ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.10.2018Справа № 910/10276/18
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Аха Страхування", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Омега", м. Київ
про стягнення 49 000,00 грн., -
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Аха Страхування" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Омега" (відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн., посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 09.08.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.08.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 17, літ. А.
13.08.2018р. до суду повернулось поштове повідомлення про вручення 10.08.2018р. поштового відправлення відповідачеві (ухвали суду від 09.08.2018р.).
Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення є днем вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
30.06.2017р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №232323а7р (надалі - Договір страхування) зі строком дії з 30.06.2017р. по 29.06.2018р., відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля "Рено", реєстраційний номер НОМЕР_1 (п. 5 Договору Страхування у редакції Додаткової угоди № 2 від 01.07.2017р., надалі також - застрахований автомобіль).
05.12.2017р. об 11 год. 50 хв. відбулась дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю транспортних засобів "Рено", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та "Деу", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, в результаті якої автомобілі отримали механічні пошкодження.
По факту вказаної ДТП водіями названих вище транспортних засобів було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол).
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві ДТП сталося з вини водія автомобіля "Деу", реєстраційний номер НОМЕР_2.
Згідно наданих позивачем рахунку СТО (ТОВ «Автокрай-Україна») № J9400022169 від 18.12.2017р. та ремонтної калькуляції системи AUDATEX №1.003.17.0 від 22.12.2017р. вартість ремонту транспортного засобу "Рено", реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 39 010,82 грн., в тому числі ПДВ - 6 501,81 грн.
Згідно наданих позивачем рахунку СТО (ТОВ «Ю.Р.К.») № ТОВ0000206 від 11.06.2018р. вартість додаткових деталей (днище багажника) та ремонтних робіт застрахованого автомобіля складає 14 637,60 грн., у тому числі 2 439,60 грн. ПДВ, а відповідно до ремонтної калькуляції системи AUDATEX №1.003.17.0 від 11.06.2018р. загальна вартість ремонту транспортного засобу "Рено", реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 53 245,03 грн. разом з ПДВ.
З наявного у матеріалах справи звіту № 145/2017 про оцінку матеріального збитку від 18.06.2018р. (дата оцінки 05.12.2017р.) вбачається, що матеріальний збиток без урахування ВТВ, завданий власникові автомобіля "Рено", реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження на дату ДТП складає 56 155,75 грн. з ПДВ у вартості запчастин.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №АХА2348002 від 22.12.2017р. та розрахунку до нього розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 35 975,82 грн.
Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №АХА2387604 від 20.06.2018р. та розрахунку до нього розмір страхового відшкодування, який підлягає доплаті страхувальнику, становить 14 024,18 грн.
З урахуванням рахунків СТО (ТОВ «Автокрай-Україна» та ТОВ «Ю.Р.К.»), ремонтної калькуляції системи AUDATEX №1.003.17.0 від 11.06.2018р., звіту № 145/2017 про оцінку матеріального збитку від 18.06.2018р. позивач на виконання умов Договору страхування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 50 000,00 грн., перерахувавши його на рахунки названих СТО, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями платіжних доручень № 405 017 від 26.12.2017р. на суму 35 975,82 грн. та № 465 909 від 21.06.2018р. на суму 14 024,18 грн.
Позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про стягнення заборгованості в порядку регресу (сума вимоги 50 000,00 грн.) вих. № 3724/18/ЦВ від 23.04.2018р. (№4610/18/цв від 22.05.2018р. як вказує позивач), яка була отримана відповідачем 24.05.2018р., на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи копію експрес-накладної № 7209143, проте була залишена останнім без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За змістом п. п. 1.2, 1.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика), дана Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Водночас, Законом України "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності та необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15: "Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Аналогічної позиції дотримується також Верховний Суд у своїй постанові від 13.03.2018р. по справі № 910/9396/17.
Як встановлено судом, позивачем з урахуванням рахунків СТО (ТОВ «Автокрай-Україна» та ТОВ «Ю.Р.К.»), ремонтної калькуляції системи AUDATEX №1.003.17.0 від 11.06.2018р., звіту № 145/2017 про оцінку матеріального збитку від 18.06.2018р. позивач на виконання умов Договору страхування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в сумі 50 000,00 грн. на підставі складених ним Страхового акту №АХА2348002 від 22.12.2017р. та Страхового акту №АХА2387604 від 20.06.2018р., виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.
Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до п. 33.2. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ Національної поліції про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (затверджено протоколом президії МТСБУ від 11.08.2011 за №274/2011).
Судом встановлено, що повідомлення містить наступну інформацію (по всім пунктам), зокрема:
- відповідно до п. 7.1 Інструкції - повідомлення містить фактичну дату та час настання ДТП, місце ДТП (п. 1, 2 Повідомлення);
- повну інформацію по п.п. 3-7, 9, 10,12,14,15 Повідомлення;
- пункт 8 заповнений згідно з даними Сертифікату страхування. Поле "так" пункту 8 "чи покриває поліс шкоду транспортному засобу?" позначається знаком "х" за наявності договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (КАСКО) (п. 7.6 Інструкції).
- відповідно до п. 7.9 Інструкції, в Повідомленні стисло зазначаються видимі пошкодження кожного транспортного засобу, що й було зроблено водіями. Зазначення переліку конкретних запчастин Інструкцією не передбачено;
- з європротоколу вбачається, що водіями у п. 13 було вказано розташування автомобілів.
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
У зв'язку з тим, що між учасниками ДТП спільно складено Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, отже, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Згідно Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) від 05.12.2017р. та схеми, ДТП відбулася внаслідок порушення ПДР України водієм автомобіля марки "Деу", реєстраційний номер НОМЕР_2.
Отже, Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства і є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв'язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню.
Суд за змістом Європротоколу встановив обставини скоєння ДТП та особу, відповідальну за заподіяну шкоду.
Оформлене у відповідності до зазначеної Інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.
Судом враховано, що страховик за договором добровільного страхування прийняв повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 05.12.2017р. (європротокол) як належний доказ настання страхового випадку і виплатив за ним своєму страхувальнику відповідну суму страхового відшкодування.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Деу", реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на дату ДТП була застрахована у відповідача на підставі страхового полісу № АК/5479220, з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000,00 грн., розмір франшизи - 1 000,00 грн.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом), які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів ст. 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом), а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом).
Відтак, у силу приписів ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.06.2018р. у справі №910/7449/17 (провадження № 12-104гс18).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що обов'язок з виплати страхового відшкодування у страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальної (полісом) виникає за наявності всіх елементів юридичного складу, зокрема: настання страхового випадку - ДТП; подання заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів, передбачених п. 35.2 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Отже, заява про виплату страхового відшкодування не є досудовою претензією, а є обов'язковим елементом юридичного складу, за наявності якого у відповідача (страховика за полісом) настає обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів звернення позивача з вимогою (заявою) до відповідача про виплату страхового відшкодування внаслідок завдання шкоди застрахованому позивачем автомобілю внаслідок ДТП, що мала місце 05.12.2017р.
Так, позивачем до матеріалів справи долучено заяву про стягнення заборгованості в порядку регресу (сума вимоги 50 000,00 грн.) вих. № 3724/18/ЦВ від 23.04.2018р.
Як про те зазначає сам позивач та підтверджується наявною у матеріалах справи копію експрес-накладної № 7209143, він звертався до відповідача з відповідною заявою, а саме №4610/18/цв від 22.05.2018р., яка була отримана відповідачем 24.05.2018р., проте позивачем такої заяви (№4610/18/цв від 22.05.2018р.) до матеріалів справи не надано.
Враховуючи вище викладені положення законодавства дана обставина є визначальною при встановленні обґрунтованості (чи необґрунтованості) рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування.
При цьому, судом встановлено, що у вказаній заяві у додатках на обґрунтування суми вимоги позивач посилається на Страховий акт №АХА2371023, на який не має жодного посилання при розгляді даного спору.
Крім того, враховуючи дату заяви (23.04.2018р.), а також дату заяви №4610/18/цв від 22.05.2018р., на яку посилається позивач, з огляду на встановлені судом обставини звернення до СТО, складення відповідного страхового акту про доплату страхового відшкодування на суму 14 024,18 грн. та його фактична сплата 21.06.2018р. (платіжне доручення № 465 909 від 21.06.2018р.), позивач і не міг звернутися до відповідача з відповідною заявою про виплату суми страхового відшкодування на суму 14 024,18 грн., оскільки станом на дату звернення до відповідача з відповідною заявою не існувало права вимоги до відповідача.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено наявності обставин для покладення на відповідача обов'язку здійснити виплату суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн.
Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/10276/18 позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати, у зв'язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 08.10.2018р.
Суддя С.М. Морозов