10.2.4
Іменем України
08 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2320/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
02 серпня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з 01.03.2016 позивачу пенсії;
- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії та виниклу заборгованість з 01.03.2016 до теперішнього часу (а.с.3-14).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. Позивач здобула право на отримання пенсії за віком. До початку бойових дій, які розпочались з літа 2014 року, позивач перебувала на обліку в УПФУ в м.Кіровську, де отримувала регулярне пенсійне забезпечення, однак з серпня 2014 року бойові дії на сході України посилились, у зв'язку з чим робота усіх державним органів припинилась. Весною 2015 року позивач зареєструвалась як внутрішньо переміщена особа в м.Рубіжне та звернулась до відповідача з заявою про взяття на облік пенсійної справи. З червня 2015 року позивача поставлено на облік до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області. З цього часу та до березня 2016 року відповідач нараховував позивачу пенсійне забезпечення на картковий рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк». У березні 2016 року на картковий рахунок позивача не була зарахована щомісячна пенсія. Відповідач не надав позивачу будь-яких письмових повідомлень чи пояснень з причини припинення виплати раніше призначеного пенсійного забезпечення. 21.06.2018 позивач звернулась до відповідача з листом з вимогою надати роз'яснення щодо припинення виплати пенсії та відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що пенсійні виплати припинено на підставі списків СБУ тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування дії довідки та/або результатів додаткової перевірки. 21.06.2016 позивачем особисто подано заяву та документи про поновлення виплати пенсії позивача, однак відповідач не поновив виплату пенсії, посилаючись на той факт, що на підставі інформації отриманої від УПСЗН Рубіжанської міської ради позивача не було зафіксовано за адресою, яка зазначена в довідці тимчасово переміщеної особи, а тому ця обставина й стала причиною не поновлення виплат позивачу пенсійного забезпечення. За захистом своїх прав позивач звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 23.08.2018 за вхідним реєстраційним номером 20156/2018 надав відзив на позовну заяву від 20.08.2018 №13918/08 (а.с.39-42), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 28.10.2014 у зв'язку з переміщенням позивач написав заяву до відповідача про призначення/перерахунок пенсії. Розпорядженням від 20.11.2014 №471 позивача взято на облік та з 01.08.2014 призначено пенсію по втраті годувальника у розмірі 1589,93 грн. З 01.03.2016 відповідач припинив нарахування та виплату пенсії позивачу відповідно до електронного листа Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 25.02.2016 №1566/02-02 «ТЕРМІНОВО!», яким повідомлялось про необхідність до з'ясування призупинити виплати внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2016, включеним до списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, отриманих від Служби Безпеки України, з додатком, де серед інших особистих рахунків значиться особистий рахунок позивача за №155419. 21.06.2016 позивач надав до відповідача особисту заяву про виплату пенсії через установи ПАТ «Державний ощадний банк» із зазначенням номеру карткового рахунку разом з копією довідки. 29.08.2016 УПСЗН Рубіжанської міської ради складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Під час обстеження за вказаною адресою двері ніхто не відчинив. 06.09.2016 до УПСЗН Рубіжанської міської ради позивач не звернувся. 14.09.2016 комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відмовлено у виплаті пенсії позивачу. Рішення про припинення позивачу виплати пенсії з 01.03.2016 відповідно до вимог ст.49 Закону України №1058 не приймалось. Пенсію позивачу нараховано та сплачено з 01.08.2014 по 29.02.2016. Починаючи з 01.03.2016 та по сьогодні пенсію позивачу не нараховано та не сплачено. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 26.09.2018 за вхідним реєстраційним номером 23735/2018 надав доповнення до відзиву на позовну заяву від 20.08.2018 №15283/08 (а.с.63-64), в якому зазначив що справа №1240/2320/18 не є типовою справою, оскільки у позивача відсутній рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк», а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.08.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).
Ухвалою суду від 03.08.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.26-27).
Ухвалою суду від 08.10.2018 поновлено провадження у справі (а.с.72).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 18.12.1997 Кіровським МВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.17,18).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням від 24.07.2007 (а.с.15).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 05.06.2015 №917007433 ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.16).
На виконання ухвали суду від 03.08.2018 Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що рішенням УПСЗН Рубіжанської міської ради від 23.11.2016 на підставі інформації Об'єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО від 14.11.2016 №50/5716 щодо повернення ОСОБА_1 до покинутого місця проживання, керуючись п.3 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», п.1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 №509, дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.06.2015 №917007433 скасовано (а.с.36).
28.10.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення/перерахунок пенсії (зворотній бік а.с.46).
Розпорядженням від 20.11.2014 №471 позивачу призначено пенсію за віком з 01.08.2014 у розмірі 1589,93 грн. (а.с.44).
29.08.2016 УПСЗН Рубіжанської міської ради проведено обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, яке оформлено Актом та відповідно до якого у розділі VIII зазначено, що 29.08.2016 двері ніхто не відчинив, залишено повідомлення, 01.09.2016 залишено повторне повідомлення, 06.09.216 до УПСЗН ніхто не звернувся (а.с.54).
Відповідно до рішення №10 засідання комісії з питання призначення (відновлення, відмовлення) з питань виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити в виплаті пенсії ОСОБА_1 (зворотній бік а.с.53).
З 01 березня 2016 року відповідачем припинено виплату позивачу пенсії без прийняття відповідного рішення.
10.07.2018 за №193/К-14 на звернення позивача відповідачем надано відповідь, в якій зазначив, що виплату пенсії було призупинено з 01.03.2016, оскільки ОСОБА_1 більше 60 діб перебувала на непідконтрольній українській владі території і вважається такою, що повернулась до покинутого місця проживання відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.110.2014 №1706-VII. Для відновлення пенсійних виплат необхідно особисто звернутись до Рубіжанського відділу обслуговування громадян з відповідними документами (а.с.21).
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як зазначив відповідач, пенсію з 01.03.2016 призупинено у зв'язку з наданою інформацією, що ОСОБА_1 більше 60 діб перебувала на непідконтрольній українській владі території і вважається такою, що повернулась до покинутого місця проживання.
Між тим, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач.
Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Посилання відповідача на постанови КМУ №637 від 05.11.2014, №365 від 08.06.2016 та №335 від 25.04.2018, як на правомірність своїх дій щодо призупинення виплати пенсії та неможливість сплатити заборгованість за минулий період, суд вважає незмістовним з огляду на наступне.
Вказані постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії у старості; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв'язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.
Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV, оскільки з 01 березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а автоматичне припинення виплати пенсії на підставі перебування на непідконтрольній українській владі території більше 60 діб не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.
Доводи відповідача про те, що позивачем не відкрито рахунок в АТ «Ощадбанк», що також перешкоджає виплаті пенсії, є неприйнятними, оскільки не відповідають дійсності.
З наданої копії пенсійної справи позивача вбачається, що ним відкрито рахунок у вказаній банківській установі, про що було відомо відповідачу (а.с.50-зворотний бік,53).
З цих же підстав є безпідставними посилання відповідача на те, що дана справа не є типовою по відношенню до зразкової справи №805/402/18.
Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з березня 2016 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.03.2016, а також зобов'язанні відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.03.2016. Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з 01.03.2016.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вже вище вказано, згідно з положеннями статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії відбувається за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або суду за наявності визначених законом підстав.
Разом з тим, відповідач припинив виплату пенсії позивачу без прийняття відповідного рішення. Тобто, припинення виплати пенсії відбулося внаслідок бездіяльності відповідача.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Оскільки порушення, допущене відповідачем, є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений і він має право на звернення до суду для захисту порушених прав протягом усього часу дії бездіяльності.
Суд звертає увагу відповідача, що зазначене питання вже було вирішено ухвалою суду від 03.08.2018 (а.с.1-2).
Приписами ч.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у лютому 2016 року у розмірі 1777,43 грн. (а.с.58). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1777,43 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 03.08.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).
Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93801, АДРЕСА_1) призначеної їй пенсії за віком з 01 березня 2016 року.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1777 (одна тисяча сімсот сімдесят сім) гривень 43 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93801, АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) на користь (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 93801, АДРЕСА_1) у рахунок відшкодування судових витрат 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова