відповідача є хибним. За рішенням суду діти повинні проживати з матір'ю, а тому саме відповідачу слід, в разі потреби, звертатись в суд з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Отже, батьки можуть самостійно домовитися про участь батька у вихованні дітей або ж звернутися до суду. При цьому, суд наголошує, що мати не вчиняє жодних перешкод у спілкуванні з дітьми батьком.
Відносно пояснення представника відповідача про те, що рішення суду не позбавляє можливості проживати дітям з батьком протягом місяць, трьох місяці, то суд з таким твердженням не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої та третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина 4 статті 29 ЦК України).
Згідно з вимогами пункту 2 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.
Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, як те визначено вище вказаною Декларацією прав дитини. Таких виняткових випадків судом не встановлено.
Отже, суд наголошує, що питання про визначення місця проживання дітей уже вирішено судом та відображено в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2018 року, справа №127/21780/17. Тобто, діти повинні проживати з матір'ю за адресою: м. Вінниця, вул. Д.Майбороди, 9А/16. В даному рішенні не зазначено, що діти можуть місять - три місяці проживати з батьком. Суд звертає увагу, що житло, де мають проживати діти, повинне мати всі умови для проживання. З пояснень представника органу опіки та піклування Вінницької міської ради вбачається, що з тих відомостей, які їм відомі, у відповідача відсутні умов для проживання з ним дітей. Представником відповідача не спростовано даний факт в судовому засіданні.
Крім того, дитина має зростати в стабільному середовищі, а саме в неї повинне бути єдине місце проживання, єдине місце відпочинку, єдине місце для навчання тощо. В даній же ситуації батьки ОСОБА_5 не можуть його поділити. Відповідач, за власним бажанням, то забрав сина в матері, то повернув його. Тобто ОСОБА_4 поводиться з дитиною як з іграшкою, не турбуючись про психологічний стан дитини.
Статтею 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково, зокрема, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У статті 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
В судовому засіданні судом заслухано думку дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо його місця проживання, який пояснив, що від народження від проживав разом з матір'ю та батьком. Батьки між собою сварились, проте не часто. Згодом мати зрадила батька і вони розірвали шлюб. ОСОБА_5 пояснив, що він бажає проживати разом з батьком. Молодшого брати ОСОБА_9 він любить та хоче з ним проживати. На вихідні дні брата ОСОБА_9, вони беруть до себе. ОСОБА_9 краще проживати з матір'ю, тому що він ще маленький та потребує догляду. Хлопчик зазначив, що йому краще проживати з батьком, тому що уроки можна робити ввечері, батько допомагає їх робити та відпускає його гуляти на довше, ніж мати. Таким чином, в ОСОБА_5 є більше вільного часу. Хлопчик повідомив, що зараз стало ваще вчитись, тому він припинив бути відмінником. Разом з тим, в шостому класі він виграв перше місце на олімпіаді, а раніше не вигравав. В період, коли батько знаходився в розшуку, вони відпочивали біля м. Одеса впродовж двох місяців. З початку навчального року ОСОБА_5 з батьком проживають в квартирі відповідача. Де до цього часу вони проживали, хлопчик не пам'ятає. В квартирі є світло та газ, так як батько погасив борги. Матір відповідача надсилає кожен місяць кошти ОСОБА_4 Батько працює, розвозить продукти. З матір'ю не їздив відпочивати на море, бо не хотів. Вивченням англійської мови наразі не займається, оскільки далеко їздити, не завжди було кому відвозити та не подобається йому. ОСОБА_5 не помічав, щоб батько використовував його в своїх цілях. Також хлопчик пояснив, що через 2-3 тижні батько поїде працювати за кордон, тому він буде жити з матір'ю. ОСОБА_5 пояснив, що він любить обох батьків. Батькові він не пропонував, що деякий час буде жити з матір'ю. Дитина не бажає жити з матір'ю, бо там великий конроль: відразу після школи потрібно робити уроки, і лише потім відпочивати. В будні дні хлопчик прокидається о 06.00 год., збирається до школи, будить батька, снідають і він їде до школи. Готуванням сніданків займається, то батько, то він.
Суд критично ставиться до бажання ОСОБА_5 проживати з батьком, оскільки хлопчик не може чітко пояснити своє не бажання проживати з матір'ю. Та причина, яка ним зазначена, на думку суду, не є вагомою, щоб не виконувати рішення суду. Мати хлопчика діє в інтересах дитини, бажає, щоб він добре навчався, здобув освіту. Слід відзначити, що під час спілкування ОСОБА_5 чітко відповідав на поставлені запитання, проте на запитання «Де він з батьком проживали до початку навчального року?» пояснив, що не пам'ятає. З огляду на це та враховуючи вік дитини, суд має сумніви щодо достовірності наданих пояснень дитиною.
Допитана в судовому засіданні, за клопотанням позивача, в якості свідка ОСОБА_7. пояснила, що вона є матір'ю ОСОБА_1, а відповідач - її зять. З липня 2017 року донька проживає разом з нею, після того як її побив чоловік і вигнав з дому. Протягом року відповідач приходить до них та грюкає в двері поки йому не відчинять, а потім забирає дітей з собою. ОСОБА_5 повертає брудним, з мокрим взуттям. Після проживання з батьком дитина починає хворіти, оскільки батько годує дітей чим хоче. У хлопчика ОСОБА_5 здоров'я погіршилось, він схуднув різко. Раніше онук ОСОБА_5 був відмінником, свідок з ним займалася, а зараз він став агресивним, припинив відвідувати школу англійської мови, має порушену психіку. Через негативну поведінку відповідача (плювання в обличчя свідку, висловлення образ, погроз) у свідка погіршилося здоров'я, загострились хвороби. Дані дії ОСОБА_4 вчиняє в присутності дітей. В літку ОСОБА_5 хотів їхати відпочивати на море разом з матір'ю, проте батько його відмовив. Хлопчик ОСОБА_5 проживаючи з матір'ю, приносить свої речі для прання матері. Зі слів дитини відомо, що він з батьком проживав на вул. Скалецького то ще десь. Свідок зазначила, що відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації. До школи старшого сина збирала мати. Класний керівник спілкується з матір'ю, оскільки відповідач часто змінює номер телефону. Онук ОСОБА_9 любить батька, бажає з ним спілкуватися та наразі проживає зі свідком і ОСОБА_1 Під час спілкування з онуком ОСОБА_5, він повідомив, що хоче бути з батьком, однак пояснити чому відмовляється. ОСОБА_5 не розповідав, що батько його до чогось примушує.
Зі змісту пояснень свідка встановлено, що ОСОБА_5, в період проживання з матір'ю, відвідував школу з вивчення англійської мови. Проте, під час проживання з батьком хлопчик припинив відвідувати навчання, тобто ОСОБА_4 сприяє неосвідченості дитини, не наполягає на відвідуванні ним школи та занять з англійської мови. Отже, відповідачем не вживаються належні заходи щодо забезпечення умов для здобуття сином ОСОБА_5 повної загальної середньої освіти.
Також в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_8, який є батьком позивача, та пояснив, що під час навчання доньки в технічному університеті Інна познайомилась з відповідачем, а згодом вони одружились. Під час весілля ОСОБА_4 зайшов у туалет, а вийшов вже зі скляними очима, тобто прийняв наркотики. Відповідач вживав наркотики постійно. Всі подарунки свідка для дитини, були передані в ломбард. Свідок з першого класу ОСОБА_5 записав до англійської школи, яку він відвідував до розірвання шлюбу між батьками. Під час відвідувань школи, ОСОБА_5 розповідав, що хоче стати перекладачем. Наразі хлопчик не відвідує заняття з англійської мови. Раніше ОСОБА_5 приходив до свідка і між ними були чудові відносини. Зараз же дитина не бажає відвідувати діда та відносини між ними змінились. З ОСОБА_5 свідок немає змоги поспілкуватись, оскільки телефона в нього немає, а батько трубки не бере. Коли зятя арештували, то ОСОБА_5 одну добу пробув у матері. Батько ніби гіпнотизує дитину. Умови проживання дитини в квартирі відповідача, свідку не відомі, оскільки ОСОБА_4 не допускає їх до житла. Свідок чув, що газ відрізано від квартири за борги. В літку донька мала їхати відпочивати на море з обома дітьми, проте відповідач прийшов і не пустив ОСОБА_5. Також хотів, щоб ОСОБА_9 не їхав, однак дитина розплакалась і сказала, що хоче їхати. Під час даної ситуації відповідач вдарив свідка, який також прийшов випроважати дітей на відпочинок. Свідку відомо, що пів року тому ОСОБА_4 приходив до позивача, вибив двері і забрав дитину. Взаємовідносини між батьком та ОСОБА_5 є нормальними, звичайними.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Частиною першою статті 162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Таким чином, варто зазначити, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду, яким визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з матір'ю ОСОБА_1, тобто син ОСОБА_5 з відповідачем проживає не на підставі рішення суду, що є підставою для відібрання його і повернення матері.
Отже, враховуючи рішення суду від 20.03.2018 року та висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 11.06.2018 року, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, оскільки дії ОСОБА_4 є протиправними та суперечать рішенню суду, яке набуло законної сили.
Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_4 не вчиняє жодних дій щодо не виконання рішення суду, це сама дитина не бажає виконувати його. На думку суду, відповідач не вживає жодних дій спрямованих на виконання рішення суду, зокрема, він не намагається пояснити дитині, що існує рішення суду, яке необхідно виконувати. ОСОБА_4 потурає примхам дитини, яка бажає проживати з ним, чим здійснює перешкоди у виконанні рішення суду.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин 6-9 статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до положень статей 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Вищевказаною Декларацією про права дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Виняткових обставин для розлучення дитини з матір'ю, судом не встановлено.
Суд звертає увагу, що ні відповідач, ні його представник, не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх аргументів, а лише піддають критиці докази надані позивачем.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник визнають той факт, що хлопчик ОСОБА_5 проживає з батьком. На підставі частини першої статті 82 ЦПК України (обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню), суд вважає, що факт проживання дитини з відповідачем не підлягає доказуванню.
Суд критично ставиться до твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_4 найблищим часом планує поїхати за кордон, а тому дитину віддасть добровільно, оскільки жодних доказів на підтвердження даного факту суду надано не було. Крім того, у Вінницькому міському суді Вінницької області розглядається кримінальне провадження відносно ОСОБА_4, де йому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту (заборона відлучатись із населеного пункту). Таким чином, суд має сумніви щодо можливості виїзду відповідача за кордон найблищим часом.
Частиною першою статті 170 СК України передбачено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Представник позивача наголошує, що залишення дитини з батьком є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 не працює; станом на 2017 рік вживав наркотичні речовини; раніше судимий 06.12.2017 року, звільнений від відбування покарання згідно Закону України «Про амністію у 2016 році»; наразі в провадженні суду перебуває кримінальне провадження відносно нього за вчинення злочину передбаченого ч.1 ст. 190 КК України; син ОСОБА_5 за період проживання з батьком пропускає навчання в школі.
Аналізуючи вищевказані факти, суд приходить до переконання, що проживання дитини ОСОБА_5 з батьком є небезпечним для його морального виховання та здоров'я. Так, відповідач маючи судимість, не став на шлях виправлення, а знову обвинувачується у вчинені нового злочину. Даними діями відповідач підтверджує, що він продовжує спосіб життя, який вже склався. Отже, ОСОБА_4 своєю поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідач не працює в результаті чого, на думку суду, він не здатний забезпечити дитині належне харчування. За відсутності належного раціону стан здоров'я дитини може погіршитись. Суд звертає увагу, що хлопчик росте, тому потребує якісного харчування, а в разі його відсутності в нього можуть виникнути проблеми зі здоров'ям. Суд не вважає за доцільне експериментувати зі здоров'ям дитини, і залишити його проживати з батьком, який немає заробітку. Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_5 з 1 вересня не приступив до навчання в школі, оскільки не був зібраний. Тобто, під час проживання з батьком, ОСОБА_4 не зміг забезпечити дитину всім необхідним для підготовки до навчального року.
Щодо морального виховання дитини батьком, як вбачається з доказів ОСОБА_4 вживав наркотичні засоби, що на думку суду, може вплинути негативно на виховання дитини. Наразі чи вживає відповідач наркотичні засоби, суду не відомо. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний із сильними переживаннями, формують основи моральних ставлень людини до суспільства, праці, інших людей. Тобто, проживаючи з батьком ОСОБА_5 бачить, як він ставиться до інших люде, його матері, бабусі тощо. З пояснень позивача та свідка вбачається, що ОСОБА_4 ставиться до них грубо, ображає, завдає тілесних ушкоджень, погрожує. Тобто, проживаючи з батьком, ОСОБА_5 буде вважати дану поведінку нормальною та загально прийнятною. Отже, на підставі поведінки батька у хлопчика ОСОБА_5 може сформуватись не вірна модель взаємовідносин між людьми, що є не припустимим.
На підставі Закону України «Про охорону дитинства» та наведених норм СК України суд підкреслює, що батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, забезпечують її матеріальний та духовний розвиток, а права та обовязки батьків повинні ґрунтуватися на принципі інтересів дитини.
Враховуючи вищевикладене, наявність рішення суду про визначення місця проживання дітей та виходячи з високих інтересів дитини, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відібрання сина ОСОБА_5 у батька та передання його матері знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов, в цій частині, підлягає задоволенню.
При винесенні вказаного рішення суд враховував положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.Суд звертає увагу, що відібрання дитини у батька та проживання разом з матір'ю не є перешкодою для спілкування сина з батьком. Ніхто не позбавляє дитини батька, а лише встановлює місце проживання дитини, яке містить всі необхідні умови для проживання, виховання дитини.
Щодо позовної вимоги відносно сина ОСОБА_9, то вона задоволенню не підлягає з наступних підстав. Що позивач, що представник відповідача, в судовому засіданні зазначили, що син ОСОБА_9 на даний час проживає з матір'ю, відповідач не забирає його у матері. Позивач з представником повідомили, що дана вимога заявлена з метою захисту права матері та дитини в майбутньому, у випадку, якщо відповідач надумає забрати меншого сина. З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що наразі спору між батьками відносно сина ОСОБА_9 не існує. Рішення суду в частині проживання ОСОБА_9 з матір'ю виконується добровільно. Жодних доказів того, що ОСОБА_4 має намір в подальшому забрати сина собі, матеріали справи не містять. Отже, дане твердження позивача, на думку суду, є лише припущенням. Суд не в праві розглядати справи про можливість існування майбутнього спору та вирішувати його заздалегідь, без з'ясування всіх обставин справи, які можуть виникнути в майбутньому.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. З матеріалів справи не вбачається, що права чи інтереси позивача, з приводу проживання її сина ОСОБА_9 з нею, порушені, невизнані чи оспорюються відповідачем. За період розгляду справи в суді ОСОБА_9 проживає разом з матір'ю, відповідач не чинить жодних перешкод в цьому. Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що в разі вчинення відповідачем дій що будуть суперечити рішенню суду про визначення місця проживання дитини ОСОБА_9 з матір'ю, ОСОБА_1 матиме можливість звернутися в суд з позовом для захисту своїх інтересів. Проте, передчасне ухвалення рішення суду з даного приводу законодавством не передбачено.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, а відтак рішення суду, в частині відібрання дитини, підлягає негайному виконанню.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, а також враховуючи характер спірних правовідносин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 704,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 18, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 430 ЦПК України, суд. -
Позов задовольнити частково.
Відібрати в ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: АДРЕСА_3, дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та передати його матері - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: АДРЕСА_2, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, в частині відібрання дитини, допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Орган опіки та піклування Вінницької міської ради, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Соборна, 50.
Повний текст рішення суду виготовлено 10.10.2018р.
Суддя: