Справа № 204/5502/17
Провадження № 2-а/204/8/18 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
21 вересня 2018 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
В вересні 2017 року позивачі звернулися до суду з даною позовною заявою, в якій, з урахуванням зміни позовних вимог, просили: поновити їм виплату пенсії за віком з проведенням всіх перерахунків та індексації пенсії, відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, у розмірі, визначеному законодавством на момент проведення перерахунку і поновлення виплати пенсії як непрацюючим особам, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, з виплатою компенсації втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, за період з 01.06.2013 року на день фактичної виплати на визначений ними банківський рахунок; допустити негайне виконання рішення суду в повному обсязі заявлених позовних вимог шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 01.06.2013 року; покласти обов'язки по забезпеченню виконання рішення на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; зобов'язати відповідача у місячний термін надати суду звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування позову вказали на те, що проживали в Чечелівському районі м. Дніпра та отримували пенсію за віком. Надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку з чим виплату пенсії їм було припинено з 01.06.2013 року. Виплата пенсії була припинена незаконно, що встановлено Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009. Позивачі через свого представника звернулись до відповідача з заявами про перерахунок та поновлення виплати пенсії, починаючи з моменту припинення виплати - з 01.06.2013 року. Листом від 02.08.2017 року відповідач повідомив, що підстави для поновлення виплати пенсії відсутні. Позивачі вважають бездіяльність відповідача щодо поновлення виплати пенсії протиправним і таким, що порушує їхні конституційні права. Зазначають також, що пропустили строк, встановлений положеннями КАС України для подачі позову, з поважних причин, оскільки вони проживають за кордоном, мають технічні складності з оформленням позову, а також в зв'язку з похилим віком, поганим станом здоров'я і тяжким матеріальним станом, оскільки пенсія за віком їм не виплачується.
Ухвалою суду відповідача у даній адміністративній справі було замінено з - Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі на - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Позивачі в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, раніше їхній представник надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі.
Представник відповідача Грінченко І.І. в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, раніше надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та без фіксації технічними засобами. При цьому, просила відмовити позивачам в поновленні строків звернення до суду, оскільки їм було відомо про припинення виплати їм пенсії ще 2013 року, коли ними самими було написано про виплату їм пенсії на перед. Тому, підстав для поновлення їм строку немає. А також, ще раніше, до суду надійшли письмові заперечення, в яких вона заперечувала й проти задоволення даного позову в цілому. Зокрема, вказала, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Оскільки міждержавного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Ізраїлем не прийнято, то для поновлення пенсії позивачам немає законних підстав. Інше пенсійним законодавством не передбачено.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги позивачів підлягають задоволенню частково по наступним підставам.
У судовому засіданні було встановлено, що позивачі перебували на пенсійному обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, та отримували пенсію за віком, яка була призначена їм безстроково.
З 01 червня 2013 року їм була припинена виплата пенсії, у зв'язку з тим, що вони виїхали на постійне проживання до Ізраїлю.
31 липня 2017 року позивачі, через свого представника ОСОБА_5, звернулися до відповідача з листом про поновлення їм раніше призначеної пенсії на підставі Рішення Конституційного Суду України за № 25-рн/2009 від 07 жовтня 2009 року, який відповідач отримав в той же день, що підтверджується штампом відповідача на заяві (а.с.25).
Листом № Г-164-1/17 від 02.08.2017 року відповідач повідомив позивачів в особі їхнього представника, що під час перебування особи за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України. Оскільки порядок для перерахування коштів громадянам Ізраїлю відсутній, підстав для поновлення виплати пенсії немає.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за № 25рп/2009 у справі №1-32/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49 і друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визнано такими, що не відповідають Конституції України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. В зв'язку з прийняттям зазначеного рішення Конституційного Суду України відпали визначені законом України підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які виїхали за кордон на постійне місце проживання до країн, з якими Україна не має відповідних міжнародних договорів, а тому такі громадяни мають право на поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року, тобто з дати набрання законної сили Рішення Конституційного Суду України № 25рп/2009 у справі № 1-32/2009.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року за № 25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на зазначене, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07 жовтня 2009 року, то відповідач, відмовляючи позивачам у відновленні виплати їм раніше призначеної пенсії, діяв поза межами своїх повноважень та у спосіб, що суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, вказане вище рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення виплати пенсії позивачам, а дії відповідача щодо відмови їм у відновленні нарахування та виплати пенсії за віком, яку вони отримували до виїзду на постійне місце проживання за межі України є протиправними.
В той же час, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, представником позивачів було заявлено клопотання, передбачене положеннями ст. 123 КАС України, про поновлення позивачам строків звернення до суду з даним позовом. В якості причин пропуску строку, встановленого для звернення до суду, зазначено проживання позивачів в іншій країні, похилий вік, поганий стан здоров'я та скрутний матеріальний стан, у зв'язку з невиплатою пенсії, а також труднощі, пов'язані з оформленням позову. Суд вважає названі причини поважними та такими, що дають підстави для поновлення строку для подачі позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України, норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо, незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на виплату пенсії, основані на принципі юридичної визначеності, що не дозволяє державі, а відтак і відповідачу, посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Згідно з положеннями ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, позивачі, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років в своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справі № 21-180а15 від 12.05.2015 року, та у справі №608/1189/14-а від 06.10.2015 року.
Перерахунок пенсій із заробітної плати, отриманої після призначення пенсії чи попереднього перерахунку та збільшеного страхового стажу регулюється статтею 42 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" № 1058 від 9 липня 2003 року, частина 4 якої передбачає, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2 роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону.
За приписами ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
Позивачами в липні 2017 року було використано своє право на звернення за перерахунком та поновленням виплати пенсії через свого представника.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, та з огляду на дату припинення виплати пенсії позивачам, а саме 01.06.2013 року, суд приходить до висновку про достатність підстав для задоволення позовних вимог позивачів про перерахунок та поновлення виплати пенсії з 01.06.2013 року - дати припинення виплати пенсії.
Щодо вимог позивачів виплати компенсації втрати частини доходу за минулий час, суд зазначає, що у відповідності до приписів ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків її виплати», право на компенсацію втрати частини пенсії на підставі Закону у зв'язку з порушенням строків її виплати безпосередньо пов'язане з фактом нарахування пенсії та її невиплатою протягом 1 календарно місяця і більше з вини пенсійного органу.
Встановлені обставини справи свідчать, що з 01.06.2013 року пенсія позивачам була припинена, тобто не нараховувалась та не виплачувалась, у зв'язку з їх виїздом за кордон, відтак, відсутніми є законні підстави для проведення компенсації втрати частини пенсії та задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимог позивачів про вжиття судом заходів судового контролю та встановлення порядку виконання рішення суду у відповідності до ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а також порядок їх виконання, зокрема подання звіту про виконання судового рішення, покладення на відповідача або його посадову особу обов'язку по виконанню судового рішення, здійснюється в порядку та в спосіб встановлений ст. 382 КАС України, та не може бути використано як спосіб захисту порушеного права. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а також встановлення судом порядку виконання судового рішення покликані забезпечити повне та своєчасне виконання рішень в адміністративних справах, використання вказаних заходів є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив рішення, тому суд використовує вказані заходи на власний розсуд з урахуванням наявності обставин, що зумовлюють необхідність забезпечення контролю за виконанням судового рішення або встановлення порядку виконання рішення суду.
Суд зазначає, що позивачами в позові не наведено підстав, які б свідчили про намір відповідача ухилитися від виконання рішення суду, не вказано обставин, що свідчили б про утруднення або неможливість виконання рішення суду, тому відсутніми є підстави для застосування заходів судового контролю та встановлення порядку виконання рішення суду.
В той же час, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З урахуванням вищевказаного, вимоги позивачів про негайне виконання рішення суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 01.06.2013 року, суперечать вимогам чинного КАС України, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, а тому задоволенню не підлягають.
Суд вважає необхідним звернути рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення пенсії позивачам за один місяць, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань належить стягнути на користь позивачів понесені ними судові витрати в сумі 640 грн. 00 коп. кожному з них (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 22, 24, 46, 147, 152 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України за № 25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за № 1058-ІV, ст. ст. 2, 6-11, 14, 72, 77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295, 297, 371, 382 КАС України, суд,-
Поновити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк звернення до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та здійснити йому перерахунок пенсії як непрацюючій особі, на підставі матеріалів пенсійної справи та додатково наданих документів, відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 червня 2013 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 та здійснити їй перерахунок пенсії як непрацюючій особі, на підставі матеріалів пенсійної справи та додатково наданих документів, відповідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 червня 2013 року.
Звернути рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за один місяць.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп. кожному з них відповідно.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, проживає за адресою: АДРЕСА_1
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26.
Суддя В.В. Самсонова