Справа № 212/3559/18
2/212/1913/18
03 жовтня 2018 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., справа № 2/212/1913/18; 212/3559/18, позивач ОСОБА_1, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди спричиненої нещасним випадком, представники сторін: позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - ОСОБА_4,-
встановив:
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди спричиненої нещасним випадком.
Позов мотивовано тим, що він з 10.05.1983 року по 01.08.1986 року працював на підприємстві відповідача підземним гірничим майстром. 01.08.1986 року був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. 07.06.1986 року під час виконання трудових обов'язків з ним трапився нещасний випадок, причиною якого стало падіння шматка бруду з верхнього горизонту. В зв'язку з нещасним випадком, йому був встановлений діагноз: травматичний арахноєнцефаліт, стадія декомпенсації, помірний вестибуломозжечковий синдром, синдром внутрічерепної гіпертензії, астенічний синдром. При останньому пересвідченні 14.12.2003 року йому було рішенням МСЕК безстроково встановлено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Від нещасного випадку він переніс та переносить моральні страждання, переживання та фізичну біль, які полягають в тому. Що він не може нормально ходити по вулиці, починає боліти голова та шат кість при ходьбі. Йому протипоказане фізичне навантаження, через що не може працевлаштуватися, робити по господарству. На теперішній час він постійно переносить фізичні страждання, а саме постійна головна біль, запаморочення, шат кість при ходьбі, біль в загрудній частині, періодичне відчуття зорового тиску, порушення сну. Актом розслідування нещасного випадку встановлено причину нещасного випадку та вину підприємства. Матеріалами розслідування вину самого позивача у нещасному випадку, який з ним стався не встановлено. Вважає, що з вини підприємства, втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода у зв'язку з нещасним випадком, просить суд стягнути з відповідача 170 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
30 травня 2018 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі доказами.
Відповідач скористався право надання суду відзиву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити .
21 червня 2018 року до суду направлено клопотання відповідачем про розгляд справи в загальному провадженні, яке за результатами розгляду 03.10.2018 року, залишено без задоволення.
Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами по відшкодуванню моральної шкоди виникли з червня 1986 року, коли з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, в результаті якого йому був встановлений діагноз - травматичний арахноєнцефаліт, стадія декомпенсації, помірний вестибуломозжечковий синдром, синдром внутрічерепної гіпертензії, астенічний синдром, що підтверджується виписними епікризами.
Позивач ОСОБА_1 з 10.05.1983 року по 01.08.1986 року працював на підприємстві відповідача підземним гірничим майстром. 01.08.1986 року був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с.6-10).
07.06.1986 року під час виконання трудових обов'язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, причиною якого стало падіння шматка бруду з верхнього горизонту (а.с.11 зворотній бік).
Відповідно до п. 15.1 Акту №30 від 04.08.1986 року форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві, нещасний випадок на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 стався через відсутність в стволі загородження, яке б запобігало падінню в стволі зайвих предметів, а також вказано, що використана позивачем захисна маска в момент нещасного випадку не відповідала вимогам ГОСТ(а.с.11 зворотній бік).
Висновком МСЕК первинно 29.05.1996 року позивачу було встановлено 35% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на підприємстві з наступним переоглядом (а.с.13).
Висновком МСЕК від 13.11.1997 року ОСОБА_1 було встановлено 25% втрати професійної працездатності та знято групу інвалідності (а.с.13 зворотній бік).
При подальших оглядах МСЕК ОСОБА_1 встановлювалось 40% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності (а.с.14-15).
Останнім висновком МСЕК від 14.12.2003 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково (а.с.15 зворотній бік).
Встановлюючи правовідносини суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 працював на дільниці №2 шахти «Нова» РУ ім.. ОСОБА_5 «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» і нещасний випадок, який призвів до ушкодження здоров'я, пов'язаний із виконанням трудових обов'язків, тому йому має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 07 червня 1986 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди” роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин , виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної ( немайнової ) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд, дослідивши медичні документи про лікування позивача у зв'язку з отриманими травмами, дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Так, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Суд не погоджується з доводами представників відповідача, що в даному випадку тільки на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяної моральної шкоди позивачу , оскільки відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом МОЗ України від 22.11.1995 року №212, висновок МСЕК є одним з доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Так, згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров'я, в зв'язку із виконанням ним трудових обов'язків затверджених постановою КМ України від 23.06.1993р. №472, що діяли на час виникнення правовідносин моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин , було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил).
У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п. 9 постанови №5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (асз. 2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує вказані роз'яснення Пленуму й виходячи з меж відшкодування моральної шкоди, встановлених ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року та п. 11 Правил в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, визначив її у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати на час розгляду справи, виходячи із встановленого ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» її розміру у сумі 3723 грн.
Як встановлено із медичних документів, позивач внаслідок нещасного випадку 1986 року страждає на травматичний арахноєнцефаліт, стадія декомпенсації, помірний вестибуломозжечковий синдром, синдром внутрічерепної гіпертензії, астенічний синдром. Через стан здоров'я він вимушений проходити стаціонарне лікування, позивач не має можливості повноцінно жити, відпочивати, має порушення сну, через що відчуває фізичний дискомфорт, перебуває в знервованому стані через неможливість вести активний спосіб життя, виконуючи звичну роботу по дому, допомагати родині. Покращення в стані здоров'я не відбувається, позивачу встановлений хронічний характер захворювань, і такі обставини в сукупності викликають відчуття неповноцінності та моральні страждання.
При цьому суд враховує, що моральні страждання позивача мають постійний характер, незважаючи на регулярні курси лікування, стан здоров'я позивача не покращується. Постійний характер фізичних страждань у позивача, знаходить своє відображення також в медичних документах, з яких убачається, що позивач має необхідність проходити регулярне стаціонарне лікування з приводу травми. Фізичний стан, самопочуття з часом не покращується, лікування в медичних установах приносить тимчасовий результат. Зазначені обставини викликають відчуття неповноцінності у позивача, через що він переживає моральні страждання. Такі обставини вносять суттєві зміни в життєвих стосунках, він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити спосіб життя.
Що стосується доводів представника відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди в зв'язку з нещасним випадком, то вони не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності в результаті трудової діяльності на підприємстві відповідача йому спричинена моральна шкода. При цьому, суд враховує, що відповідно до вимог ч.1 ст.6, ст.13 Закону України «Про охорону праці» обов'язок створити безпечні умови праці покладено на роботодавця. Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову відсутність висновку МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди позивачу, оскільки відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України суд може самостійно визначати наявність чи відсутність факту спричинення моральної шкоди, а також визначати розмір відшкодування.
Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що підтверджується Актом про нещасний випадок, що призвело до ушкодження його здоров'я, втрати роботи, настання інвалідності, встановлення відсотка втрати працездатності - 40%, постійні курси лікування, переносив фізичний біль, позивачеві нещасним випадком порушено його звичайний життєвий ритм, нормальні життєві зв'язки. Від зазначених змін в житті позивача він переносить моральні страждання.
Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає часткової компенсації.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, втрату професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.
Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів, про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду та щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із зазначеним позовом є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення правовідносин, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушених особистих немайнових прав, крім випадків передбачених законом. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-24цс15.
Суд встановивши обставини справи, давши їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з нещасним випадком.
Свої моральні страждання, пов'язані з нещасним випадком позивач оцінює в розмірі 170000,00 гривень.
Разом з тим вважає, що з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, виходячи із засад розумності та справедливості, беручи до уваги конкретні обставини по справі, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст. 440-1 ЦК Української РСР, ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України суд ,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди спричиненої нещасним випадком - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35000 (тридцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судові витрати в розмірі 704 грн. 80 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін. Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: 50000, м. Кривий Ріг, вул. Урюпинська, 6/1.
Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50029, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307.
Повне рішення складено та підписано 03.10.2018 року.
Суддя: О. Н. Борис