ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 жовтня 2018 року № 826/4468/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації
про зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив суд:
- визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни та нагрудний знак "ветеран війни - інвалід".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка була залучена до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та належить до інваліда війни. В обґрунтування заявлених вимог посилається на Закон України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 та вважає відмову відповідача неправомірною, оскільки надані ним документи є достатніми для надання йому статусу інваліда війни, вони підтверджують його участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також отримання інвалідності саме внаслідок участі у вказаному заході.
Згідно відмітки про вручення рекомендованого поштового відправлення, 29.03.2018 відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, однак процесуальним правом на подання відзиву не скористався, письмових заперечень проти позову в установлені строки не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 працював машиністом в Управлінні будівництвом Чорнобильської ЧАЕС та по місцю роботи в період з 16.06.1986 по 30.06.1986 був залучений до робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської ЧАЕС в м. Прип'ять, за що йому була нарахована і виплачена відповідна заробітна плата.
Згідно довідки №28 від 17.03.1998 ОСОБА_1 отримав дозу зовнішнього опромінення в розмірі 10, 2 Рентгена та згідно експертного висновку №16/96 від 27.10.1989 отримав захворювання, пов'язане із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської ЧАЕС.
Як вбачається із наявної довідки до акту огляду МСЕК серії №КВ-1 №008353 від 01.02.2010 ОСОБА_1 має ІІ ступінь інвалідності, пов'язаної із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської ЧАЕС. Ступінь втрати працездатності - 70%.
18.02.2010 позивачу було видано дублікат посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської ЧАЕС серії НОМЕР_1 (категорія 1) та вкладку НОМЕР_2 до нього.
04.09.2017 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про видачу посвідчення інваліда війни, долучивши до заяви необхідні документи.
19.09.2017 відповідач листом №36-2522 повідомив позивача, що надані ним документи ґрунтуються не на документальному факті, а на підставі загальних нормативних, офіційних документах, які не можуть бути підставою для встановлення факту участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської ЧАЕС.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся із позовом до Деснянського районного суду м. Києва, однак ухвалою від 27.02.2018, останнього було повідомлено про порушення правил предметної підсудності, у зв'язку з чим позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Суд зазначає, що за змістом викладеного, вбачається, що перебіг позовної давності був зупинений, шляхом пред'явлення позову до Деснянського районного суду м. Києва, а відтак, строк на звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва пропущений не був.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII до інвалідів війни, крім інших категорій громадян, належать також особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З вказаного слідує, що особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи належать до інвалідів війни.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (надалі - Положення №302).
Згідно п.2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
У п.3 Положення №302 зазначено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни - інвалід".
Згідно абз.2 п.7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до п.10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що Положення №302 визначає підставу для отримання посвідчення інваліда війни наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було додано до заяви від 04.09.2017 також довідку МСЕК серії КВ-1 №008353 від 01.02.2010 про результати визначення ступеню втратити професійної працездатності.
Однак, не дивлячись на це, відповідач листом №36-2522 повідомив, що надані позивачем документи не можуть бути підставою для встановлення факту участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської ЧАЕС.
З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач дійсно є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується, зокрема, відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 1) та вкладкою НОМЕР_2 до нього, а довідка МСЕК підтверджує причину інвалідності.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони - Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29 червня 1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26 квітня 1986 року, начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29 квітня 1986 року № 01, від 30 квітня 1986 року № 2, від 04 травня 1986 року № 16, від 19 травня 1986 року № 52 та ін.), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Невоєнізовані формування Цивільної оборони, які можуть використовуватись у мирний час для боротьби з масовими лісними пожежами, ліквідації наслідків стихійних лих, великих аварій та катастроф, комплектуються особовим шляхом залучення до цих формувань в обов'язковому порядку робітників, службовців та колгоспників.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Отже, відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, в тому числі позивач, що підтверджується довідкою №210 від 29.09. 1992 та довідкою №28 від 17.03.1988. А факт інвалідності позивача внаслідок захворювань, пов'язаних із роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується наявним у справі експертним висновком Міністерства охорони здоров'я України в№18/98 від 27.10.1988 та довідкою МСЕК серії КВ-1 №008353 від 01.02.2010 .
Таким чином, аналіз в сукупності вищевикладеного дає суду підстави дійти висновку, що, особа, інвалідність якої пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і яка залучена до складу формувань цивільної оборони у вказаний період, за наявності відповідних документів, що підтверджують право на отримання статусу інваліда війни, має право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Поряд з цим, суд зазначає, що статус інваліда війни не встановлюється окремим рішенням, а підтверджується видачею відповідного посвідчення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позивач відповідає вимогам, встановленим пунктом 9 частини другої статті 7 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що дає право на отримання посвідчення інваліда війни, а відтак, відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Отже, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення інваліда війни підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни та нагрудний знак "ветеран війни - інвалід", то слід зазначає наступне.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
"Ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи викладене, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни .
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_3) задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) щодо відмови ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_3) статусу інваліда війни у видачі посвідчення інваліда війни.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) видати ОСОБА_1 посвідчення інваліда війни, з урахуванням висновків суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур